Ми вже не один раз писали про унікальну в своєму роді таку культуру як амарант (тут і тут), або щирицю, але, вважаємо, що варто ще раз повернутись до цієї рослини, яка дійсно заслуговує на увагу.
Амарант — одна із найдавніших введених у культуру рослин. Населення Мексиканського нагір’я вирощувало його як зернову культуру ще в 5000—6500 рр. до нашої ери.
Програма ООН з розвитку і Міжнародна рада з рослинних та генетичних ресурсів відносять амарант до культур пріоритетного дослідження. Експерти продовольчої комісії ООН (ФАО) вважають його культурою з великими перспективами використання.
Селекційну роботу з амарантом ведуть в усіх країнах світу. В Україні створено і занесено до Державного реєстру більше 20 сортів зернового, кормового та лікувального напрямків використання.
Це унікальна за біологічними характеристиками рослина. За стійкістю до посухи їй немає рівних, адже на створення одиниці сухої речовини вона витрачає вдвічі менше вологи, ніж злаки, і втричі менше, ніж бобові. Інтенсивна асиміляція відбувається навіть при 40°С, тоді як у більшості сільськогосподарських культур вона повністю пригнічується вже при 30°С. Отже, навіть за умов жорсткої атмосферної посухи амарант не втрачає життєздатності. Посухостійкість цієї рослини зберігається за нестачі вологи в ґрунті.
Однією з причин такої стійкості є особливості анатомічної будови амаранту: паренхімні клітини стебла цієї рослини є своєрідним накопичувачем вологи. Це не лише зумовлює посухостійкість, але й дає змогу вирощувати його на засолених ґрунтах.
Амарант має цінну властивість стимулювати своїми виділеннями в ризосферу діяльність ґрунтової мікрофлори, головним чином азотобактера, що дає змогу на 20—25% зменшити дозу технічного азоту.
У білках амаранту багато незамінних амінокислот. За цим показником його можна прирівняти до бобових культур. Амарант — високоврожайна кормова культура з широким діапазоном використання: зелена маса для згодовування у свіжому вигляді, для приготування силосу, трав’яного борошна, білково-вітамінного концентрату; насіння — як компонент концентратів. У насінні та листі амаранту міститься значна кількість білка (відповідно 25 та 16%) з оптимальним співвідношенням незамінних амінокислот. У насінні вдвічі—втричі більше лізину та метіоніну, ніж у зернових. Ідеальний протеїн оцінюється за збалансованістю незамінними амінокислотами у 100 балів, протеїн амаранту — 74 бали, сої — 68, пшениці 57 балів. За біологічною повноцінністю білок амаранту перевершує соєвий та молочний.
У пасоці міститься 7 із 8 незамінних амінокислот. Науковцями Казанського держуніверситету розроблено технологію отримання високоякісного, екологічно безпечного білково-амінокислотного концентрату з біомаси амаранту для кормового використання.
Відома технологія виробництва протеїнової пасти та гранульованого протеїну, що містить також і біологічно-активні речовини. Застосування їх забезпечує подвоєння приростів маси тварин на відгодівлі. Це зумовлюється тим. що вміст білка в протеїновому концентраті знаходиться у межах 50—65%; клітковини в ньому не більше, ніж у зернових, зате каротину — 1500 мг на 1 кг сухої речовини. Мінеральних речовин та вітамінів у концентраті міститься значно більше, ніж у молоці. Наприклад, в 1 кг сухої речовини концентрату вміст кальцію становить 8,06 г, у молоці — до 1,9 г, фосфору відповідно 2,5 та 1,2 г.
У дослідженнях лабораторії польового кормовиробництва ННЦ «Інститут землеробства УААН» виявлено, що у фазу цвітіння вміст сирого протеїну у зеленій масі амаранту становить 17,03—19,05% на суху речовину, в амаранту з кукурудзою 10,85—14,50%; амаранту з суданською травою — 10,31—12,4%; кукурудзи — 9,06—11,24% залежно від дози добрив. Вихід перетравного протеїну — в середньому 8,8; 6,7; 7,8 та 4,9 ц/га.
