Клімат України вважається доволі сприятливим для вирощування більшості плодових культур. Але все ж майже всю територію країни періодично охоплює посуха, хоча частіше і сильнішою вона буває у південно-східних областях. За сухістю повітря особливо відзначаються дві донецькі області, які «зустрічають» суховії з Казахстану і в яких від весни до осені важко побачити вранці росу на траві. її практично не буває.
Якщо в південних областях взимку рідко температура знижується до мінус 24-25°С, то, не рахуючи тимчасового, так званого глобального потепління, у Донбасі, наприклад, половина зим у середньому за 10 років бувають з морозами до -25°С, а одна з десяти — з морозами до -З0-32°С або й до -27-28°С. За 56 років моєї праці в Донбасі нерідко за 10-річчя було й по дві зими з морозами до -32°С і лише один раз такого морозу не було впродовж 15 років.
Приблизно такі ж зими були і в північних областях України, іноді мороз там на 1-2°С сильніший. Трохи м’якші морози на Заході України, на кордоні з європейськими країнами. Звичайно, вплив морозу залежить від морозостійкості сортів. Її підсилює чи послаблює також і догляд за садом. Особливо послаблюють сильні посухи. Крім того, на підготовку до зими впливає сума тепла, яку одержують рослини за весь період вегетації. Вона дуже різниться в різних областях України. Значно менше тепла одержують рослини на півночі країни і в окремих гірських західних областях.
До речі, такий приклад. До нас у «жаркий» Донбас з півдня щорічно привозять велику кількість кавунів. У нас же достигають тільки порівняно дрібніші сорти. Я довго гадала, чому ж в Саратові, де я виросла і після війни розпочала свою трудову діяльність і встигла навіть обстежити багато старовинних садків на Волзі — завжди достигають кавуни дуже великоплідних сортів, хоча там, на відміну від Донбасу, неможливо виростити Ренет Симиренка, без якого, незважаючи на його недоліки, важко уявити садівництво України.
Річ у тому, що в Саратові, на кордоні з Казахстаном, весна, на відміну від донецької, в 2-3 рази коротша, а влітку і вдень, і вночі майже завжди жарко, іноді жителям міських квартир доводиться спати під вологими простирадлами. А в нас вдень жарко, а вночі прохолодно, що не дуже «подобається» вихідцю з тропіків — кавуну.
Не запроваджуйте неперевірені сорти
Але донецький клімат витримують різні культури, іноді навіть окремі південні сорти яблук. І все ж таки клімат Донбасу може дуже «зіпсувати» смакові якості окремих сортів яблук. Особливо яскраві приклади: неприємний присмак, як я його називаю — присмак зіпсутих прянощів у сорту Пармен зимовий золотий і навіть у сорту Пепін шафранний, який має дуже непоганий смак при вирощуванні в Мічурінську. Такий же присмак, але трішки слабший, у Джонатану й деяких інших сортів.
Тому, якщо комусь дуже кортить завести сорти будь-якої породи, ще не випробуваної в даній місцевості, тобто «тягнути південь на північ, а захід на схід», чим, взагалі, своєчасно мають займатися наукові установи, то краще спочатку визначитися з «зайвими» деревами в саду і перещепити їх багатьма сортами, а потім (після відносно суворої зими) вибрати той сорт, який буде до вподоби і розмножувати його.
Нині в Україну «нагрянув» потік новітніх сортів яблунь, які проходять вивчення в ряді наукових закладів країни і які почали посилено розмножувати. Але ж не варто втрачати і деякі цінні старовинні сорти, наприклад, кримські з оригінальною формою плодів, які стають швидкоплідними на карликових підщепах.
До груші вдалося «підібрати ключі»
Груша дуже «опирається» селекції і залишається другорядною породою. Хоча на півдні є сорти з чудовим смаком. Так, ще Л.П. Симиренко відзначав, що навіть у Криму є долини з таким складом ґрунту і мікрокліматом, де дуже добре ростуть і плодоносять окремі сорти груш, особливо зимові. В цієї породи дуже різняться сорти, які потребують великої суми тепла, і менш теплолюбні сорти, які ростуть північніше. Так, з південних сортів у Донбасі до числа морозостійких потрапив Кюре (районований). Але позаяк його плоди достигають у вересні, коли у нас нерідко прохолодно, то майже щорічно вони при зберіганні до лютого можуть залишатися терпкими і тому придатні, як і більшість фруктів з терпкими плодами (терен, кизил, айва, китайки тощо), для лікування гіпертонії. А окремі з південних зимових сортів груші, якщо й виживуть, то в окремі роки плодоношення їхні плоди цілу зиму можуть залишатися «дерев’яними» — вони не достигають.
