Новосели наших грядок: редька дайкон, китайський довгоплідний огірок, вігна


Так склалося, що у зв’язку з виробничою діяльністю мені довелося побувати в Китаї і на Близькому Сході. Там я багато дечого навчився у китайських селян та арабських фермерів (феллахів). Особливо зацікавився вирощуванням таких маловідомих для нас культур, як редька дайкон, китайський довгоплідний огірок, китайська вігна (один з різновидів спаржевої квасолі).

Редька дайкон протягом багатьох віків залишається однією з основних овочевих культур Японії, Китаю, Кореї. Річний обсяг її виробництва — понад 2,6 млн. т. Чим же приваблює ця рослина? А тим, що її коренеплоди великі, соковиті, ніжні, до того ж майже не мають гострого присмаку. За формою вони бувають круглі, циліндричні, конічні, еліптичні, веретеноподібні, колір переважно білий, але трапляються й зовсім екзотичні, червоні.

Плоди червоної редьки великі, як м’ячі, зверху біло-зелені, а всередині червоні, мов кавун, із солодким, соковитим, ароматним м’якушем. Вони багаті на мінеральні речовини (мало не вся таблиця Менделєєва!), вітаміни, мікроелементи. З коренеплодів червоної редьки можна приготувати окремі страви, салати, гарніри до смаженої риби та морепродуктів. А ще у китайській народній медицині дайкон вважають цілющою рослиною від багатьох хвороб. Якщо ж до цього додати, що червона редька зберігається набагато краще, ніж інші сорти зимової редьки, і не потребує особливої агротехніки, стає зрозумілим, чому ця рослина така популярна.

Насіння редьки висівають наприкінці травня — на початку червня в добре оброблений, пухкий грунт на відстані 25—ЗО см одне від одного, бо коренеплоди виростають дуже великі. Насіння овочевих культур у відвіданих мною країнах коштує недешево, отож там звикли дбайливо ставитися до кожної насінини, кожного кущика розсади. Висівають тільки попередньо оброблене насіння (замочене у поживних розчинах, пророщене). Його не сіють, а розкладають у розмічені маркером лунки, у вологу землю. Якщо вона суха — попередньо поливають і засипають поживною сумішшю (на відро торфу або компосту — одну-дві склянки деревного попелу).


Я звернув увагу на те, що грунти у тих країнах, де побував, бідні, їх не порівняти навіть з нашими дерново-підзолистими або сірими лісовими, не кажучи про чорноземи. Тож був приємно вражений, побачивши, яких результатів досягають працелюбні китайці та араби на своїх городніх ділянках. Редька і цибуля виростають такі, як дитячі м’ячі, огірки довжиною півметра і навіть більші, а стручки вігни — понад метр! І все це росте на сипких арабських пісках або на червоних китайських глиноземах.

Чим грунт бідніший на гумус, тим менше він потребує глибокого перекопування або переорювання, бо на поверхню вивертатимуться нижні, менш родючі шари. Тут краще зробити сапкою або ручним плужком неглибокі борозенки, внести добре перепрілий компост, перегній (для огірків згодиться й свіжий соломистий гній). Для редьки та вігни бажані перегній або дернова земля і обов’язково слід додавати попіл (пічний, деревний, торфовий). А якщо ж попелу немає, можна замінити його негашеним вапном. Усі згадані культури чутливі до підвищеної кислотності і тому дуже кислі грунти необхідно вапнувати. У нас на Житомирщині практично всі грунти потребують вапнування.

Існує чимало сортів і гібридів огірків — салатних, засолювальних, різних за строками достигання. Але той, хто спробує виростити ще одного гостя із східноазіатського регіону — китайський довгоплідний огірок, залишиться задоволеним його неперевершеними смаковими якостями, підвищеною польовою стійкістю до хвороб, чудовими плодами універсального призначення. Зеленці засолюють, маринують, консервують, а з великих плодів готують салати. Ці рослини високоурожайні, плоди довгі (0,5 м і більше), з малою кількістю насіння або й без нього, вони чудово зберігаються до трьох тижнів у прохолодному приміщенні, не втрачаючи смакових якостей, а в умовах контрольованого середовища в холодильниках — до шести місяців і більше. Ці огірки вирощують, як і звичайні, але їх потрібно підв’язувати до вертикальних опор або кулісної культури (соняшник, сорго, кукурудза), тому що плоди у них дуже довгі.

А тепер поділюся власним досвідом. На моїй ділянці бідні супіщані грунти, тож необхідно щороку вносити органічні добрива, а раз на три—п’ять років вапнувати. Під суцільне перекопування або переорювання гною не напасешся. Тому я освоїв приготування компосту з відходів. З осені на спеціально відведену грядку складаю (якщо є змога) свіжий гній, тирсу, сухе листя, бур’яни, бадилля картоплі, помідорів, корінці капусти та інші відходи і побутове сміття. Моя компостна купа дещо довгувата, до 15—20 м, залежно від потреби, її висота ЗО—40 см, ширина 70—80 см. Зверху я вкриваю її шаром торфу, компосту або родючої дернової землі завтовшки 10—15 см. Обов’язково вношу гашене вапно, попіл, крейду або річковий мул (сапропель) для зменшення кислотності. Бажано все це полити гноївкою або розчином синтетичної сечовини, аміачної селітри, щоб прискорити процес ферментації та дозрівання компосту.

За зиму цей, образно кажучи, багатошаровий «пиріг» осяде й утвориться невелика грядка висотою 10—15 см. Навесні я роблю у ній невеличкі заглиблення (лунки) і в середині травня висіваю в них проросле насіння довгоплідних китайських огірків. Ось уже п’ять років вирощую їх, поділився насінням з місцевими жителями, які називають «новоселів» їжачками через наявність невеличких шипів на плодах (цим вони відрізняються від парникових салатних гібридів). Якщо рослини вирощують на шпалерах, кращі плоди виростають завдовжки 60 см і більше, зберігаючи при цьому високі смакові якості та здатність не жовтіти протягом багатьох тижнів. Висаджені рідко (2—3 на погонному метрі) рослини не потребують захисту від шкідників та хвороб, а тільки поливів за сухої погоди (краще вранці).

Вігну китайську вирощую за такою самою технологією тільки лунки з компостом готую локально, на відстані 1—2 м одну від одної, вздовж паркану з сітки-рабиці. За дбайливий догляд ця культура віддячує солодкими, соковитими лопатками, деякі з них мають довжину понад метр і товщину 2 см.

Вігна — невибаглива рослина, добре витримує кислі й лужні грунти, затінення, стійка до посухи. Під час вирощування на хорошому агрофоні дає до 3 кг бобів з одного куща. Загалом її агротехніка подібна до вирощування спаржевої квасолі. Лопатки для споживання збирають у фазі молочно-воскової стиглості зерна, з них готують супи, салати, гарніри до страв, їх консервують тощо. На насіння відбирають добре розвинуті, стиглі плоди.

Для садіння китайської редьки я використовую минулорічні огіркові грядки, грунт на них уже добре перепрів і став пухким. Насіння попередньо пророщую і висіваю з інтервалом 20 -30 см у рядку. Коли з’являються перші два-три листочки, проти хрестоцвітих блішок застосовую суміш дорожнього пилу з попелом. Підживлюю рослини витяжкою з коров’яку або пташиного посліду доти, поки коренеплід не досягне розмірів середнього яблука. Після цього припиняю підживлення.

Залежно від погодних умов насіння висіваю з середини липня і до початку серпня. Урожай збираю в середині вересня. Він зберігається більше шести місяців.





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *