У результаті реформування виробничих відносин на селі значно погіршилися показники діяльності садівничої галузі. Валове виробництво плодів і ягід зменшилося в 5 разів, споживання — в 2—3 рази.
Основною плодовою породою в Україні є яблуня, завдяки плодам якої значною мірою задовольняються потреби населення у вітамінній продукції.
Зниження виробництва плодів зумовлене порушенням існуючих технологій вирощування, а також намаганням запровадити «голландські» та інші технології в не характерних для них грунтово-кліматичних умовах.
Інститутом садівництва УААН запропоновано ряд технологій для конкретних грунтово-кліматичних умов, зокрема, в даній публікації ми розглянемо особливості одержання промислової сталої врожайності яблук в умовах Північного Лісостепу та Південного Полісся України.
Вибір розміру. Вважається, що мінімальний розмір саду для промислового вирощування яблук 10 га. Фермер у такому саду всі роботи може виконувати особисто, за винятком збирання врожаю та проріджування квіток і зав’язі. В насадженнях площею 10 га і більше основні механізми і знаряддя можуть бути ефективно використані.
Садове обладнання та виробничі приміщення, які можуть в основному задовольнити потреби фермера з площею саду 10 га: трактор МТЗ або ЮМЗ — 1 шт.; обприскувач садовий (краще тунельний) — 1 шт.; підйомник-завантажувач до 0,5 т — 1 шт.; косарка — 1 шт.; обприскувач для внесення гербіцидів — 1 шт.; трейлер для транспортування врожаю — 1 шт.
Садовий інвентар: драбини, сумки для збирання врожаю, пилки, секатори, сучкоріз, інший садовий інструмент.
Періодично виникає потреба в обладнанні, яке краще орендувати або взяти на прокат: ямкокопач, фреза, культиватор, плуг, садові диски.
Для промислового саду необхідні: житло для тимчасових працівників, сарай, майстерня, склад для зберігання міндобрив, отрутохімікатів, гербіцидів та ємкість для запасів технічної води.
Вимоги до грунту та рельєфу. Допустима кислотність грунту в межах рН 5—8, але кращі грунти, які мають рН 6—7. Яблуня не витримує грунтів, що погано дренуються та підтоплюються. Рівень підгрунтових вод упродовж року не повинен підніматися вище 120 см від поверхні грунту. Непридатні для садів важкі глинисті грунти та ділянки, де вода застоюється в блюдцях та відмічені ерозійні процеси на схилах. Найкращими є ділянки з невеликими схилами або майже рівні, якщо вони добре дреновані та на них не спостерігається ранньовесняних заморозків. Найкращі ділянки правильної прямокутної конфігурації, бо їх найкраще обробляти механізовано.
Потреба у воді. В умовах Південного Полісся та Північного Лісостепу в сприятливі роки опадів достатньо для одержання врожаю 25—30 т/га. В несприятливі роки та для одержання врожаю 40—80 т/га яблук сади потрібно зрошувати.
Підготовка грунту. Ділянка повинна бути очищеною від дерев, чагарників та сторонніх предметів. На деяких ділянках може виникнути проблема прокладання дренажних стоків із застосуванням труб чи відкритих канав. Необхідно знищити бур’яни агротехнічними прийомами чи гербіцидами, які не мають післядії і не впливатимуть негативно на дерева.
Готують грунт до садіння протягом 2—3-х років залежно від природної його родючості та попередніх культур. У цей час грунт збагачують органічними речовинами, вирощуючи сидерати (редьку олійну, люпин, гірчицю тощо).
Восени проводять зяблеву оранку на глибину 25— З0 см, навесні грунт готують до садіння, використовуючи культиватор чи дискові борони, за необхідності вносять добрива.