Але все ж селекціонерам вдається поступово «ладнати» й з грушею. Вже є непогані сорти всіх строків достигання в Придністров’ї, Києві, Криму, Червоному Куті (Харківська обл.).
Яблуня все-таки менш вибаглива до ґрунту, ніж груша. Так, груша зовсім не терпить важкого підґрунтя і навіть на родючих ґрунтах, де добре росте яблуня, може передчасно загинути. Груша значно сильніше «реагує» на заглиблення під час садіння кореневої шийки на 10-15 см і може сильно погіршити ріст. Але й у яблуні заглиблення її до 20-30 см також може викликати різке погіршення росту і «засікання» пагонів, тобто кінцівки однорічних пагонів будуть з дрібними, напівзасохлими листками.
І в той же час мені зустрічалися ділянки, де за періодичного (раз у 20-25 років) піднімання ґрунтових вод усі сади гинуть, але залишаються живими тільки поодинокі дерева груші типу північного сорту Сапежанки.
А ось понизити ріст груші значно важче, ніж у яблуні, лише тому, що відібрані айвові підщепи сумісні далеко не з усіма сортами і, крім того, достатньо морозостійкі вони переважно на півдні, хоч перші морозостійкі з’явилися і в Донбасі. Адже айва також поступово «рухається» на північ.
Постійно просувається на північ і черешня
Зовсім недавно черешневою «меккою» був лише Мелітополь, звідтіля її плоди у великій кількості везли на північ, аж до Москви. Вважалося, що лише південні області сприятливі для вирощування черешні і повинні забезпечувати її плодами жителів північних областей. Така ідея була й в уманських вчених.
Але ж десяток років тому з’явилися перші морозостійкі, хоч і дрібноплідні (але без гірчинки, як у дичок), московські (Фатеж та ін.), ленінградські (Красная плотная та ін.) сорти черешні.
На жаль, лише в окремих наукових закладах країни проводилась активна селекційна робота з черешнею, а то вона вже могла б бути промисловою породою аж до півночі України і далі. Найактивніше така робота велася лише в Донбасі, Білорусі, частково у Млієві і в Орлі, де виведена група сортів з підвищеною морозостійкістю і частина з них (донецькі) за якістю і розмірами плодів не поступаються кращим південним сортам. На жаль, через відсутність землі і фінансування, селекція в Україні — у плачевному стані, на відміну від Білорусі та ряду наукових установ Росії, де за останні роки вона активно продовжувалася і не лише з черешнею.
І все ж у Донбасі нерідкісними стали роки, як, до речі, було й минулого літа, коли лише торговці були незадоволені низькою ціною на плоди черешні, що є радістю для покупців… і селекціонера.
А так могло б бути по всій Україні, якби крім Мелітополя та Донбасу, в усіх наукових закладах активно продовжувалася б селекція черешні і не тільки…
І ще, якби хто-небудь із агротехніків відібрав сумісні форми морозостійкої підщепи — магалебки. Адже через недостатню сумісність з цією підщепою нерідко передчасно гинуть черешневі дерева по всій Україні, особливо на багатих чорноземах. А за кордоном такі форми є, і лише недавно вони завезені до нас із США та Угорщини.
Недолік черешні — високорослість
Черешня — одна із найневибагливіших до якості ґрунтів. Через підвищену посухостійкість багато сортів можуть відмінно рости і плодоносити за гарного догляду навіть на супіщаному ґрунті. Головний недолік черешні — надто сильний ріст. В Україні тривалість її життя до 30 і більше років і без обрізування може вирости у висоту до 6-8 метрів, а південніше — ще вище. В останні роки в багатьох розсадниках України, в тому числі й у приватних, без достатніх випробувань намагаються розмножувати черешню на південних, недавно виведених слаборослих підщепах — завезеної з Європи гізелли і підщеп селекції Кримської дослідної станції з Кубані. Але виявилося, що їх дуже важко розмножувати — ліпше зеленим живцюванням. До того ж, окремі кубанські підщепи не сприймають окулірування ряду сортів черешні із-за вірусів. А в нас плодові культури лише почали оздоровлювати від вірусів у Інституті садівництва УААН (до речі, в США обов’язково оздоровлюють усі рослини, які до них надходять).
Pages:
