Хоча обліпиха молода культура, цілющі властивості її плодів відомі всім. Культивують її заради плодів, що слугують сировиною для одержання лікувальної «обліпихової олії*, а також смачних і корисних харчових продуктів — соків, компотів, желе та інше.
На початкових етапах інтродукції обліпихи в Україні її часто вирощували з насіння дикорослих форм, які характеризуються високорослістю, сильною околючкованістю, дрібними, кислими і терпкими плодами пізнього строку достигання. Тому дотепер багато людей вважають обліпиху саме такою малоцінною для плодівництва культурою, яка до того ж засмічує садові ділянки густою порослю. Однак уже перші сорти культурної обліпихи, виділені серед природних популяцій, буди бел колючок або вирізнялися малоколючковими пагонами, низькорослістю, слабким утворення порості, великими плодами доброї якості. У Росії вони з’явилися в середині 1900-х років. В Україні обліпиха районована з 1988 року.
Варто зупинитися на деяких питаннях впрошування обліпихи, що викликають найбільші труднощі в садівників-аматорів.
По перше, щоб вас не спіткало розчарування, не слід висаджувати в саду дику обліпиху, що за всіма параметрами поступається сортовій. Реєстр сортів рослин України рекомендує для впрошування такі сорти: на Поліссі Володимирку, Превосходну, Трихомівську, Чуйську, Янтарну; у Лісостепу — Київський янтар, Либідь, Обільну, Чуйську; у Степу — Новость Алтаю і Солодку жінку. Дика обліпиха придатна для створення непрохідних живоплотів і фітомеліоративних насаджень.
Обліпиха дводомна рослина, тобто чоловічі і жіночі квітки розташовані на різних рослинах. Плодоносять тільки рослини з жіночими квітками, які для цього потребують спільного зростання з чоловічими рослинами-запилювачами. Серед районованих сортів немає однодомних рослин, а плодоношення поодинокої жіночої рослини пояснюється тим, що зараз обліпихових кущів у колективних садах досить багато, а легкий пилок з чоловічих рослин може переноситися вітром на багато сотень метрів. Проте для гарного плодоношення варто саджати в безпосередній близькості від жіночих кущів чоловічу рослину-запилювач, бажано з підвітряного боку. Мінімальна кількість рослин, що висаджуються одна жіноча й одна чоловіча. У крайньому разі, за нестачі місця можна посадити навіть тільки одну жіночу рослину, перещепивши згодом одну з її гілок живцем з чоловічими квітками. Оптимальним є садіння двох чоловічих рослин (одна для підстрахування на випадок загибелі першої) і декількох жіночих. На промислових плантаціях висаджують близько 8 чоловічих рослин. Цвіте обліпиха наприкінці квітня. Квітки в обліпихи дрібні й непомітні, тому неуважний садівник може їх не помітити.
Розрізнити дорослі чоловічі й жіночі рослини легко в без листяному стані за бруньками, які у чоловічих екземплярів нагадують шишечки і значно більші, ніж у жіночих рослин. При струшуванні квітуючих гілок чоловічі квітки виділяють помітну хмаринку пилку. Після запилення рослини з жіночими квітками формують плоди. При розмноженні здерев’янілими чи зеленими живцями, що беруть із заздалегідь відомих маточних рослин, не виникає ніяких труднощів з визначенням статі (якщо, зрозуміло, не відбулося плутанини під час нарізування і садіння живців або при викопуванні та транспортуванні рослин).
За насіннєвого розмноження виростає потомство із співвідношенням статей 1 : 1, причому стать ножна визначити тільки зі вступом рослин у період плодоношення. Цей спосіб розмноження можна рекомендувати для садівників-дослідників у тих місцевостях, де існуючі сорти виявляються недостатньо добрими в культурі. Сівбою насіння сортової обліпихи з напутнім добором можна виділити сіянці, що заслуговують на увагу.
Обліпиха має поверхневі шнуро-подібні корені, які під час перекопування грунту часто перерубують лопатою, що сприяє утворенню порослі в місці поранення. Тому грунт навколо кущів обліпихи варто обробляти на невелику глибину, щоб не зашкодити кореневій системі. За спостереженнями деяких садівників, якщо обережно розкопати місце, де на випадково ушкодженому корені обліпихи утворилася поросль, і акуратно зрізати її ножем, не торкаючись кореня, то повторного утворення порослі не вибувається. У схильності обліпихи утворювати поросль для садівників є і позитивні моменти. Порослеві рослини можна використовувати для розмноження, тобто відкопати й пересадити на нове місце готовий саджанець, а не вирощувати йото, вкорінюючи живці, а також для заміни старих кущів або тих, що гинуть.