Підщепи мають відповідати таким вимогам: сприяти зменшенню сили росту плодового дерева без зниження його продуктивності й довговічності, а також ранньому вступу в плодоношення; бути міцною опорою для дерева, зимостійкими та стійкими до гнилі кореневої шийки; легко розмножуватись. Жодна з існуючих підщеп не відповідає всім цим вимогам, але є такі, що відповідають більшості з них: М9, 62— 396, ММ 106, 54—118 та умовно відповідають: М26. Підщепи М9, ММ 106, М26 як менш морозостійкі можуть мати більше поширення в Північному Лісостепу, а в Південному Поліссі перевагу слід віддавати підщепам 62- 396 та 54—118.
Сорти яблунь. Вибір сорту має важливе значення, тому в кожному конкретному випадку потрібно користуватися списком сортів, рекомендованих для конкретних грунтово-кліматичних умов. Ідеальних сортів немає, тому одні сорти з’являються, інші зникають, а треті використовуються доволі тривалий час. Звичайно користуватися потрібно в першу чергу перевіреним сортиментом у конкретних грунтово-кліматичних умовах. З-поміж нових сортів, що рекомендуються для виробництва та сортовипробування, відомі в Україні селекціонери В.П. Копань та К.М.Копань рекомендують такі, що вирізняються за смаком: Аскольда, Амулет, Катерина, Скіфське золото, Теремок, Орнамент; за товарністю плодів: Аскольда, Амулет, Едера, Елегія, Незалежність, Новосілківське зимове, Орнамент, Перлина Києва, Радогость, Теремок, Фіалка; за стійкістю до хвороб: Амулет, Едера, Перлина Києва, Радогость, Скіфське золото.
Система садіння. Передбачає застосування слаборослих підщеп з метою отримання щільних насаджень, які швидко вступають у плодоношення та дають високу окупність затрат. В умовах Північного Лісостепу та Південного Полісся найкраще висаджувати дерева в ряду на близькій відстані, щоб створити плодову стіну. Залежно від підщепи дерева можуть рости вільно або підтримуватися за допомогою шпалери. Оптимальні відстані між рядами 4 м для дерев на підщепах М9, 62—396 та М26 і 4,6 м на підщепах ММ 106 та 54—118.
Відстань у ряду між деревами на підщепах М9, 62—396 та М26 становить 0,75—1,25 м залежно від сили росту сорту, а сорти з невизначеною силою росту або ті, що проявляють її неоднаково за різних умов висаджують через 1 м. Дерева на підщепах ММ 106 та 54—118 — через 1—1,5 м, а сорти з невизначеною силою росту — через 1,25 м.
Потреба в запиленні. Для забезпечення перехресного запилення в кожному кварталі необхідно висаджувати не менше трьох сортів. У роки з теплою погодою під час цвітіння більшості сортів яблуні запилення забезпечується власним пилком, але за прохолодної погоди кращим буде запилення пилком іншого сорту. Для запилення яблуні потрібні бджоли та інші комахи. Вітром вона майже не запилюється. Перед закладанням саду фермер, виходячи з вибраного сортименту, має визначитися в регіональній науково-дослідній установі з приводу сортів—запилювачів.
Вітроламні смуги. Щоб запобігти негативному впливу панівних вітрів, їх рекомендується закладати швидкорослими породами, зокрема тополею та довговічними — дубом.
Придбання саджанців. За 1—2 роки перед садінням саду необхідно укласти контракт з розсадницьким господарством на вирощування садивного матеріалу, в якому визначається порода, сорт, підщепа, кількість, ціна та якість садивного матеріалу. Одержуючи садивний матеріал, фермер має вимагати сертифікат на саджанці, а також пам’ятати: а) найкращими є однорічні саджанці висотою 120—180 см; б) невелике плодове дерево з добре розвинутою кореневою системою краще за велике дерево з поганою кореневою системою;в) кращі саджанці з висотою щеплення 25—З0 см; г) не варто брати саджанці, уражені хворобами та пошкоджені шкідниками, низькою чи високою температурою, з пересохлою кореневою системою.
Строк садіння. Найкраще висаджувати плодові дерева рано навесні, коли грунт досягне польової спілості.
