Агрус — одна із цінних ягідних культур. Це багаторічний кущ висотою від 0,5 до 2 м. Серед ягідних культур у нього найвища врожайність, яка сягає 150-200 і більше центнерів з гектара. Рослини починають плодоносити на 2-3-й рік після садіння, а на 4 — 5-й вступають у пору повного плодоношення.
За сприятливих умов може рости і плодоносити до З0 років.
Біологічні особливості агрусу
Надземна частина дорослого куща складається із прикореневих пагонів різного віку. Вони розвиваються із сплячих і придаткових бруньок, розміщених біля основи стебла. Кількість прикореневих пагонів і ступінь їх розвитку залежать від віку рослини і біологічних особливостей сорту.
У більшості сортів пагони вкриті шипами. Залежно від сорту вони бувають прості (поодинокі) та 2- і 4-роздільні, різного забарвлення. Найбільші шипи розміщені біля основи пагона.
Плоди агрусу — несправжні ягоди різної форми, величини й забарвлення, часто з опушеною поверхнею. Залежно від сорту середня маса їх 2-20 г.
Коренева система мичкувата, добре розвинута. Більшість сисних корінців знаходяться в шарі грунту 10 — 15 см. Окремі скелетні корені проникають на глибину до 1 — 2 м.
Перезволоження грунту й підвищена вологість повітря на агрус впливають негативно. Він вибагливий також до світла. В умовах затінення значно знижує продуктивність. Тому кущі необхідно проріджувати.
Лікувально-профілактичні властивості ягід агрусу
Агрус часто називають північним виноградом. В ягодах основних промислових сортів містяться 7-13% цукрів, 1,2-2,5% органічних кислот, 0,05-0,12% дубильних речовин, 23-50 мг% вітаміну С. Останній гармонійно поєднується з вітаміном Р.
Лікувально-профілактичні властивості ягід агрусу, так само, як і смородини, зумовлені наявністю в них великої кількості пектинових речовин (0,8—1,1%). Останні зменшують негативний вплив радіоактивних елементів на організм людини. Крім того, ягоди агрусу містять солі заліза, міді, фосфору, а також калій, кальцій, магній, йод, марганець, фтор і цинк.
Використання ягід агрусу
А ще вони добре зберігаються і мають високу транспортабельність. Важливою перевагою агрусу над іншими культурами є можливість використання його ягід різного ступеня стиглості: не зовсім стиглі застосовують для виготовлення компотів і варення, стиглі переробляють на джем, повидло, мармелад, соки, вина, а також споживають свіжими. Вино з агрусу й порічок найкраще з усіх плодоягідних вин.
Ягоди агрусу корисно споживати свіжими при порушенні обміну речовин, за ожиріння та захворювання нирок. Їх використовують також як освіжаючий, жовчогінний та сечогінний засіб. У народній медицині відвар з них практикують як легкий проносний засіб при хронічних запорах, в’яжучий при проносах, кровотворний, болетамувальний при шлункових коліках, протитуберкульозний, а також при зниженні щільності кровоносних судин, для нормалізації функцій шлунково-кишкового тракту.
Розмноження агрусу
Агрус розмножують насінням, горизонтальними й вертикальними відсадками, здерев’янілими, зеленими й комбінованими живцями, а також щепленням на сіянцях смородини золотистої. Основним способом розмноження у виробничих умовах є вкорінення горизонтальних відсадків на маточній плантації і зелених живців у теплицях і парниках. Особливо добре вкорінюються зелені живці сортів американського походження й гібридів від них. Ці сорти можна також розмножувати здерев’янілими живцями хоча й з меншим успіхом.
Розмноження насінням
За насіннєвого розмноження властивості сорту не зберігаються. Цей спосіб в основному застосовують в селекції при виведенні нових сортів.
Розмноження горизонтальними відсадками
Для розмноження агрусу горизонтальними відсадками використовують маточники.
Садять маточник дворічними елітними саджанцями. Кращий строк — жовтень — початок листопада.
Розмноження відсадками
Для розмноження відсадками рано навесні в маточнику грунт розпушують. Після цього від основи куща роблять невеликі борозенки завглибшки 8 — 10 см, куди пригинають однорічні пагони, пришпилюючи їх дерев’яними гачками. Щоб краще проростали бруньки, перед укладанням у борозенки на пагонах слід видалити верхівки (1/5 довжини пагона). Після укладання пагонів-відсадків борозенки не засипають землею, а залишають відкритими до появи вертикальних пагонів. Коли останні досягнуть висоти 8 — 10 см, їх підгортають до половини пухкою вологою землею, змішано-ю з перегноєм або торфом. Пагони, що утворилися біля основи маточного куща, не підгортають, а використовують наступного року для відсадків.
Удруге підгортають через 12—16 днів, коли пагони поточного року відростуть ще на 8—15 см. При цьому додають пухкої землі шаром 6—8 см. Після кожного підгортання у разі потреби поливають.
У жовтні — на початку листопада відсадки відокремлюють від маточного куща й ділять секатором на частини за кількістю молодих укорінених пагонів, потім сортують. Ті, що відповідають вимогам стандарту, зв’язують у пучки й відправляють для садіння на постійне місце або на реалізацію чи зберігання, а непридатні дорощують у шкілці.
Під час садіння саджанці заглиблюють у грунт на 2—3 бруньки і обов’язково поливають. Рано навесні, до розпускання бруньок, надземну частину саджанців обрізують, залишаючи 2—3 бруньки. Зрізані пагони збирають і спалюють.
Навесні, перед першим міжрядним обробітком грунту, вносять азотні добрива (20—25 г аміачної селітри на 1 м2). Протягом вегетації грунт у маточнику утримують у пухкому й чистому від бур’янів стані.
