Загальновідомо, що з усієї домашньої живності кури потребують якнайменшого клопоту. Їх можуть тримати як фермери, господарі присадибних господарств, так і садівники-аматори, котрі на садибі живуть не постійно.
Що для цього потрібно? Щонайперше, курник. На садовій ділянці, звичайно, немає багато місця для пташника, тому доводиться споруджувати його в 2-3 поверхи. Курник заввишки близько 4 м займе площу 5-6 м2. На першому поверсі три глухі стіни, а четверта повернута на сонячний бік. Її необхідно затягнути сіткою, а на зиму -плівкою. Це буде вигул для курей.
Другий поверх із вікном, під стелею — сідала, подалі від вікна гніздо, а на підлозі таз з піском.
Третій поверх — це низьке горище з не дуже щільною стелею для зберігання сіна.
Перший поверх з’єднується з другим невеликим лазом і приставними сходами. Звичайно, бажано, щоб лаз зачинявся. Підлогу на першому поверсі краще забетонувати, аби з часом вона не розтріскалася, бетон заливати на стару сітку або сплетену з дроту арматуру. Така підлога не дасть можливості розплодитися гризунам, однак узимку її доведеться застеляти тирсою, торфом і сіном, щоби птахи не застуджували ноги.
На другому поверсі під сідалом укріплений щит з бортом, на нього насипають тирсу, солому, торф або пісок. Це полегшує прибирання влітку. Для годування курей роблять самогодівниці. Беруть широку дошку завдовжки 0,5 м і розпилюють її по діагоналі. Виразні два трикутники стануть бічними стінками годівниці, які потім ставлять до стіни вістрям униз. Ось так бункер годівниці й висітиме над лотком. Затим до трикутників прикріпіть фанерні задню й передню стінки шириною приблизно 0,5 м. Але передню слід зробити на 1 см коротшою, щоб унизу (стінки в нас стоять під кутом один до одного) утворилася рівна щілина. Знизу прикріплюємо П-подібний лоток. Отже, їдальня готова.
Зверху засипають зерно, закривають кришкою і під власною вагою зерно висипатиметься через щілину до лотка, поки не наповниться до передньої стінки лотка. А засипати корм можна хоч і на місяць. Коли птах споживе порцію, що висипалася, то лоток наповнить нова. Втрат з такої годівниці не буває. І тут важливо, аби корм був однорідний, щоб кури не вишукували, що посмачніше. Приїжджаючи на дачу в суботу й неділю, раціон урізноманітнюємо кухонними відходами, присмаченими дертю, приправленими капустяним листям або зеленню молодої трави.
Узимку на тиждень-два курям замість води залишають сніг. Для купання влаштовують попелові ванни, які дуже корисні і позбавляють їх від паразитів. До ящиків насипають дрібний пісок з пічним деревним попелом, бажано на відро суміші додати 200 г порошку сірки — ось їм і лазня проти пухоїдів. Потрапивши на тіло птаха, пухоїди швидко розмножуються, відкладаючи яйця біля основи пір’я, а поза птахом — вони швидко гинуть. Заражені птахи зазнають надмірного свербіння, вони енергійно поклацують дзьобом, прагнучи очистити пір’я і шкіру під крилами, з шумом обтрушуються. На шкірі можна помітити садно і лисини, особливо в ділянці живота, спини та шиї. До того ж ектопаразити дуже непокоять птахів, через що вони відмовляються від корму, худнуть, знижують несучість, а молодняк навіть може загинути.
Нове в застосуванні препаратів для боротьби з ектопаразитами — це препарат пулеріл. Його використовують у птахівництві для боротьби з кліщами, пухо-пір’яїдами, блохами, блошицями тощо. Протипоказань проти застосування препарату немає. Спосіб застосування: для лікування птахів необхідно обприскати 1%-ною емульсією препарату приміщення і птахів, що утримуються в ньому. Розрахунок дозування: 200 мл препарату змішати з 20 літрами водопровідної води. Приготовленої емульсії достатньо для обробки 1000 м2 або 20 000 голів птахів у клітках.
Виявляють пухоїдів під час ретельного огляду на світлі шкірі та пір’я птахів. Ящики із сумішшю ставлять у сонячному місці, так проміння сонця принаджує курей: вони гріються, купаються у попеловій ванні й одночасно звільняються від ектопаразитів. Якщо птахи розкидали попіл у ванні, його потім поповнюють.
Отже, курям і мороз не страшний — температура в курнику в люті морози внизу доходить до мінус 5°С, угорі, де розміщені сідала й гнізда, до мінус 2°С. У зв’язку з цим частину зерна треба кидати просто в солому, щоб кури не сиділи, а шукали корм (рухаючись, вони зігріваються). Світло треба вмикати, коли будуть короткі дні (доводячи тривалість дня до 14 годин). З даху і від стін сніг не відкидають до весни (сніг є утеплювачем).