Корені обліпихи тендітні й легко обриваються, що варто враховувати, викопуючи або пересаджуючи рослини. Не бійтесь, якщо помітите на коренях нарости. Це не ракові пухлини, а бульбочкові утворення, в яких азотфіксуючі мікроорганізми засвоюють азот з повітря. Завдяки їм обліпиха може рости на бідних грунтах.
Кращими для культивування обліпихи є легкі, водо- і повітропроникні грунти. Глинисті важкі грунти, а також надто легкі піщані, потребують окультурення. На глинистих і чорноземних грунтах багато сортів обліпихи уражуються небезпечним інфекційним захворюванням — вертицильозним в’яненням. Воно сильно проявляється в перші роки плодоношення. Влітку починає жовтіти й обсипатися листя, плоди набувають передчасного забарвлення, кора червоніє й тріскається. Протягом одного двох років уражене деревце гине. Такі рослини необхідно видаляти з ділянки і спалювати. Для запобігання захворюванню варто вирощувати постійні сорти й уважно ставитись до вибору ділянки для вирощування, при потребі поліпшуючи її.
Варто враховувати також те, що обліпиха негативно реагує на нестачу грунтової вологи і має потребу в зрошенні в посушливий період, інакше плоди будуть меншими і гіршої якості, а врожай знизиться. Зрошення в спеку та омолоджувальне обрізування старіючих рослин — важливі агротехнічні заходи спрямовані на одержання добрих однорічних приростів, тому що на них формується основна частина врожаю маіібутнього року.
Хоча обліпиха є вологолюбною культурою, для неї непридатні і перезволожені, зі стоячою водою ділянки. Рівень підгрунтових вод повинен бути не ближче 1 — 1,5 м до поверхні грунту.
Плоди збирають в оптимальний строк, який визначають за зміною розмірів, забарвлення та смаку плодів. Недостиглі плоди мають гірший біохімічний склад, а перестиглі стають надто м’якими і розчавлюються під час збирання.
Зібрані ягоди вживають свіжими чи переробляють у день збирання. Для продовження терміну споживання плодів їх можна заморожувати. Цей спосіб збереження зручний і добрий тим, що плоди зберігають біологічно активні речовини, що руйнуються за теплової обробки.
Плоди, які призначені для заморожування, можна заготовляти не трудомістким поштучним обриванням, а зрізуванням гілок, що густо обліплені плодами, які кладуть у морозильник.
Заморожені плоди легко відокремлюються від гілок. Чисті, без сміття плоди помішають у поліетиленовий пакет і зберігають у морозильній камері.
Але пам’ятайте, що, зрізуючи плодоносні гілки, ви позбавляєте себе врожаю у наступному році, який формується на однорічному прирості. Тому при цьому способі заготівлі зрізуйте в першу чергу «сліпі» гілки без приросту або зі слабкими приростами.
Результати селекційної роботи
Перші насадження дикої та сортової обліпихи були зроблені на Донецькій дослідній станції садівництва ще в 1970-х роках, а з 1980-го до тематичного плану наукових досліджень включили досліди з сортовивчення і селекції цієї культури. Одним з найцінніших сортів виявився сорт Чуйська з великими і зручними при збиранні плодами, який ми широко використовували в селекції. Серед сіянців Чуйської відібрали гібрид, що одержав сортову назву Солодка жінка. За багатьма ознаками він подібний до материнською сорту.
Раніше сортимент обліпихи, що вирощуються в Україні, базувався винятково на російських сортах. Солодка жінка, що включена до Реєстру сортів рослин України з 2000 року, увійшла до числа перших сортів вітчизняної селекції.
Солодка жінка. Кущ середньорослий, висотою 2 м, розлогий. Пагони середньої товщини, майже не колючі. Плоди еліпсоподібно-циліндричні, жовтогарячі, приємного кислувато-солодкого десертного смаку. Маса 100 плодів 60 г (до 70), що не набагато менше, ніж у Чуйської. За цукрово-кислотним коефіцієнтом значно перевершують плоди вихідного сорту, завдяки чому мають приємний смак, набагато кращий, аніж у більшості інших сортів Тому плоди можна споживати свіжими на десерт, а не тільки у переробленому вигляді.
Достигають плоди наприкінці липня. Врожай з дорослого куща близько 10 кг. Переваги сорту — десертний смак плодів; недоліки — не сухий відрив плодів.