Садіння дерев. Посадкові ями повинні бути достатньо широкими і глибокими для вільного розміщення кореневої системи. Центр ями має бути там, де стоятиме садильний кілок. Щоб грунт не пересихав, ями краще копати безпосередньо перед садінням. Після вивезення саджанців з приколу корені вмочують у глиняно-гнойову бовтанку, а затим висаджують.
Необхідно вживати заходів, щоб коренева система якомога менше була на відкритому повітрі під сонцем, під дією вітру або морозу, за необхідності у полі її накривають брезентом чи плівкою.
Щоб отримати рівні ряди, кожне дерево розміщують у центрі посадкової ями, застосовуючи при садінні мірний дріт. Корені розправляють, щоб вони зайняли природне положення. Дерево утримують у висячому положенні і засипають пухким грунтом, коли яма заповнена на 2/3 — грунт утрамбовують і далі добавляють ще. Після садіння дерево добре поливають.
За відсутності ямкокопача фермер організовує садіння дерев вручну, коли два працівники копають яму за один прийом, а третій відразу ж розміщує кореневу систему саджанця в посадковій ямці. Потім два перших працівники заповнюють ямку вийнятим грунтом, який утрамбовують навколо кореневої системи. Ланка з трьох чоловік за зміну висаджує 700—1000 дерев. Після садіння обрізування не проводять.
Облаштування шпалер. Шпалера використовується як каркас плодової стіни. Через 10 м у ряду розміщують дерев’яні або залізобетонні стовпчики висотою 3 м (0,5 м у грунті та 2,5 м над його поверхнею).
На шпалери натягують три дроти: перший — на висоті 2,5 м, два наступні — відповідно 2,0 м і 1,5 м від поверхні грунту. Облаштування шпалер здійснюється з дотриманням конструктивних вимог.
Обрізування та формування крони передбачає формування плодової стіни в якій упродовж життя плодового дерева здійснюються заходи щодо обмеження наростання деревини і спрямування енергетичних ресурсів на формування врожаю. У перші три роки дерево не обрізують, а спрямовують зусилля на отримання кордону висотою 3—3,5 м видаляючи конкуренти центрального провідника та відгинаючи бокові гілки з кутом відходження у межах від 60‘ і близько до горизонтального положення залежно від розміру гілки. Починаючи з четвертого року, після цвітіння, видаляють усі бокові гілки, що за діаметром наближаються до діаметра штамба. Вирізують їх під кутом 90 до штамба, залишаючи сучок, з бруньки якого виростає гілка відновлення.
Прискорення плодоношення плодових дерев. Саджанці, що вирощуються в плодовому розсаднику з міжряддям 1,5 м і в ряду на відстані 0,3 м, закладають плодові бруньки і в перший рік садіння можуть дати врожай 5—6 т/га. Відхилення гілок до горизонтального положення сприяє зменшенню сили росту та сприяє утворенню квіткових бруньок.
Обрізування стимулює вегетативний ріст і пригнічує утворення квіткових бруньок, тому в перші три роки після садіння обрізування зводиться до мінімуму і полягає у видаленні конкурентів центрального провідника. Потрібно стежити, щоб у грунті не було надлишку азоту, тому що він стимулює ріст і гальмує утворення генеративних органів. На дуже сильних деревах, де внаслідок швидкого росту не утворюються квіткові бруньки, через 2 тижні після цвітіння проводять кільцювання — гострим лезом ножа прорізують кору до деревини по кільцю навколо штамба. Цей прийом знижує морозостійкість дерев, тому його не практикують на сортах, які схильні до пошкодження морозами. На 5—8-річних деревах можна робити надрізи з протилежних боків пилкою на 1/4—1/3 товщини штамба, бажано один надріз від іншого не ближче як на ЗО см і перпендикулярно панівним вітрам, які можуть зламати дерева.
Удобрення молодого саду має забезпечувати приріст центрального провідника не менше 90—100 см на рік, хоч у перший рік за втрати часу иа приживлення 60-сантиметровий приріст можна вважати достатнім. Удобрювати сад потрібно на основі аналізів агрохімічної лабораторії, а протягом року фермер підживлює дерева, виходячи з візуальної листкової діагностики.
