Щириця – бур’ян чи надзвичайно корисна та прибуткова рослина


Щириця — Amaranthus retroflexus L. Батьківщина — центральні та східні регіони США. В даний час це один з найбільш поширених бур’янів у Північній та Південній півкулі. Засмічує посіви більшості сільськогосподарських культур, у тому числі і зернові.

Висока шкодочинність щириці звичайної спостерігається в широкорядних посівах, а також на посівах зернових при високій вологості грунту. Кореневі виділення цього бур’яну можуть пригнічувати проростання насіння зернових культур. Зниження врожайності від щириці звичайної може становити 5-50%. Бур’ян в період цвітіння є сильним алергеном.

Щириця звичайна — однорічний ярий бур’ян. Розмножується виключно насінням. Плодючість дуже висока — 230 000-500 000 насіння. Максимальна плодючість — 1 млн. 70 тис. насіння з однієї рослини. Лімітуючим фактором для утворення насіння служить наявність світла, тому якщо щириця знаходиться в нижніх ярусах агрофітоценозів, то і її плодючість набагато нижче.

Для щириці звичайної характерне явище гетерокарпіі — разноплодія. Неоднорідність насіння позначається на періоді спокою і швидкості проростання, темпах росту і розвитку, що обумовлено місцем розміщення насіння в суцвітті і особливостями живлення. Деякі вчені це явище розглядають як спадковий фактор, що не залежить від умов навколишнього середовища. Однак на період спокою насіння щириці звичайної впливають екологічні умови. При нестачі вологи насіння не переходять у стан спокою, при вологих умовах — період спокою тривалий і чітко виражений.


Оптимальна щільність ґрунту для проростання щириці звичайної — 0,9 г / см3. Підвищення щільності негативно впливає на бур’ян.

Проростання насіння стимулюється інтенсивним освітленням і високою температурою. Оптимальна глибина — 1 см. Схожість насіння прямо залежить від рівня ушкодження оболонки: чим більше пошкоджена оболонка, тим вище відсоток проростання. У грунті насіння може зберігати життєздатність більше 20 років, на поверхні грунту — тільки 20 місяців. Період проростання щириці розтягнутий. Наприклад, у посівах озимої пшениці спостерігають дві хвилі появи сходів цього бур’яну — навесні, при відновленні вегетації пшениці, і при дозріванні зерна, коли з’являється більше світла і вільних екологічних ніш.

Розмножується виключно насінням.

Плоди в щириці звичайної — коробочки. Форма плоду яйцеподібна, трохи подовжена. Коробочка здавлена, відкривається за допомогою кришечки. Забарвлення плодів, як правило, сіро-зелене.

Насіння сочевицеподібні, округлі, здавлені з боків. Навколо насіння добре помітне обрамлення, яке прикриває кільцеподібний зародок. Він закінчується поглибленням біля насіннєвого шва. Обрамлення в цьому місці трохи виступає у формі двох зубців.

Насіннєвий шов розміщений в поглибленні.

Поверхня насіння гладенька, з блиском, при великому збільшенні видно неглибокий сітчастий малюнок, який формують неглибокі зморшки.

Забарвлення насіння інтенсивно чорне, а якщо насіння незріле — рубіново-червоне.

Діаметр одного насіння — 1-1,25 мм, ширина не перевищує 1 мм, товщина 0,5-0,75 мм.

Маса 1000 насінин — 0,3-0,4 м

Щириця контролюється більшістю гербіцидів, які пригнічують процес фотосинтезу, на підставі кількох діючих речовин: бромоксініла, 2,4-Д, дикамби, імезатапіра, тіфенсульфуронметіла, римсульфурон, нікосульфурону, гліфосату.

Коли у нас з ботанічних садів розмножилися культурні види щириці — амарант, про них заговорили всі засоби масової інформації. Починаючи з 86-го і 90-х років про амарант можна було прочитати в будь-якій газеті про здоров’я і садівництво. Видавалися брошури, брошурки та книжечки. Після такої популяризації в наших садах з’явилися барвисті темно-червоні садові та декоративні амаранти.

У кожної рослини завжди багато видів, а у бур’янів їх налічується десятки, а то й сотні. Як бур’ян, щириця біла і щириця закинута відомі ще нашим прабабусям. Ці щириці невисокі, зі світло-зеленим жорстким листям. Їх колосовидне суцвіття в пору дозрівання насіння дуже жорстке і колюче. Але суцільні зарості цієї трави, нагадують оксамитовий килим. Від цього люди прозвали щирицю — аксамітнік, що за старовинним «аксамит» — оксамит.

Насіння щириці розносяться вітром і насіння цих, дрібних і чорних, безліч. Так у білої — їх 700 тис. На одній рослині, у закинутої — 1 мільйон.

Жодна рослина в світі так не плодоносить. Не спроста щириці довелося стати космополітами і карантинними бур’янами.