Другого року після садіння рано навесні і після першого міжрядного обробітку усі пагони пригинають уздовж рядка і пришпилюють дерев’яними гачками. Із бруньок на них виростають вертикальні пагони. Коли їхня висота досягне 15—
20 см, їх підгортають на 10—12 см.
Розмноження вертикальними відсадками
Цей спосіб застосовують на маточній плантації. Її експлуатацію починають з другого року після садіння. Восени однорічний приріст маточного куща обрізують біля поверхні грунту, зберігаючи лише 1-2 старих пагони для розвитку асиміляційного апарата, навесні починають відростати численні пагони. При висоті 15-20 см їх підгортають на 10-12 см пухким грунтом. У міру росту пагонів їх ще більше підгортають, але не засипають верхівки. Загальна висота горбика грунту не повинна перевищувати 20-25 см. Вологість підтримують на рівні 70 % ПВ. Восени грунт відгортають від куща, і пагони, що добре укорінилися, ще протягом року дорощують у розсаднику.
Розмноження зеленими живцями
Зелені живці агрусу, як і інших культур, укорінюють у закритому грунті при високій вологості повітря. Для цього можна використати плівкове вкриття.
Кращий строк зеленого живцювання — період затухання росту пагонів. Трав’янисті живці без ознак здерев’яніння схильні до загнивання. У живців, заготовлених з пагонів, що припинили ріст, бруньки у більшості випадків не проростають. З урахуванням цього кращим строком живцювання в умовах України є 25 травня — 15 червня.
Пагони нарізують у ранкові години і зберігають до садіння. Живці повинні мати довжину 8—12 см. У нижній частині листкові пластинки з черешками видаляють повністю, а верхні зберігають цілими. Краще вкорінюються живці з верхівковою брунькою.
Укоріненню живців сприяє їх обробка біля основи (на 2—З см) стимуляторами росту. Однак зелені живці агрусу порівняно з іншими культурами чутливіші до цього заходу. Тому оптимальною є 8-годинна експозиція з використанням 0,02%-ного розчину гетероауксину чи 0,005%-ного розчину ІМК. На практиці добрі результати забезпечує також безпосереднє висаджування живців без застосування цих стимуляторів.
Оброблені живці висаджують у зволожений субстрат за схемою 7×5 — 7 см. Швидкість укорінення залежить, передусім, від температури й вологості субстрату та повітря. При температурі +22…+25°С і відносній вологості повітря 90—95 % живці, залежно від сорту, укорінюються на 12— 21-й день.
Восени живці викопують і пересаджують на дорощування у шкілку.
Розмноження щепленням на сіянцях смородини золотистої
При розмноженні агрусу таким способом протягом вегетації виростають якісні саджанці, придатні для закладання маточників. Живці щеплюють за методом поліпшеного копулювання. Підщепи і прищепи (живці із 3—4 бруньками) заготовляють восени і зберігають у холодильниках або погребах у вологому піску. Оптимальний строк щеплення — лютий — березень. Місце щеплення обв’язують поліетиленовою плівкою.
Агротехніка вирощування
Агрус може рости і плодоносити практично на всіх типах грунтів. Але найкращими для нього є чорноземи. Він витримує підвищену кислотність грунту, стійкий до хлорозу але не переносить надмірного зволоження та високого рівня підгрунтових вод.
Висаджувати цю культуру краще на відкритих, освітлених ділянках, які добре прогріваються. Кращим строком садіння є осінній (жовтень), але не пізніше як за 20 днів до замерзання грунту. Як виняток іноді практикуєтеся ранньовесняне садіння. Але результати при цьому гірші, ніж при осінньому садінні.
На промислових плантаціях схема садіння 2,5—3,5 х 0,75—1 м, а на присадибних ділянках 1,5—2×0,75—1 м.
Агрус позитивно реагує на удобрення, тому перед садінням бажано внести добрива в смуги майбутніх рядів шириною 1 м або в ями для садіння. При садінні в ями розміром 50×40 см вносять 8 — 10 кг перегною або компосту, 80—100 г суперфосфату і до 50 г калійної солі. На кислих грунтах додають 100 г меленого вапняку або доломіту. Все це перемішують з орним шаром грунту.
Саджанці необхідно садити на 5—7 см глибше, ніж вони росли в розсаднику. Після садіння рослини добре поливають, а землю довкола них мульчують, тобто вкривають торфом, компостом тощо. Упродовж вегетації грунт утримують у пухкому, звільненому від бур’янів стані.
Внесення органічних добрив через 1—2 роки після садіння (5—7 кг на 1м2) значно підвищує врожайність.
Залежно від сорту і грунтово-кліматичних умов агрус може мати 10—25 гілок різного віку. На плодоносних кущах обрізування зводиться до видалення зайвих прикореневих пагонів (залишають їх не більше 4 — 6) і гілок старше 6—7 років. У американських і нових вітчизняних сортів, які сильно загущуються, в кущі залишають 15—20 гілок, у європейських — 10—15. Кущі обрізують восени або рано навесні до розпускання бруньок.
Сорти агрусу
За походженням їх розділяють на дві групи: американські та європейські, а за строком достигання ягід — раннього, середнього і пізнього строків достигання.
Сорти раннього строку достигання: Донецький первенець, Мліївський жовтий, Неслухівський.
Сорти середнього строку достигання: Бахмутський, Донецький великоплідний, Корсунь-Шевченківський, Консервний, Руський, Рясний, Ліхтарик, Карпати, Каменяр, Високий замок.
Сорт пізнього строку достигання — Фінік.
І.П.Надточій, канд. с.-г. наук, Інститут садівництва УААН
