Чуфу, або земляний мигдаль, культивували у стародавньому Єгипті ще 5 тисячоліть тому. Вирощують її заради одержання жовто-бурих бульб мигдального смаку, довжиною 1—2 см і товщиною 0,5—0,7 см. Нині чуфа поширена в Іспанії, Італії, Південній Америці, у країнах Африки. В її бульбах міститься 25—30% жиру, 30% крохмалю, 15% цукру, до 7% смолистих речовин і 12% клітковини. Олія з чуфи за якістю не поступається оливковій, а в кондитерській справі її бульби замінюють арахіс, сою, мигдаль. Від згаданих культур чуфа вигідно відрізняється високою урожайністю. З 10 квадратних метрів можна зібрати 20,5 кг (зважували в сухому вигляді) бульб. За кількістю утворених поживних речовин з одиниці площі чуфа найкраща від усіх інших культур. Ось приклад: калорійність однакового за масою врожаю картоплі в 5 разів нижча.
Кліматичні умови півдня України для чуфи дуже сприятливі. Завдяки порівняно короткому вегетаційному періоду (110—120 днів) повноцінний урожай одержують, незважаючи на похолодання у травні і вересні.
Для чуфи найкращі чорноземи та піщані суглинки. На заболочених і солонцюватих грунтах рослини пригнічуються. З цієї ж причини не рекомендується застосовувати добрива, що містять хлор. До садіння бульби тримають у прохолодному місці в мішку з тканини. Перед висаджуванням їх обробляють 1 — 2 год малиновим розчином марганцівки. Потім замочують на 1 — 3 доби між шарами марлі для забезпечення припливу повітря. Бульби набухають і починають прокльовуватися вічка підземних паростків. Під час передсадивного обробітку грунту вносять по 5 кг перегною на один квадратний метр ділянки.
Бульби чуфи садять на глибину 4—6 см. Відстань у рядку — 10—12 см, ширина міжрядь — 50—70 см. Строк садіння — друга половина квітня, коли грунт на глибині висіву прогріється до 14° тепла. Гострі прямі листочки сходів з’являються через 3 — 4 тижні. Якщо вони частково загинуть, можна висадити на їхньому місці пророслі сходи чуфи з грудкою грунту — вони добре приживлюються. Рослини позитивно реагують на полив і ретельне розпушування грунту, регулярне прополювання бур’янів.
За період вегетації чуфу 3— 4 рази підживлюють повним мінеральним або рідким органічним добривом. З однієї бульби виростає до 100 паростків, тому рядки змикаються і ділянка набуває вигляду густого травостою осоки.
До збирання врожаю приступають наприкінці вересня, коли починає жовтіти та скручуватися гичка. За два тижні до цього припиняють поливи. Рядки обережно підкопують лопатою і струшують бульбочки. Потім їх промивають від бруду на сонячному місці, яке добре провітрюється.
В описах своїх мандрівок в Іспанію В. П. Боткін та М. І. Вавилов згадують про арчаду — смачний напій із чуфи, що нагадує рідкий шоколад. Пропонуємо технологію його приготування, а також цукерок із чуфи.
Арчада
Висушені бульби чуфи обсмажити на сковороді при безперервному помішуванні до світло-коричневого кольору. Потім змолоти їх на кавомолці, додати до одержаного борошна трохи води чи молока, ретельно розмішати до зникнення грудочок і тонким струменем вилити одержану суміш в кипляче підсолоджене молоко, часто помішуючи. Для ароматизації в кінці приготування можна додати трохи ванілі чи какао. Подавати в гарячому вигляді. На 1 склянку молока брати 1 — 2 чайні ложечки порошка чуфи.
Цукерки із чуфи
Борошно з обсмажених бульб чуфи змішують з цукровою пудрою у співвідношенні 2:1. Перемішують, додають трохи холодної води і розмішують до утворення густої однорідної маси. Потім її обережно нагрівають, не доводячи до кипіння. Крохмаль, який є в чуфі, зробить масу для цукерок більш клейкою. З неї роблять невеликі кульки і висушують при кімнатній або трохи підвищеній температурі.
С. Є. Краснобородько, Херсонська обл., м. Нова Каховка
