Серйозно зайнятися вирощуванням картоплі мене, за фахом далекого від землеробства, змусило саме життя. Щоб досягти успіху у новій для мене справі, довелося багато вчитися, експериментувати.
Окрім морального аспекту — любові до землі і бажання плекати рослини, основними факторами успіху в картоплярстві є правильна агротехніка, висока якість садивного матеріалу і вдалий добір сортів.
Як би старанно ви не обробляли картопляну ділянку, але, не маючи насіння гарних сортів, високого врожаю не досягнете. Хоча, з іншого боку, він недосяжний і за низької якості насіння, і так само — за недбалого й невмілого догляду за грунтом та насадженнями.
Але тут я хочу торкнутися лише одного аспекту цієї надто широкої теми — добору сортів картоплі. Асортимент їх рік у рік зростає. Колекціонують, вирощують і реалізують садивний матеріал здебільшого картоплярі-аматори. Саме у них найбільший попит на сортову картоплю. Зорієнтуватися поміж такого сортового розмаїття дуже нелегко. І в той же час чимало наших господарів знають лише 2—3 назви (часто в народній «транскрипції», наприклад, «горбачовка» чи «сорокаденка»). І закономірно мають відповідний результат, зазвичай не вищий 120 кг (15 відер) із сотки.
Отож, знайомство з сортами необхідне для тих, хто хоче мати щедріші врожаї. Велику допомогу нашим селянам (і городянам теж) у цьому надають різні популярні та наукові видання. Чимало цікавих публікацій друкують і різні регіональні видання, зокрема полтавська газета «Дачник». Опублікована у кількох її номерах стаття відомого картопляра з Гадяцького району В.І.Петренка привертає увагу своєю інформативністю. Однак я аж ніяк не можу погодитися з Володимиром Івановичем, що серед наших українських сортів є лише кілька хороших, а решта поступається зарубіжним, зокрема російським. Подібні думки мені доводилося чути вже не раз, і вони, вочевидь, мають право на існування. Але все ж, на мій погляд, таких досить однозначних висновків робити не слід. Дехто, правда, наголошує на вищій вартісності, порівняно з українськими, голландських сортів, дехто — німецьких. Безперечно, і поміж ними є такі, що заслуговують на увагу і можуть не без успіху вирощуватися на наших землях. Та заради об’єктивності слід би врахувати й таку закономірність: найкраще, у повноті всіх своїх цінних якостей сорт себе показує у тих природних умовах, у яких він був створений.
Погодьтеся, що грунти, вологий клімат Голландії з помірними температурами влітку, тим більше Швеції та Фінляндії, відрізняються від грунтово-кліматичних умов нашого Лісостепу. Навіть у самій Україні існує кілька грунтово-кліматичних зон, і науковці стверджують, що далеко не всі сорти, придатні для однієї з них (приміром, Полісся) добре себе зарекомендують в іншій (наприклад, у Лісостепу).
Щоправда, у картоплярстві спостерігається так званий екологічний сплеск урожайності — відчутне (на 20—30 відсотків) підвищення продуктивності у перші рік-два садіння сорту в інших, відмінних від місця його виведення, умовах. Але цей сплеск швидко згасає, і чужоземний «гість» починає сповна відчувати на собі вплив негативних факторів нового середовища, до якого його гени не адаптовані: екстремальні температури, високий інфекційний фон і водночас досить низький агрофон, навалу шкідників.
Слід зауважити, що багато зарубіжних сортів стійкі до деяких хвороб, але, як правило, діапазон їхньої протипатогенної опірності, враховуючи всі згадані негативні біологічні, кліматичні і технологічні чинники, досить обмежений.
У селекції ж українських сортів, особливо нових, закладено інший підхід — комплексну стійкість (звичайно, вона теж умовна й неповна). Але чимало вітчизняних сортів якраз мають значно ширший спектр стійкості до грибних та вірусних хвороб та несприятливих грунтово-кліматичних умов, ніж вельми «розкручені» зарубіжні. Для прикладу наведу ранньостиглий фінський сорт Тімо.
