На своїй ділянці я виростив і зібрав насіння з кількох десятків кущів амаранту зарубіжної селекції. Деякі рослини мали висоту З м, стовбур завтовшки 6 см, волоть завдовжки 70—80 см і важили 8—9 кг. За моїми підрахунками, такі сорти, як Гулівер, можуть давати від 35 до 60 ц зерна з гектара (у США це — реальність).
За смаковими й поживними якостями у амаранту немає конкурентів. Саме тому він сьогодні входить до щоденного раціону жителів країн Північної та Південної Америки, Південно-Східної Азії, Карибського басейну, Індокитаю і Китаю. Ніжне листя і пагони багаті не тільки на вітаміни, макро- та мікроелементи, але й, залежно від сорту, містять від 18 до З0 % високоякісного, збалансованого за амінокислотами білка. У США цей дієтичний продукт є складовою частиною декількох найменувань кондитерських і хлібобулочних виробів, що надходять на прилавки супермаркетів. Салати, печиво, паста, хлібці, борошно, олія, крохмаль, біомаса для виробництва фуражу, вітамінно-трав’яні гранули — ось далеко не повний перелік продукції, яку виробляють сьогодні з цієї дивовижної рослини.
Крім того, з амаранту одержують чудовий харчовий барвник. М’ясо тварин і птиці, вирощених із додаванням до корму амаранту, має особливі смакові якості і за кордоном коштує на 20 % дорожче.
За смаком та поживністю амарант можна прирівняти до молока. Його насіння нагадує горіх і під час нагрівання перетворюється на апетитний хрумкий продукт. Амарант використовують у харчуванні так само широко, як шпинат або капусту. Спеціалісти вважають, що споживання в їжу 250 г його листя не шкодить організмові через надлишок щавлевої кислоти. Аби уникнути втрат поживних речовин і вітамінів, амарант варять недовго і в невеликій кількості води.
У багатьох читачів може виникнути запитання: чому унікальна рослина, у якої немає на землі конкурентів за вмістом білка і вітамінів, неоціненна кормова культура для підсобних господарств, екологічно чистий продукт, здатний нагодувати людство, протягом півстоліття перебуває у забутті? Чому з великими труднощами пробиває собі дорогу, незважаючи на ентузіазм палких пропагандистів амаранту — І.М.Магомедова, Ю.А.Утеуша, Ю.В.Кисельова?
Мабуть, не тільки консерватизм став на заваді тріумфальної ходи цієї культури по наших полях (до речі, з 65 родів амарантових, які об’єднують близько тисячі видів, у нас збереглися лише два). Існують й інші причини. Ця рослина тепло- і світлолюбна, її вирощування та збирання складно механізувати, отож у нас вона ще не пристосована для великомасштабного виробництва. Деякі види схильні до вилягання, неодночасного достигання насіння, що призводить до труднощів із збиранням і втрат частини врожаю. У колективних господарствах не можуть забезпечити ретельного догляду за посівами, особливо на перших етапах розвитку рослин, і тому віддають перевагу кукурудзі, пшениці, ячменю: не так клопітно.
У американських фермерів амарант упевнено витісняє з полів традиційні кормові культури. Нині, коли землі в Україні переходять у користування фермерів і орендаторів, ставлення до амаранту може і повинно змінитися на краще.
