Чумиза, або гомі (ботанічна назва — просо італійське) — одна з найдавніших продовольчих культур. Походить із Китаю. У Китаї та Монголії її вирощували за 2700 років до н.е., у Закавказзі в державі Урарту — у І тисячолітті до нашої ери (VIII-VII ст), про що свідчать результати розкопок. І тепер чумизу використовують у багатьох країнах світу. В Україну вона потрапила на початку XX ст.
У колишньому СРСР було районовано три сорти: Московська 2, Новосибірська 1 та Северянка. В Україні з 2001 р. районовано середньостиглий сорт Дніпровський, придатний для харчового та кормового використання. У наукових закладах України робіт щодо створення нових сортів не ведуть, хоча ця культура дає високі (40—60 ц/га) й стабільні врожаї зерна, придатного для виготовлення крупи, у якій міститься 14,2% протеїну, 6% жиру і лише 0,4% клітковини. У крупі проса (пшоні) ці показники становлять відповідно 10,5, 1,3 та 2,4%. Борошно із чумизи можна використовувати без додавання борошна-поліпшувача.
Зерно цієї культури — чудовий корм для птиці, а дерть — для свиней. Надземну масу можна використовувати на зелений корм та для заготівлі сіна, скошуючи перед появою волоті на висоті 10 см. За цих умов забезпечується належне відростання отави. Як кормова культура, якщо задовільно забезпечити її протягом літа вологою, дає за два укоси 300-400 ц/га зеленої маси.
Чумиза посухостійка рослина; за цим показником вона займає одне з перших місць з-поміж зернових культур. Позитивним є також слабка уражуваність грибними та бактеріальними хворобами.
У цієї однорічної рослини добре розвинута коренева система, яка проникає в грунт на глибину 120 150 см. Стебло малорозгалужене, до 2 м заввишки, стійке до вилягання.
Росте кущем по 4-6 пагонів. Облистненість 40-42%, суцвіття — колосоподібна циліндрична волоть завдовжки понад 20 см. Абсолютна маса 1000 шт. насінин коливається в межах від 2 до 3,7 г. У волоті міститься 4-7, максимум 15 тис. зернинок. Забарвлення зерна від білого до темно-червоного і навіть чорного.
Зерно чумизи рівномірно достигає у волоті і майже не осипається. Колосові плівки легко відокремлюються під час обмолоту. Схожість насіння зберігається 3-5 років. Проростає воно за нижчих температур, ніж у проса та кукурудзи, тому цю культуру можна висівати дещо раніше. Сходи з’являються через 6 8 днів. За температури 0°С розвиток рослини гальмується. Вегетаційний період різних форм чумизи становить 90 днів у ранньостиглих, 90-110 — у середньостиглих та 130 150 днів — у пізньостиглих форм.
Високі температури чумиза витримує значно легше, ніж просо, кукурудза і навіть сорго, тому що вона — теплолюбна рослина. Завдяки добре розвинутій кореневій системі легко витримує короткочасні посушливі періоди. Найкращі ґрунти для неї — чорноземи, але високі врожаї забезпечує також на темно-сірих та сірих опідзолених ґрунтах, на окультурених торфовищах. Непридатні для неї заболочені угіддя.
Готуючи ґрунт під чумизу, поле обробляють дисковими знаряддями і переорюють плугами з передплужниками на глибину 20-22 см, а на ґрунтах з малопотужним гумусовим горизонтом — на його глибину. Під оранку необхідно по можливості внести 200 кг на сотку органічних добрив або мінеральні добрива: 2,5 кг суперфосфату та 3 кг калійних добрив. Азотні добрива (2 кг на сотку) вносять навесні під передпосівну культивацію. Важливо не пересушити ґрунт, адже насіння цієї культури дрібне і його загортають неглибоко.
Чумизу для отримання зерна висівають вслід за ранніми зерновими. Насіння проростає за температури 7-8°С, але краще – 10 — 12°С. Сходи втримують короткотривалі заморозки до мінус 2 — 3°С. Для проростання насіння під час набухання потребує 45% води від своєї маси. Па зелений корм чумизу можна висівати у декілька строків аж до червня. Перед сівбою насіння слід прогріти, не допускаючи потрапляння прямого сонячного світла. Щоб запобігти ураженню хворобами, перед висіванням його необхідно протруювати фунгіцидними препаратами.
Основний спосіб сівби для отримання зерна — широкорядний з міжряддями 30-45 см, норма висіву — 40-60 г на сотку. Па зелений корм та сіно можна сіяти звичайним рядковим способом нормою 100-150 г. Глибина загортання – 3-5 см. У разі необхідності поверхню поля перед сівбою коткують, а за травневих та червневих строків цей захід обов’язковий. Коткують і після сівби. Але коли верхній шар зволожений, цього робити не потрібно, щоб не спровокувати утворення кірки. Якщо ж вона з’явиться ще до появи сходів, її руйнують ротаційними мотиками або легкими боронами упоперек напрямку сівби.
Па початку вегетації чумиза, як і просо, розвивається дуже повільно і тому її травостої забур’янюються. Для очищення приповерхневого шару до сівби необхідно провести кілька культивацій, чергуючи їх із коткуваннями, щоб спровокувати проростання насіння бур’янів.
Ф.М. Архипенко, кандидат сільськогосподарських наук