Як почався років три тому ажіотаж навколо нього завдяки деяким любителям-реалізаторам з приводу високої продуктивності (до речі, анітрохи не вищої від наших Повені або Кобзи і ще багатьох) та нібито надзвичайних смакових і товарних якостей (що теж перебільшується), так і триває до цього часу. За умов значної і навіть середньої кількості опадів Тімо дуже уражується фітофторою. Та, незважаючи на це, картоплярі реалізують його бульби по високій ціні. Так само й розрекламований шведський сорт Розамунда не дуже стійкий до фітофторозу листя й стебел і за смаком не кращий від багатьох вітчизняних сортів.
Проблемою з проблем для картоплярів України є порятунок насаджень від колорадського жука (на відміну від Голландії). Трансгенна картопля, яку так завзято просувала на український ринок американська компанія «Монсанто», популярності на ньому не здобула. З’ясувалося, що не лише листя та стебла, а й бульби містять токсини, смертельні для шкідника. А для людини? Про це поки що залишається тільки здогадуватися. Але тим часом і ці сорти (Атлтантик Новий Лист, Суперіор Новий Лист і Рассет Бербанк Новий Лист) успішно рекламуються і, мабуть, вже продаються (зовсім недешево) вітчизняними аматорами. Дехто з них, розхвалюючи нібито екстраординарні смакові якості цих сортів (насправді за п’ятибальною шкалою оцінки смаку— досить посередні, трохи вищі від 3 балів), «забуває» чесно сказати, що це і є та генно модифікована картопля. Лише сором’язливо додає, що її листя «не полюбляє колорадський жук».
Звісно, нічого подібного, слава Богу, наші вчені не створили. Проте окремі вітчизняні сорти мають певну (дуже умовну, та все ж) стійкість до цього ’’бича» картоплярства. Це — Світанок київський, Купава, Горлиця, Слов’янка. Їх жук об’їдає в останню чергу.
Практик і знавець картоплярства із багаторічним стажем, заслужений агроном України О.Ємельянов із Радехівського району на Львівщині ділився своїм досвідом на сторінках журналу «Картопляр» та газети «Сільські вісті» і наголошував, що генно модифіковані монсантівські сорти уражуються фітофторою й практично припиняють вегетацію вже на початку червня! На мою думку, коментарі тут зайві: перспективи одержання будь-якого врожаю за таких обставин дуже проблематичні.
А коли вже йдеться про смакові якості окремих сортів, то у європейських (як і в американських) селекціонери не віддають їм перевагу. Там більше дбають про урожайність, товарний вигляд бульб. Бо на західному ринку картопля — далеко не «другий хліб». А у нас традиційно цінують і крохмалистість, і розсипчастість, і смак. Українські селекціонери добре попрацювали в цьому напрямку. Приклад — чудовий смак сортів Світанок київський (4,8—5 балів), Горлиця (4,5—4,9 бала, Повінь (4,5 бала), Кобза (4,5 бала) та й ще багатьох інших, м’якуш яких і крохмалистий, і не темніє, і розварюється, має досить високу поживну цінність, багатий на вітаміни та інші корисні сполуки.
І на завершення — дуже побіжна характеристика деяких українських сортів, які добре зарекомендували себе в різні сезони у нашій лісостеповій зоні, де переважають чорноземні, часто хоч і глибокі, але малогумусні, або важко-суглинкові грунти.
Серед ранніх я б виділив Повінь і Кобзу. Про першу вже написано чимало хорошого. І хоч вона потребує профілактики фітофторозу, проте за рядом ознак, зокрема за врожайністю — це непересічний сорт.
Кобзу створили кількома роками раніше, але за смаком вона навіть краща, стійка до багатьох хвороб і високоврожайна, чудово зберігається.
З-поміж середньоранніх врожайністю, смаком та стійкістю до багатьох бактеріальних і вірусних хвороб радують Світанок київський і Купава — з рожевою гладенькою шкіркою і поверхнево розташованими вічками.
А кремовий, білом’якушний Обрій досить висококрохмалистий, здатний формувати урожай бульб (до 500 кг із сотки) навіть у жорстких, несприятливих умовах. До того ж він очищає грунт від небезпечного шкідника — картопляної нематоди.