Дещо більше необхідно з’ясувати про роздзьобування (канібалізм) птахів. Канібалізмом, або роздзьобуванням, називають схильність птахів до дзьобання одне одного. Це не хвороба, а реакція птахів на умови навколишнього середовища. Канібалізм у важких випадках виражається у роздзьобуванні тіла, кишок, яйцепроводу, в легких випадках — у дзьобанні пальців, поїданні яєць і пір’я. Причин, що зумовлюють роздзьобування, дуже багато. Це, насамперед, природні передумови — конфлікти у співтоваристві птахів. Співтовариства птахів зберігаються лише в тому випадку, коли члени його знають одне одного «в обличчя». Встановлено, що кури звикають до стада за 3-4 тижні й можуть пам’ятати до 50 особин (куряча пам’ять слабка). Через кілька днів після роз’єднання курка ще може впізнавати колишніх сусідок, а через два тижні сприймає їх як чужих. Свій пташник доросла курка пам’ятає протягом місяця, а через 50 днів ледве впізнає знайомі раніше місця, а вже через два місяці поводиться так, ніби ніколи тут і не була.
Звідси практичний висновок: комплектувати стадо одновіковим молодняком, а коли вибуває несучка, не підсаджувати до старої групи нову несучку. Треба дотримуватися твердого принципу: «усе зайнято — все порожньо».
На сьогодні досвід української та зарубіжної практики переконує, що коли в стаді з’явилися явні «канібали» — необхідно негайно видалити із стада основних забіяк та призвідників неспокою.
За роздзьобування яєць курми, за даними ряду птахівників-любителів, корисно зробити так: узяти дошку шириною 12 см, завтовшки 20 мм, розпиляти на шматки завдовжки ЗО см і збити спеціальний ящик для несучки. Зверху ящика покласти мішковину, але сильно не натягувати, щоб було невелике провисання. Далі мішковину необхідно закріпити по периметру ящика цвяхами, а в самому центрі її зробити отвір (8 см) для того, щоб знесене яйце зразу ж скочувалося до ящика і було неприступним для роздзьобування (на дні ящика має бути тирса або солома).
Важливо для несучості курей — це достатня кількість гнізд (одне гніздо на 6-8 курей). Нестача гнізд знижує несучість на 5-7%. Охоче курка несеться у гніздах жовтого або зеленого кольору, привертає оранжевий колір спецодягу птахівниці. Тема канібалізму велика і вимагає окремої статті.
Тепер необхідно визначитися, яку породу курей розводити в присадибному господарстві. Поза сумнівом, на м’ясо вже в березні місяці треба купувати спеціалізованих Рясних курчат-бройлерів, які будуть готові до забою у віці 6-7 тижнів. Для отримання яєць, безумовно, перевагу слід віддавати не спеціалізованим яєчним кросам (вони для промислових птахофабрик), а курям м’ясо-яєчних порід (полтавські кури, род-айланд, нью-гемпшир й ін.).
Що тут важливо? У присадибному пташнику півень — це володар стада. Як тільки трохи розсіються нічні сутінки і стане тепліше, півень, енергійно заплескавши крилами, гучним «кукаріку» сповіщає про початок дня і злітає з сідала. Кури не поспішають брати з нього приклад, але півень заклично квапить їх.
Першими відгукуються «працелюбні» кури, які, зазвичай, цілими днями, не знаючи втоми, гребуться у землі, відшукуючи черв’ячків та насіння трав.
Останніми сідало залишають «ліниві» курки. Вони і в дворі поводяться неактивно, їдять тільки з годівниці, самі здобувати їжу не стараються. Кожну курку, яка злетіла з сідала, півень зустрічає ніжним воркуванням і зернятком у дзьобі.
Багатовікова популярність півня у народі, звичайно, не випадкова. Помилуйтеся ним: поважна хода, ставність. Пір’я його блищить, гребінь гордо вінчає голову, хвіст розвівається, як стрічки, гострі шпори нагадують, що з їхнім власником краще не сваритися. Деякі півні бувають занадто дбайливі, і, віддаючи своїй сімейці кращі зернятка, самі іноді голодують. Оскільки вони ж, зазвичай, виявляються кращими плідниками, їх необхідно додатково від курей підгодовувати.
Півень поводиться так, ніби він найголовніший не тільки у своєму пташнику, а й взагалі у дворі (якщо там немає інших, сильніших півнів). Він не боїться показати своє верховенство перед птахами інших видів, дужчим, він може зважитися поганяти качок, гусаків, індичок, яких і побоюються навіть собаки. До того ж зауважено, що частіше першість дістається півням з листоподібним гребенем. Між розвитком гребеня півня і його відтворювальними якостями існує висока кореляційна залежність (коефіцієнт кореляції дорівнює 0,88).
Завжди шанувався у народі півень-дженджик, красень і хоробрий, гідний глава курячої сім’ї, справжній господар пташиного двору. Від півня-дженджика залежить запліднюваність яєць — вона повинна бути не менше 95%, тобто на 100 яєць 95% із зародком. Самці починають виявляти цікавість до самочки у віці близько трьох місяців. До того ж молоді півні бояться у товаристві дорослих курей, підсаджені до пташника, вони збиваються в купки і стараються триматися в куточку. Нерідко кури відганяють молодих самців від годівниці і зовсім залякують. Тому у випадку, коли птахівнику необхідно з’єднати курей з молодими самцями, а так треба робити, спочатку поселити до курника півників, а потім вночі підселити до них курочок (статеве співвідношення 1:10). Тоді самки не відчувають себе господинями і будуть «делікатніші». Півні-дженджики не проявлятимуть нерішучості, згинаючи шию у формі знаку питання. Статева зрілість у півнів та курей настає у віці 22-26 тижнів. Кращі самці на першому році життя.
Сподіваємося, шановні господарі курей, наші поради стануть вам у пригоді!
З повагою П.І. Івашков