Червоні амаранти — метельчата і хвостата трохи менш плодовиті — півмільйона насіння, і тільки їх декоративний вигляд — приземкуваті півнячі гребінці -100-200 тисяч насінин на одній рослині.

Вирощувати амаранти, як хлібну і кормову культуру заборонено через їх дивовижні властивості. Але їх корисність, поживність і цілющість, як для людей, так і для тварин, переступають це табу. У минулому — радянські колгоспи посушливих районів країни, а тепер — фермери, а також любителі-аматори вирощують амарант на корми.

«Амарант — джерело рослинного білка вищої якості — добре збалансованого, легко засвоюється, однаково придатного на корм худобі і в їжу людини» — так писав ще в 1990 році доктор хімічних наук Ю. Чирков в журналі «Наука і життя», у своїй статті «рослини — динозаври».

Аматор П.Устіменко, який почав вирощувати амарант ще за радянської влади в роки перебудови, зібрав вичерпну інформацію про нього.

Ніжні листи й пагони Амаранту багаті вітамінами, макро- і мікроелементами і містять до 18% високоякісного білка.

Білки листя і насіння амаранту містять всі амінокислоти — замінні і незамінні.

Характерним для амаранту є Аспарагінова кислота, яка відіграє важливу роль у синтезі лізину — незамінної амінокислоти. Найважливішою амінокислоти — лізину в амаранті в 2,5 рази більше, ніж у пшениці та в 3,5 рази більше, ніж в кукурудзі. Японці порівнюють зелень амаранту з м’ясом кальмара.

Масло, отримане з зерен амаранту, за всіма параметрами перевершує обліпихове.

Про лікувальні властивості амаранту знали ацтеки і інки, знали і ченці середньовіччя. Виявилося, що кожен кущ амаранту — це ціла аптека.

Цілющі властивості йому надають залізо, кальцій, калій, фосфор і багатий набір вітамінів. Багатий вміст незамінних амінокислот — валіну, лейцину, лізину, метіоніну, фенілаланіну і триптофану роблять його воістину лікувальним продуктом.

Вченими встановлено, що амарант виводить з організму радіонукліди. Американський вчений Джон Робсон, довгі роки присвятив дослідженню причин поширених захворювань — атеросклероз, діабет, серцево-судинна недостатність, рак, прийшов до висновку, що цими хворобами людина розплачується за виключення з раціону харчування горіхів, ягід, коріння, насіння і бачить основу оздоровлення в амаранті.

Допомагає амарант при дуже багатьох захворюваннях: запальні процеси сечостатевої системи у жінок і чоловіків, геморой, діабет, неврози, анемії і схуднення, авітамінози, безсилля при важких хворобах, захворювання нирок, печінки, шлунково-кишкового тракту. Нетримання сечі у дітей виліковується буквально за тиждень, відваром з насінням, пити як чай.

Читач газети «Фазенда» опублікував замітку про те, як вилікувався від відкладення солей в нирках і сечовому міхурі. Брав жменю листя і 1 ч.л. насіння на 2 склянки води, доводив до кипіння і настоював ніч. Пив настій з медом по 1 склянці на прийом 3 рази на день протягом трьох місяців, з перервою після 10-денного прийому. Обстеження на УЗД показало: нирки і сечовий міхур чисті.

Щириця — незамінний корм

Аматор П.Устіменко, вирощуючи амарант на корм, спостерігав, як благотворно позначається на житті і зростанні згодовування силосом і насінням амаранту домашніх тварин і птиці. Вони нічим не хворіють. Бички за добу додають у вазі по 1 кг, свині — по 450. У корів збільшується не тільки удій, але і жирність молока. Амарант добре силосується. Курчата, вигодувані насінням амаранту, ростуть в 6 разів швидше, ніж при вигодовуванні пшоном і менше хворіють.

Отже, якщо щириці ви не допускаєте вирости до обсіменіння, то щириця червону (амарант) і варто вирощувати у своєму саду, як поживний і цілющий продукт, здатний замінити нам м’ясо. А для відгодівлі свиней та свійської птиці немає більш вигідного корму.

Амарант має найвищу невибагливістю: він може рости на засолених і лужних грунтах. На відміну від амброзії, яка виснажує ґрунти, як насос, амарант рекордсмен по посухостійкості. Він не в’яне в самій сухій землі, де за весь літній період не впаде і краплі дощу. Цій витривалості він зобов’язаний незвичайні властивості: поглинати вологу з повітря за рахунок здатності листя в фотосинтезі. Амарант не потребує обробки отрутохімікатами (його не уражують ніякі комахи) і внесення в грунт хімічних і натуральних добрив, тобто він вирощується як екологічно чистий продукт.

Ще в 1931 році відомий ботанік і академік М.Вавілов сказав, що амарант в майбутньому зможе нагодувати все людство, чисельність якого подвоюється кожні сто років. А продовольча комісія ООН, зарахувала амарант в продукт №1, який наситить народи і врятує людство від голоду.

