Яка підщепа найбільше підходить для конкретного сорту або породи? На це запитання в літературі, у тому числі й професійній, чіткої відповіді, на жаль, немає. Головна проблема щеплення — недостатня сумісність прищепи з підщепою – на сьогоднішній день не вивчена. Прогнозів з цього питання мало. Я ж, опираючись здебільшого на власний досвід, хочу дати рекомендації з цього питання.
По-перше, при щепленнях у межах однієї породи сумісність буває кращою, коли підщепа біль теплолюбива, ніж прищепа, а не навпаки, як це часто буває. Тому при вирощуванні культурних саджанців, готуючи компоненти щеплення, для підщепи беру не «дичку», а сіянці культурних сортів. У цьому разі підщепна поросль утворюється менш інтенсивно. Пояснюю це тим, що початок сокоруху у підщепи не випереджає розпускання бруньок у прищепи. Іншими словами, біологічний нуль підщепи не повинен бути нижчим за біологічний нуль прищепи, щоб розпускання бруньок на прищепі не відставало від розпускання їх на підщепі. Розвинутих бруньок на підщепі може й не бути, але сплячі нижче місця щеплення завжди знайдуться. На жаль, таке поняття як біологічний нуль, тобто найменша середньодобова температура, за якої навесні розпочинається розпускання вегетативних (не квіткових!) бруньок, фігурує лише в літературі з виноградарства.
Скептики заперечать: «Пропонуєш теплолюбну підщепу? Але ж бажані слаботеплолюбні підщепи, позаяк вони морозостійкіші й менш вибагливі!» Відповідаю: сумісність компонентів щеплення не менш важлива. Крім того, метою щеплення часто є якнайшвидше одержання репродуктивного матеріалу (живців) даного сортозразка, а не постановка його на відповідну підщепу.
У патентній літературі з’явився прецедент використання теплолюбної підщепи, але за іншим призначенням — у виноградарстві, заради відтягування строків розпускання бруньок навесні, щоб уникнути пошкоджень молодих зелених приростів пізньовесняними заморозками, особливо у низинах. Наприклад, запропоновано добре зимуючий без укриття, але з раннім розпусканням бруньок навесні гібрид Фіолетовий ранній щепити на чистого європейця Рислінг рейнський. Розпускання бруньок тоді затримується на 10-15 днів.
По-друге, коли в якості підщепи беремо іншу породу, вона мас бути або теплолюбніша, або лише трішки менш теплолюбна за прищепу. Так, слива Канадська у мене багато років добре плодоносить на теплолюбнішій аличі. Абрикос на сливі не вдасться, бо масово розвивається підщепна поросль. А навпаки сливи Вікторія (англійський сорт), Існолінська (старовинний російський), Вашингтон (США) добре плодоносять на старих жерделях (дикий абрикос з гіркими ядрами). Абрикос вдається на аличі, але ліпше па абрикосі або на жерделях.
Ще приклад. Одержав від київського друга знаменитий персик Ред Хейвен, щеплений на аличі. Років зо три він тугувато ріс і врешті-решт засох. Інтенсивно утворювалася підщепна поросль. Щепив на ній абрикоси — нормально розвиваються і плодоносять. Переконався: персик добре почувається, коли щепити лише на абрикос або ж на персик. На мигдаль — не пробував.
Щеплював у крону груш яблуню і навпаки. Перша комбінація життєздатніша.
На підтвердження першої рекомендації наводжу такі приклади. Культурний глід, щеплений на дикому глоді, загинув після першого плодоношення. Благородніші груші слабувато розвиваються на менш культурних. Це лише поодинокі приклади із багатьох подібних.
Але слід мати на увазі, що обидві мої рекомендації мають винятки, іноді парадоксальні, які вказують на те, що ступінь сумісності компонентів щеплення залежить не лише від їхніх біологічних нулів, й від ступеня теплолюбності. Наприклад, у крону не дуже солодкого клону груші Улюблена Клаппа щепив Кюре, Деканку зимову і Бере Арданпон. Усі чотири сорти вважаю однаковими за теплолюбністю, рівнем біологічного нуля. Проте Кюре і Деканка після 3-4 плодоношень деградують, гілки всихають. А у Бере Арданпон усе благополучно.
Створював саджанці груш на сіянцях культурних сортів і на сіянцях теплолюбнішої айви Берецької. У другому випадку результати були гіршими.
Грецький горіх на підщепах менш теплолюбного американського чорного горіха краще вдається, ніж на сіянцях того ж таки грецького горіха. А от поширений маньчжурський горіх непридатний для підщепи грецькому горіхові утворює сильну підщепну поросль.
Ще приклад, що стосується викладених рекомендацій. На згаданих двох старих жерделях серед щеплених гілок абрикосів, аличі і сливи найінтенсивніше розростається абрикос чорний. На другому місці алича і частина абрикосів. Менш інтенсивно ростуть сливи. Така послідовність стала зрозумілою, коли вияснив, що чорний абрикос — це гібрид абрикоса й аличі, тобто за теплолюбністю займає проміжне місце між абрикосом і аличею. З урахуванням цього і поведінки слив уточнюю другу рекомендацію: підщепа бажана теплолюбніша, але не набагато.
Уточнюю послідовність розташування сливово-абрикосової групи кісточкових порід за значеннями їхніх біологічних нулів: слива, алича, абрикос, перець, мигдаль. Біонулі ж «прощупав» лише у деяких порід. У скороплідної слаборослої форми грецького горіха 10 — 12°С, у абрикоса 7 — 8°С. У кизила 6 — 8°С (з літератури). У межах однієї породи біологічні нулі можуть дуже різнитися. Знаю дерева горіхів і яблунь із зміщеннями в розпусканні бруньок до 5 — 8 діб.
Переконався, що у вишнево-черешневої групи кісточкових порід вишня на теплолюбнішій черешні краще почувається, ніж навпаки.
Сподіваюся, що ці поради допоможуть садівникам при вирощуванні саджанців і тим, хто щепить у крону. Адже часто спостерігав, як на багатосортному дереві «чахнуть» навіть добре освітлювані прищепи. А потреба у багатосортових деревах, сподіваюся, буде зростати, адже земельні ресурси не безмежні.
Л.С. Шугін, м. Харків
