Відомо близьке 200 видів барбарису. Найбільш поширений і має господарське значення барбарис звичайний. У народі його ще називають квасниця, кисла ягода, кислий терен тощо.
Його використають як плодову, лікарську та декоративну рослину. Плоди споживають свіжими або після переробки у вигляді варення, желе, напоїв.
Лікувальні та оригінальні смакові якості барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (4 — 7%), органічних кислот (до 7%), вітамінів: С (до 172 мг%), Р (до 500 мг%) і Е (близько 40 мг%), а також дубильних речовин і барвників. Насіння містить до 15% олії. Майже в усіх частинах рослин, особливо в коренях, знайдені алкалоїди, які мають лікувальне значення. Кора і корені містять барвники, які використовують для фарбування вовни в лимонно-жовтий.
У народній медицині ягоди барбарису з давніх-давен використовують як жовчо- і сечогінний засіб, а також від цинги та коліту, сухе листя, корені й кору — при жовтяниці, захворюваннях печінки, нирок, ревматизмі, плевриті, туберкульозі, як заспокійливий та бактерицидний засіб, а також для полоскання від запалення ясен.
Барбарис — добрий медонос. Мед жовтого забарвлення, має приємний смак.
Дуже декоративна рослина. Добре витримує умови міста і підстригання. Використовується в бордюрних насадженнях і для створення живоплоту.
Чудову жовту деревину рослини завдяки твердості використовують для виготовлення дрібних виробів.
Барбарис звичайний — це кущ заввишки до 2,5 м, що складається з багатьох тонких дугоподібних пониклих бурувато-сірих пагонів, які несуть на собі численні трійчасті колючки довжиною до 2 см.
Листки завдовжки до 4 см і завширшки до 2 см на коротких черешках, розміщені пучками. Суцвіття розвиваються на верхівках укорочених пагонів. Квітки жовтого кольору зі своєрідним запахом, зібрані в китиці по 10 — 25 шт.. у діаметрі 6 — 8 мм.
Плоди яскраво-червоні довгасті ягоди масою 0,15 — 0,35 г з кількома коричневими насінинами. Достигають в умовах Полісся і Лісостепу України наприкінці серпня — на початку вересня, обпадають після морозів.
Розмноження барбарису
Барбарис розмножують насінням, живцями, окуліруванням, відсадками, поділом куща.
Насіннєве розмноження. Висівають насіння барбарису як навесні (у квітні), так і восени (у жовтні).
Готуючи насіння до весняної сівби, його протягом 90—100 днів тримають у вологому піску при температурі 0 — 5°С. Восени ж сіють без попередньої підготовки.
Насіння висівають на глибину 2 — 3 см. Коли сходи барбарису можна відрізнити від сходів бур’янів, ділянку виполюють і утримують у пухкому стані, за потреби поливають. Сіянці пересаджують на постійне місце через рік-два.
Розмноження зеленими живцями. У барбарису, як і в інших рослин, зелені живці вкорінюють у закритому грунті при високій вологості повітря. Для цього можна використати плівкове вкриття.
Найкращий строк зеленого живцювання барбарису в умовах Лісостепу і Полісся припадає на II —III декади червня.
З цією метою відбирають пагони поточного року і нарізують із них живці завдовжки 8-15 см, видаляючи на них нижні листки. Потім їх в’яжуть у пучки й нижніми кінцями занурюють на 2,5 — 3 см у 0,01 — 0,015%-ний розчин індол і л масляної кислоти. Так їх залишають на ніч.
Вранці живці виймають з розчину, промивають водою й висаджують для вкорінення у зволожений субстрат, який являє собою 3 —4-сантиметровий шар суміші піску й торфу, взятий у рівних частинах. І розміщено його не менш як на 20-сантиметровому шарі грунтосуміші, яку готують із структурного грунту, перегною, торфу й піску у співвідношенні 1:1:1:0,5.
Садять живці на глибину 2.5 — 3 см за схемою 7×5 — 7 см. Після садіння відразу ж поливають.
До появи коренів потрібно стежити, щоб на листках постійно була тонка водяна плівка.
Коли виросте коріння, рослини поливають вже нс так часто, але більшою кількістю води.
Через 2-3 тижні після вкорінення їх відкривають, спочатку на короткий, а потім на триваліший строк. Ще через 2-3 тижні його й зовсім знімають.
Наші дослідження показали, що на укорінення живців барбарису значною мірою впливають строки живцювання.
У більш ранні строки краще укорінювались комбіновані живці, тобто зелені живці з частиною минулорічної деревини. При першому строкові живцювання барбарису, коли сума ефективних (вище 5°С) температур, досягала 400 — 500°С, щороку живці, заготовлені з апікальної (верхівкової) частини пагона, не вкорінювалися, а загнивали. Це пояснюється тим, що на цей час вони були ще повністю трав’янистими, тобто не визрілими. За другого строку живцювання цієї культури, коли сума ефективних температур дорівнювала 600 —700°С, краще вкорінювались живці, заготовлені з базальної (нижньої) частини пагона (80%), а також комбіновані живці (95%). Враховуючи вихід живців з маточної рослини, а також їх укорінення, найкращим для живцювання барбарису виявився третій, строк, тобто коли сума ефективних температур досягала 780 —850°С. За середньо-багаторічними даними — це друга декада червня.
Щеплення. Найцінніші форми барбарису розмножують щепленням. Добрі результати отримують за літнього щеплення барбарису окуліруванням. Техніка окулірування така сама, як і для інших плодових культур. Окулірують сіянці на другий рік після висівання насіння. Кращий строк окулірування на Поліссі і в Лісостепу зі по 20 серпня. Догляд загальноприйнятий.
І.П.Надточій, канд. с.-г. наук
