Багато садівників-аматорів північних областей по-доброму заздрять своїм колегам з півдня: «Добре їм, мають змогу вирощувати різні теплолюбні культури».
А чого б самим не спробувати? Декого зупиняє те, що в північних районах південні культури не районовані. Але я б порадив їм не дотримуватися сліпо вказівок щодо районування. Звичайно, вирощування районованої культури чи сорту гарантує їхній нормальний ріст і плодоношення у вашому регіоні. Але це зовсім не означає, що не районований сорт чи культура не вдадуться зовсім.
Цілком можливо, що той чи інший сорт у вашому регіоні ніхто й не пробував районувати. Наприклад, на півночі України, в Чернігові, не районовані черешні (не кажу вже про персики). А в моєму саду ростуть і плодоносять близько 40 сортів черешень (київські, білоруські, мліївські, росошанські, донецькі, мелітопольські, європейські та американські); понад 15 сортів абрикоси; кілька кримських і середньоазіатських сортів аличі та кілька київських сортів персика. Моя родина із задоволенням споживає ці чудові смачні плоди і нас не хвилює, що вони тут не районовані.
Усі перелічені культури, крім персика, відмінно ростуть і плодоносять без будь-якого укривання на зиму. Досить непогано переносить морози черешня. Суворої зими навіть мелітопольські сорти не тільки не загинули, але й квітували весною і дали урожай. Водночас у абрикос і волоського горіха відмерзло багато гілок довжиною десь 1 —1,5 м, не рахуючи вже дрібніших. Тут до речі, слід враховувати, що мій сад розташований у місті, де температура повітря завжди дещо вища, ніж на садових ділянках за містом, і вітер теж слабший.
На користь черешні свідчить і такий приклад: восени 1993 р. від ранніх морозів постраждали абрикоси, а весною 1994 р. вони навіть не цвіли. Загинули також квіткові бруньки на груші білоруських, росошанських, київських, краснокутських сортів, а також на лимонці. Квітував тільки московський сорт Чижовська. На моє здивування, наче нічого й не трапилось, зацвіли черешні. Квітували всі наявні в мене сорти, навіть мелітопольські: Скороспілка, Рубінова рання, Присадибна, Валерій Чкалов, Мелітопольська чорна, Сюрприз, Великоплідна, Космічна.
Не вкривати персик в нашій зоні — значить ризикувати.
Найніжнішою щодо морозостійкості культурою, про які йде мова, є персик. Перша моя спроба виростити персик була невдалою. Канадський сорт Грінсборо, щеплений на сливі, дав могутній розгалужений пагін довжиною понад 1 м, а взимку, коли морози сягали мінус 25 °С, загинув. Згодом я щепив київські сорти Богун, Київський ранній та Дніпровські зорі на вишню, посадивши їх під кутом до горизонту, щоб зручніше було пригинати гілки до землі та укривати на зиму. Укривав так: дугами з дроту гілки притискував до землі, накривав поліетиленовою плівкою, краї якої по периметру пришпилював до грунту, а зверху прикривав шаром утеплювача (старе ганчір’я, солома, шматок поролону). Зверху ще накривав поліетиленовою плівкою, краї якої теж пришпилював до землі і присипав грунтом. У морозні зими таке накриття добре себе виправдовувало. Але останнім часом пішли зими м’які, з тривалими відлигами, весни ранні, і персики почали спарюватись під таким укриттям. Мабуть, варто було б випробувати менш герметичне, щоб рослини провітрювались?
Зараз вирощую персики без укриття. Щепив на вишню, сливу, аличу, абрикосу. Найліпші саджанці отримую на аличі. Все добре… Поки не було суворої зими.
А взагалі треба сказати, що вирощування гарних сортів персика в нашій зоні без укриття — заняття досить ризиковане. За м’яких зим він може рости кілька років, а за суворих гине.
Щоправда, маю деревця невідомого сорту, які без укриття перенесли сувору зиму 1987 року. Але вони дають дрібнуваті плоди посереднього смаку. Тільки й того, що зветься персиком. Минулої осені посіяв кісточки цього персика. Хочу випробувати його як підщепу для більш цінних сортів.
