Сильфію пронизанолисту завезли до Європи у XVIII ст. з Північної Америки як декоративну рослину. Проте завдяки своїм унікальним біологічним особливостям ця рослина стала цінною кормовою культурою. В Україні створені сорти сильфії — Південна 34 і Канадчанка, які районовані з 1995—1996 рр.
За своїм продуктивним довголіттям сильфія не має рівних собі серед інших багаторічних кормових культур. В Інституті землеробства Української академії аграрних наук в с. Чабани Києво-Святошинського району Київської області вона росте на одному місці протягом 18 років. Є дані щодо її вирощування в ботанічному саду протягом 50 років на одному місці.
Сильфія пронизанолиста належить до родини айстрових. У неї прямостоячі, добре облистнені стебла заввишки 2,5-3 м. На третій-четвертий рік після сівби кількість стебел у кущі збільшується до 10—20 шт., формується густий травостій.
Суцвіття у сильфії — кошик, їх на стеблі 15—20 шт. Запилення перехресне, за допомогою комах. Плід — двокрила сім’янка, маса 1000 насінин 19—24 г. Опале у природних умовах насіння проростає лише навесні наступного року.
У сильфії могутня коренева система змішаного типу, переважна більшість її розміщена в орному шарі і тільки 25% проникає нижче. Крім того, на глибині 6— 8 см утворюються сланкі кореневища із запасом поживних речовин. На них формуються бруньки відновлення, які навесні дають нові пагони. Завдяки такій будові кущ щороку розширюється. Якщо не розпушувати міжряддя, то після відростання молодих пагонів з цих бруньок рядки змикаються.
Незалежно від строку сівби у перший рік життя рослини сильфії тільки вкорінюються й утворюють велику розетку з 18—25 листків. Вегетація не припиняється до переходу через 5=С. З другого і наступних років одночасно з утворенням і розвитком генеративних органів до осені утворюється нова прикоренева розетка листків і бруньки відновлення.
Весняне відростання сильфії припадає на другу половину травня. Приблизно через місяць після утворення 14—16 листків розетки у сильфії з’являються генеративні пагони і починається ріст стебел, який триває до початку цвітіння. Одночасно розвиваються пазушні бруньки пристеблових листків, з яких формується другий укіс біомаси. Його розмір і темпи формування залежать від строку збирання першого укосу, а також від висоти скошування.
Цвітіння починається у другій половині червня з нижніх кошиків і триває до жовтня, тому сильфія — добрий медонос.
Насіння достигає 35—40 днів. Період бутонізації, цвітіння, достигання насіння дуже розтягнутий. Коли в нижніх суцвіттях воно вже достигло і починає обсипатися, середні — цвітуть, а нижні ще не закінчили бутонізацію. Найцінніше насіння перших трьох порядків з масою 1000 шт. 20—25 г. Подальші порядки дають насіння нижчої якості за масою, виповненістю, схожістю та іншими показниками. Якщо рано знижується температура, воно не достигає. Збирати насіння можна тільки вручну, адже це доводиться робити вибірково у декілька строків. Тому насіння сильфії дороге, але витрати на його придбання скуповуються завдяки тому, що плантацію можна використовувати десятиліттями без перезакладання.
Загальновідома екологічна пластичність сильфії. Вона дає високі врожаї на різних грунтах: дерново-підзолистих, сірих лісових, чорноземах, лучних, болотних та інших — від легкого до важкого суглинкового механічного складу. А от на заплавних, кислих грунтах з високим стоянням підгрунтових вод рослини уповільнюють розвиток, жовтіють. Оптимальний показник pH 5,5—6.
Сильфія світлолюбна, погано вегетує або гине у перший рік життя у підпокривних посівах та на засмічених ділянках. Вона посухостійка: навіть під час вирощування на схилах в разі відсутності опадів протягом 20—30 днів зберігається тургор і продовжується вегетація.
На малогумусних дерново-підзолистих грунтах протягом 20 років можна лише завдяки мінеральним добривам підтримувати високу продуктивність травостою: 100—150 кг/га біомаси або 200—250 кг/га насіння.
На багатовікових насадженнях внаслідок розростання кущів, утворення бруньок відновлення й укорінення молодих пагонів міжряддя змикаються. Тому, починаючи з другого—третього років життя, плантація не боїться бур’янів і не потребує особливого догляду, крім внесення добрив.
Насіння, що осипалося, дає багато падалиці, яку можна використовувати для вегетативного розмноження на новому місці. Таке розмноження можливе не лише сіянцями, а й живцями і поділом кущів.
Сильфія здатна стабільно забезпечувати два укоси зеленої маси за умови скошування першого укосу на початку бутонізації, тобто в другій половині червня. В цей період у ній максимальна кількість сирого протеїну—до 20% на суху речовину. З початком цвітіння вона зменшується до 15—18%, а під час повного цвітіння — до 12—14%. Висота зрізу — не менше 10— 12 см. Урожайність зеленої маси в першому укосі становить 550—750 ц/га, а в другому (вересень) — 200— 250 ц/га.
На території України не помічено ураження сильфії хворобами та пошкодження шкідниками. На перезволожених грунтах суцвіття можуть уражуватися грибними хворобами (сіра гниль тощо).
Щоб підтримувати високу продуктивність сильфії, необхідно чергувати способи використання травостою: 3—4 роки на зелену масу, 5-й рік — на насіння. Якщо урожайність зменшуватиметься раніше, одержання насіння потрібно практикувати частіше.
Сильфія пронизанолиста, безперечно, не може замінити традиційних багаторічних кормових культур — люцерну, конюшину, еспарцет, але вона вдало їх доповнює. Проте однорічні культури — кукурудзу, соняшник тощо можна замінити сильфією. На нашу думку, в індивідуальному підсобному господарстві її обов’язково слід вирощувати, як і свербигу східну (горлюна), щавель гібридний кораловий, топінамбур тощо.
Ф.М. Архипенко, кандидат сільськогосподарських наук, Інститут землеробства УААН