Серед середньостиглих сортів багато хто ставить на перше місце за врожайністю Слов’янку, але в цьому їй майже не поступається Горлиця. Її жовті бульби напрочуд смачні. Цей сорт високопластичний щодо різних типів грунтів і дає на них високі врожаї за різних погодних умов завдяки своїй потужній кореневій системі, він стійкий до фітофторозу.
Перспективним, смачним, дуже врожайним вважаю Явір. Цей сорт стійкий до хвороб, посухи, має крохмалисті, жовтаві, великі, товарного вигляду бульби. Старіший, але надійний і випробуваний сорт — Луговська. її блідо-рожеві білом’якушні бульби мають високу крохмалистість і гарний смак. Сорт високоврожайний (в окремі роки — 500 і більше кілограмів із сотки), високостійкий до фітофтори, рано формує урожай. Та я б не хотів, щоб у читачів склалася думка, ніби я принципово проти іноземних сортів. Мені до вподоби, наприклад, німецькі — Агаве, Вінета, Вітора, Розара.
Вирощувати українські сорти картоплі вочевидь вигідніше, ніж зарубіжні (окрім іншого, ще й тому, що елітне насіння надходить на ринок від оригінатора, І тобто фізичної чи юридичної особи, яка є автором сорту, і зрозуміло, купувати його у вітчизняних оригінаторів і надійніше, і набагато дешевше).
Деякими здобутками наших вчених ми, по праву, і можемо пишатися. І натяки на «безнадійне» відставання від Європи і навіть Росії та Білорусі, м’яко кажучи, не зовсім відповідають дійсності. Завдяки надзвичайним зусиллям науковців, їхньому високому професіоналізму, відданості своїй справі ми маємо чимало гарних сортів. У цьому я особисто переконуюся, щороку буваючи в Інституті картоплярства Української Академії аграрних наук у с. Немішаєве Київської області. Крім уже згаданих мною вітчизняних сортів (усі вони селекції цього Інституту), хочу назвати ще кілька, в основному нових, і , на мій погляд, вельми перспективних. Це ранньостиглі — Серпанок і Дніпрянка, Загадка, середньоранні — Поляна; Лелека, Лілея; середнього строку достигання — Багряна, Віринея; середньопізній сорт — Ольвія та чимало інших. Ними маємо завдячувати колективові Інституту картоплярства, керівникові його відділу селекції доктору сільськогосподарських наук Андрію Антоновичу Осипчуку, провідним насіннєводам — кандидатам сільськогосподарських наук Віктору Семеновичу Свертоці, Юрію Яковичу Верменку та ще багатьом їхнім колегам — науковцям і виробничникам.
Гарними сортами славиться і Поліська дослідна станція картоплярства ім. О.М.Засухіна, провідний селекціонер і директор — кандидат с.-г. наук Василь Іванович Сидорчук (Житомирська обл.). Тут створено чудові сорти — Поран, Косень-95 і нові, які, проте, вже встигли завоювати популярність і у великих господарствах, серед аматорів: Дубравка, Дара, Тетерів, Тирас та ін. Чимало роблять у галузі селекції і науковці з Львівщини — Інститут землеробства і тваринництва західного регіону УААН, їхні сорти — Слава, Оксамит, Віра, Воля; з Чернігівщини (Придеснянська, Зоряна, Чернігівська-98); з Сумщини (Молодіжна, Ластівка) та інших наукових центрів. Хочу додати: поки що. Бо справді стан нашої аграрної, зокрема й картоплярської науки, критичний. Але немає чого дивуватися: пересічно на сортовивчення в нашій країні виділяється у 100 разів менше коштів, ніж у Польщі чи Угорщині, і в 150 — ніж у Західній Європі!
Отож, у справі сортовипробування, сортовивчення і насінництва картоплі багато залежить і від картоплярів-городників. А хто прагне домогтися серйозних результатів, повинен навчитися думати, аналізувати, вибирати. Пам’ятаєте, наш Кобзар, докоряючи українцям за мавпування перед чужинцями, заповідав землякам:
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Як на мене, ці слова дуже доречні у нашій сьогоднішній розмові.
О. П. Юренко