З дикою черешнею прищепа зрощується відмінно і через кілька років місце щеплення практично непомітне, особливо після щеплення способом поліпшеного копулювання. Коренева система у дикої черешні могутня і досить розгалужена, що забезпечує достатнє живлення. Але дерева високорослі і починають плодоносити на 1—2 роки пізніше, ніж на вишні.
При щепленні на вишню дерева компактніші, раніше починають плодоносити. Але в місці щеплення утворюється помітний перепад діаметрів, величина якого залежить від сорту вишні. Зумовлено це тим, що черешня росте інтенсивніше, а вишня відстає. Крім того, коренева система у вишні не така могутня, як у дикої черешні. Тому є реальна загроза, що доросле дерево черешні, у якого крона велика і масивна, може вивернутися з корінням, особливо в тих випадках, коли воно росте похило або центр ваги крони дуже зміщений вбік від стовбура. У моїй практиці траплявся такий випадок.
Слід відзначити, що і довговічність дерева, щепленого на вишні, менша, ніж на дикій черешні.
Пробував я виростити карликове дерево черешні, прищепивши її на вишню. Зауважу, що деякі автори наукових публікацій стверджують придатність вишні як підщепи для черешні, інші заперечують. Вирішив випробувати сам і зробив близько десятка щеплень. Усі вони приживились, але в ріст пішли слабко, а окремі й зовсім не росли, тільки утворили листя. З часом всі вони загинули. Аналогічні результати були і в моїх друзів-садівників.
На магалебській вишні щепити не пробував, бо черешня на цій підщепі нестійка до бактеріального раку кісточкових. Хоч, як пізніше мене поінформували в Інституті садівництва УААН, на їхніх дослідних ділянках та в дослідному господарстві «Новосілки» успішно вирощують черешню саме на магалебській вишні. Такі дерева порівняно з щепленими на дикій черешні виглядають досить привабливо — з більш низькою гарною кроною (бачив на власні очі). Тепер вирішив і в себе випробувати цю підщепу.
Якщо ви придбали живці нових сортів черешні і бажаєте їх якнайшвидше використати, щепіть на дорослому плодоносному дереві. Практично завжди вже наступного року матимете перші плоди. При цьому бажано продублювати щеплення на інших, краще на молодих підщепах. Цим ви застрахуєте себе від неприємних випадковостей (не приживилась щепа або приживилась, але згодом загинула; зламалась гілка з щепою тощо). А з могутніх пагонів на молодих підщепах одержите достатню кількість живців для подальшого розмноження.
Абрикоси я щеплю на сіянцях жерделів (диких абрикос), які морозостійкіші, ніж культурні сорти. Можна й на аличу, але вважаю, що на абрикосу краще. На сливу щепити не рекомендую, бо її сумісність з абрикосою недостатня, часто дерево, іноді навіть доросле, ламається в місці щеплення.
Алича і слива — близькі родичі тому обидві ці культури можна щепити на поросль чи сіянці сливи і аличі.
Відмінні низькорослі дерева сливи можна мати, прищеплюючи її на сіянці вишні повстистої. На жаль, не всі сорти сливи сумісні з цією підщепою.
Щоб виростити сіянці для підщеп, необхідно провести стратифікацію насіння, тобто піддати тривалому (на кілька місяців) впливу низьких плюсових температур в умовах підвищеної вологості та достатньої аерації. Під час стратифікації відбувається післязбиральне дозрівання насіння, воно пробуджується від стану спокою. В любительських умовах, на мій погляд, краще застосовувати природну стратифікацію (як більш просту), яку насіння, висіяне під Зиму, проходитиме в грунті.
Насіння вишні звичайної і повстистої та черешні я висіваю на глибину 3-4 см, яблуні і груші — на 2-3, а сливи, аличі, абрикоси, персика — на 4 — 6 см. Щоб уникнути промерзання насіння, підзимові посіви присипаю шаром листя або накриваю іншим утеплюючим матеріалом.
Коли стовбурці сіянців мають діаметр 5—8 мм, щеплю їх способом поліпшеного копулювання. Якщо вони ростуть досить просторо, роблю щеплення на місці; коли загущено, викопую, щеплю і висаджую в шкілку. Щепити викопані саджанці зручніше, бо цю операцію можна виконувати, сидячи за столом у приміщенні чи під навісом за будь-якої погоди і в будь-який час доби.