Велика рогата худоба та свині добре поїдають як зелену масу, так і силос. Але якщо свиням можна згодовувати зелену масу амаранту, то великій рогатій худобі такий корм давати недоцільно, оскільки недостатня кількість вуглеводів та клітковини і високий вміст протеїну призводять до порушення цукро-протеїнового співвідношення корму і, як наслідок, до перевитрати протеїну. Крім того, при згодовуванні великої кількості високобілкового корму, що містить мало цукрів (особливо в силосі), мікроорганізми рубця для забезпечення своїх енергетичних потреб використовують протеїн, зумовлюючи дезамінування амінокислот та утворення аміаку, який швидко всмоктується у кров. У цьому разі не тільки нераціонально використовується протеїн, але й відбувається самоотруєння організму азотовмісними сполуками, зокрема аміаком. Тому для поліпшення ферментативних процесів у рубці та ефективного використання протеїну в раціони необхідно додавати вуглеводисті корми.
Амарант забезпечує 30,2—45,0 ц кормових одиниць з гектара в основних та 31,6—38,3 ц — у післяукісних посівах.
В основних посівах смугове розміщення амаранту з кукурудзою на всіх фонах удобрення за продуктивністю виявилося близьким до черезрядного. У післяукісних кращим способом розміщення амаранту з кукурудзою був смуговий посів. Він суттєво переважав черезрядний за виходом сухої речовини. В основному посіві вагове співвідношення зеленої маси амаранту і кукурудзи становило 1:1. У післяукісному врожаї переважала кукурудза, що пояснюється вищими темпами п росту та деяким пригніченням нею амаранту.
Забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном в основних посівах амаранту становила 255 г, амаранту з кукурудзою — 146—151 г, амаранту з суданською травою — 126 г, тоді як у кукурудзи лише 78 г. У післяукісних посівах вміст перетравного протеїну в кормовій одиниці становив відповідно 212, 145—154, 128 та 105 г.
В основних та післяукісних посівах кілограм сухої речовини амаранту, сумішок його з кукурудзою чи з суданською травою містить 17—18 МДж валової енергії. Частка обмінної енергії у валовій в кормі з амаранту становить 43%, а в кормі з сумісних посівів амаранту з кукурудзою чи суданською травою — 46—48%.
Енергетичний аналіз технологій вирощування амаранту в одновидових та сумісних посівах показав, що вихід валової енергії з гектара в основних посівах залежно від добрив становив 105—148 ГДж. У сумісному посіві з кукурудзою ці показники були відповідно 110—156 ГДж.
Рівень ефективності вирощування сільськогосподарських культур характеризується відношенням виходу валової та обмінної енергії до витрат сукупності енергії — відповідно енергетичним коефіцієнтом (Ек) та коефіцієнтом енергетичної ефективності (Кее). Виявлено, що в основних посівах амаранту з кукурудзою способи розміщення компонентів (черезрядно чи смугово) є енергетично рівноцінними.
У післяукісних посівах за черезрядного розміщення компонентів Ек становив 9,6—4,9, у смугових посівах він був значно вищим — 13,1—7,0. Витрати сукупної енергії на одиницю продукції за смугового розміщення компонентів були значно нижчими, ніж черезрядного.
Таким чином, амарант — високопродуктивна культура, яку для отримання кормової сировини для згодовування великій рогатій худобі доцільно вирощувати в сумішах з кукурудзою. Економічна та енергетична ефективність зумовлюється способом поєднання компонентів, а саме: в основних посівах черезрядне чи смугове їх розміщення енергетично рівноцінні; у післяукісних посівах амарант з кукурудзою доцільніше вирощувати за смугового розміщення.
Ф. М. Архипенко, кандидат сільськогосподарських наук ННЦ «Інститут землеробства УААН»
Де купити насіння амаранту?