Боротьба з бур’янами. В молодих насадженнях бур’яни не повинні пригнічувати ріст молодих дерев, в бездоганній чистоті має утримуватися пристовбурна смуга, в перші два роки краще механічним способом, а в подальшому — з застосуванням гербіцидів. У садах з міжряддям 4 м чиста від бур’янів пристовбурна смуга має бути шириною 1 м, а в садах з міжряддями 4,6 м—1,6 м. Садівник повинен установити, які бур’яни найбільше загрожують конкретно саду в певних грунто-кліматичних умовах і, виходячи з цього та враховуючи поради наукових установ, визначає види, дози гербіцидів та строки їх внесення.
Задерніння міжрядь проводять не пізніше першого року вступу молодого саду в плодоношення. Це захищає грунт від ерозії, сприяє рівномірному розподілу опадів по площі, збільшує проникність вологи в грунт та підвищує водоутримну здатність грунту, пригнічує ріст бур’янів, полегшує пересування сільськогосподарської техніки, сприяє збереженню снігового покриву та забезпечує певний захист коренів від низьких температур.
Для задерніння кращим є вівсяниця червона, мітлиця лучна і райграс пасовищний, які висівають з розрахунку по 10—12 кг/га. Можна провести також природне задерніння, припиняючи обробіток міжрядь у липні та регулярно скошуючи бур’яни аж до жовтня. На наступний рік їх скошують після цвітіння і утворення насіння кульбаби, яка є дуже важливим компонентом природного залуження. Протягом вегетаційного періоду бур’яни скошують 4—5 разів. Чим нижче і частіше проводиться скошування, тим більше зберігається грунтової вологи. Останній раз їх скошують перед збиранням урожаю.
Боротьба з шкідниками і хворобами передбачає отримання максимального врожаю високої якості. Навесні особливу увагу потрібно звернути на боротьбу з брунько- та квіткоїдами, пізніше — з плодожеркою і паршею та борошнистою росою.
Найкраще використовувати тунельний обприскувач, який при мінімальних витратах отрутохімікатів забезпечує високоякісне обприскування плодового дерева.
Захист від весняних заморозків можна проводити з застосуванням окурення, садових горілок, повітряних вентиляторів та надкронового дощування.
Проріджування плодів викликано тим, що більшість дерев яблуні зав’язують плодів більше, ніж дерева можуть їх забезпечити поживними речовинами. Тому, щоб уникнути періодичності плодоношення, домогтися інтенсивного забарвлення плодів та підвищення їх товарних якостей, проводять проріджування плодів. Враховуючи підвищену ціну на товарні плоди, це високорентабельний захід.
Проріджування здійснюють хімічними препаратами, а в невеликих фермерських садах — переважно вручну. Ручне проріджування здійснюють після природного червневого опадання зав’язі.
Збирають урожай після досягнення плодами технічної стиглості. Яблука, зібрані передчасно, втрачають смак, зморщуються, для них характерна поява гіркоти. Оптимальні строки збирання визначаються кольором м’якуша, насіння та шкірки. Плоди, зібрані в оптимальні строки, мають найкращі смакові якості та лежкість.
На маловрожайних та слабких деревах яблука достигають раніше, ніж на високоврожайних, тому їх збирають у першу чергу, зберігають окремо від основного врожаю і першими реалізують. З високоврожайних дерев плоди збирають у 2 етапи: спочатку плоди найвищого гатунку, які, як правило, реалізуються за високими цінами. Потім збирають решту врожаю в контейнери без розбору, їх сортують у сховищі взимку.
Літні сорти знімають з дерева не раніше, як за три дні, а осінні — за 14 днів до реалізації. Технологія промислового вирощування яблук може застосовуватися як у фермерських садах, так і на присадибних ділянках, але з обов’язковим коригуванням дій та орієнтацією виконання робіт переважно засобами малої механізації та вручну.