Дещо про сім’ячкові
Якщо у вирощуванні південних сортів кісточкових порід головною проблемою є їхня зимівля, то для зимових сортів яблуні і груші найбільше значення має достатня кількість теплих днів, щоб встигли достигнути плоди і в них накопичилось більше цукру. Наприклад, яблуні сорту Джонатан, Голден делішес та інших порівняно непогано переносять наші зими (щоправда, іноді трапляються морозобоїни штамбу, тому подібні сорти краще прищеплювати в крону сіянців Антонівки, Боровинки або інших морозостійких підщеп), але якість їхніх плодів у нас, звичайно, нижча, ніж на півдні. А окремі зимові сорти груш з Молдови у мене взагалі не достигали (зовсім несмачні).
Протягом трьох років я спостерігав за сортом груші Артемівська зимова і жодного року він у Чернігові не достигав як слід. На жаль, його довелося вибракувати.
Мліївська зимова, яка для південних областей є добрим сортом, у Чернігові в холодні роки не достигає, плоди малоцукристі і терпкуваті. Тож зрозуміло, що ці сорти для нашого регіону не підходять. А от груша Росошанська пізня має досить добрий смак. Ще смачніші Деканка краснокутська, Білоруська пізня, Жозефіна Мехельнська, Талгорська красуня, у яких до того ж ошатні плоди. А найсмачніші вони у сорту Золотоворітська селекції українських учених — подружжя Копанів.
Що ж до зимових сортів яблуні, то їхній асортимент набагато більший. Досить добре достигають у Чернігові і дають плоди Айдоред, Ундіне, Орлик, Уманське, Зоря Поділля, Рубінове Дуки, Ренет Симиренка, Кальвіль краснокутський та інші.
Треба якнайбільше експериментувати
Щоб мати в своєму саду щось унікальне чи просто гарний сорт, треба більше експериментувати, а не покладатись на плодорозсадники. Живці для щеплень бажано купувати не у випадкових людей на ринку, а в наукових установах садівництва, в дослідних господарствах, у аматорів, котрі заслуговують довір’я.
Для експериментів бажано відбирати сорти, що відповідають двом головним вимогам: підвищена зимостійкість та мінімальна сума активних температур, необхідна для повного достигання. При цьому бажано випробувати не 1 — 2 сорти, а по можливості більше, бо частину сортів, як правило, доводиться вибраковувати.
Наприклад, я зараз випробовую понад 80 сортів груші. Але це не означає, що я збираюсь таку кількість їх вирощувати. Достатньо мати кілька сортів з різними строками достигання та терміном зберігання, але найкращих.
Здавалося б, навіщо повторювати роботу, яку вже хтось виконував? Справа в тому, що практично всі характеристики сортів достовірні лише для того регіону, де проживає і працює автор або випробовувався сорт. А у вашому регіоні він може вести себе зовсім інакше. Та й дегустаційні оцінки іноді бувають не зовсім об’єктивні. Трапляється, що одні і ті ж сорти в різних літературних джерелах оцінюються по-різному. Наприклад, груша Любимиця Клапа має оцінку і «добре», і «відмінно». А грушу Лимонку взагалі називають то «кращим», то «посереднім» сортом. Та й, зрештою, ваш смак не завжди може збігатись із уподобаннями дегустатора.
Взяти хоча б черешню. Головна проблема в Чернігові — розтріскування ягід у дощову погоду.
А спробуйте знайти інформацію про стійкість до розтріскування в описах, що характеризують сорт? У 90% характеристик, а можливо й більше, такої інформації немає.
Нові сорти не варто щепити відразу на все дерево. Прищепіть на окремі гілки дорослого дерева і через 1 — 3 роки матимете плоди, які зможете продегустувати. Хоч це і довго, але краще, ніж потім перещеплювати ціле дерево, якщо сорт виявиться невдалим.
До речі, сам факт походження якого-небудь сорту з південних районів не означає, що він виключно теплолюбний і не буде нормально рости у північнішому регіоні. Тож більше експериментуйте та випробовуйте новинки у своїх краях і обов’язково досягнете своєї мети.
В. О. Півень, 250005, Чернігів-5, вул. Кругова, 27, кв. 2