Так чому ж така рослина, рівних якій немає у всій земній флорі, заборонена до вирощування та зарахована до карантину і вважається бур’яном?

Таке суперечливе табу тільки у нас. Сільські господарства не хочуть ним займатися ще й тому, що у нас агротехніка не пристосована до великомасштабного його вирощування. Його прибирання не піддається механізації. Збір його насіння вимагає ручної роботи, при машинному — насіння обсипається. Тому агрономи господарств і віддають перевагу кукурудзі, пшениці, ячменю — не так клопітно.

Якщо захочете зібрати насіння щириці на власній ділянці, то треба вибрати самі міцні рослини і не зрізати з них листя. Збирають їх, коли нижні листки всихають і відпадають, а стебло стає білуватим. Прибирати треба в суху погоду, починати зрізати суцвіття треба знизу, насіння можуть легко висипатися з них, тому зрізати їх треба трохи недозрілими і досушувати. Потім, достиглі суцвіття перетирають руками і просівають через дрібне сито. З однієї рослини можна отримати до півмільйона насіння, а вага їх може скласти кілограм і більше. Зберігати таке насіння можна до п’яти років.

Всі країни вирощують амарант: США, Індія, Китай, Японія та ін. Цей продукт у них входить в десятки найменувань овочевих, кондитерських та хлібних виробів: салати, печиво, паста, хлібці, мука, масло, крохмаль і це не повний перелік, де його використовують.

Але за останні роки і у нас стали вирощувати амарант на невеликих плантаціях і його насінням посипають печиво. Є у нас і масло амаранту, правда поки тільки аптечне. Його виробляє науково-виробничий центр «Даніка» м.Харкова. Продається він під торговою маркою «Biola». Масло Амаранта пропонується для лікування хворих на цукровий діабет, але його можна приймати всім як профілактичний засіб від атеросклерозу, при порушеннях вуглеводного обміну, хворобах ШКТ, підшлункової залози, печінки. Високий вміст в його маслі поліненасичених жирних кислот і вітаміну Е (токоферолу) виробляють в нашому організмі антиоксидантну дію, чим і пояснюється очищення організму від радіонуклідів і токсинів, зайвого холестерину.

Прийом лікувальних доз масла Амарант: по 15 кап. 3 рази на день за 30 хвилин до їжі протягом місяця.

Білків в амаранті в 2 рази більше, ніж у сої. Соєві білки інгібітори, уповільнюють обмін речовин, чого немає від білків амаранту. За смаковими і поживними властивостями амарант прирівнюється до молока. Його насіння за смаком нагадують горіх, а при додаванні в печиво і нагріванні — хрумтять. З його ніжних молодих листків смачний салат, який нагадує шпинат або молоду капусту. Наведу кілька рецептів страв з щириці, запозичених у того ж аматора П.Устіменко.

Тушкований амарант. Листя помити, нашаткувати. Попередньо обжарити цибулю на рослинній олії, додати нашинковане листя, сіль, спеції і кріп. Смажити на малому вогні 5 хвилин. Подавати в теплому і холодному вигляді.

Амарант, запечений або омлет. Дрібно нарізати чотири пучка зеленої цибулі, додати столову ложку вершкового масла, збити 8 яєць з сіллю, нарізати 2 чашки листя амаранту, додати 1 чашку натертого голландського сиру. Все змішати і вилити на змащену маслом сковороду. Смажити під кришкою 20 хвилин. Коли підрум’яниться, ще зверху посипають натертим сиром і дають йому розплавитися. Блюдо нарізати на шматки і подавати до столу.

Амарант по римськи. 1 кілограм зелені амаранту, чайна ложка манної крупи, чверть чашки вершкового масла і стільки ж нарізаних маслин. Три столові ложки насіння гарбуза або соняшнику, одна чайна ложка базиліка, томатна паста за смаком. Зелень амаранту попередньо обдати окропом, нашаткувати. Всі компоненти змішати, додати трохи води і тушкувати 10 хвилин під кришкою. До столу подавати гарячим.

Так докладно хотілося нагадати про амарант, бо після двадцятирічної давності бум на цю рослину минув. Все, що після цього буму залишилося, так це вирощування амаранту, як квіти.

Майже в кожному палісаднику у людей, я бачу червоні і оксамитові волоті амаранту. Але коли приходить осінь, їх висмикують і скидають на купу сміття. Поїли чи за літо його господарі салатів, рагу, зібрали чи насіння для пирогів? Невідомо.

Кожна господиня може імпровізувати будь-які страви із зеленню цього поживного продукту для всієї родини. Особливо для дітей, щоб вони росли, харчувалися і були здоровими.

Вирощуйте амарант, як овоч, а не тільки, як квіти.

Ось такий бур’ян — амарант!


Інші статті по темі:





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *