Комбінований спосіб вирощування інжиру


Інжир

Інжир (фіга, смоківниця) — субтропічна листопадна рослина походженням з Малої Азії. Але вона може рости і плодоносити на присадибній або дачній ділянках в усіх регіонах України, якщо застосувати комбінований спосіб вирощування. У природних умовах інжир — дерево або кущ висотою від 4 до 10 м з товстими, великими гілками і гарними багатолопатевими листками темно-зеленого кольору. Коли обламати гілку, на зламі виділяється молочний сік. Це характерна ознака рослин із роду фікус, до якого належить й інжир.

Комбінований спосіб полягає в тому, що протягом вегетаційного періоду інжир вирощують у відкритому грунті в саду, а в період спокою утримують у штучних умовах у спеціальній неопалюваній теплиці підземного типу або в погребі. Період спокою триває з моменту садіння інжиру наприкінці жовтня — на початку листопада в погріб і до його викопування після розмерзання грунту в саду наприкінці березня — на початку квітня. В цей період рослинам достатньо природного тепла, що є в заглибленій траншейного типу теплиці і яке утримується за рахунок герметичності двосхилого, світлопроникного, двостінного (з повітряним прошарком) даху, який до того ж у ясні дні забезпечує додаткове обігрівання теплиці сонячними променями, створюючи так званий парниковий ефект. Коли сонячне тепло проникає в теплицю, воно нагріває стінки, грунт і за рахунок конвективного обміну поширюється на весь об’єм теплиці, але назовні не виділяється. Цього тепла досить для захисту інжиру від морозів протягом двох-трьох місяців у м’які зими, а коли температура зовнішнього повітря опускається нижче мінус 20°С, треба вкрити дах утеплюючими матеріалами. У добре утепленій теплиці температура повітря всередині підтримується в межах від 0° до плюс 2°С. У суворі зими вона може короткочасно знижуватись до мінус 1,5 °С, але надземній частині рослин, яка у теплицях підземного типу розміщена нижче рівня промерзання зовнішнього шару грунту, це не завдасть шкоди. У стані спокою інжир витримує короткочасне зниження температури до мінус 12°С. Поливати його в теплиці не слід, щоб уникнути надмірної вологості повітря і запобігти загниванню плодів, залишених для достигання у наступному році.

Рано навесні, після розмерзання грунту, інжир висаджують у сад. Ділянка має бути захищена від холодних вітрів з півночі якоюсь спорудою, а з трьох інших боків деревами. Проте вона повинна освітлюватись сонцем увесь день, допускається лише часткове затінення.

Садильні ями копають завглибшки 0,5 м і діаметром 0,8 м. На дно насипають суміш родючого городнього грунту з перегноєм. Пристовбурний круг діаметром близько двох метрів теж мульчують перегноєм, котрий ранньою весною прикопують. Водночас проводять вапнування та поливають розчином марганцевокислого калію вишневого кольору.


До грунтів інжир не вибагливий, але краще росте і плодоносить на дренованих, легких супіщаних грунтах, багатих на гумус з достатнім вмістом кальцію. Внесення соломи, деревної стружки і тирси разом з азотними, фосфорними добривами в грунт навколо рослин сприяє його пухкості, повітро- і водопроникності. В міру росту інжиру та розвитку його кореневої системи садильну яму під час щорічного пересаджування розширюють. Щовесни, висаджуючи рослини в сад, слід пам’ятати, що скелетні гілки повинні мати постійну орієнтацію відносно сторін світу. У цей час вирізують підсохлі зелені пагони до здорових бруньок, а також проріджують крону дерева для рівномірнішого її освітлення сонцем. Весняні приморозки у квітні і травні інжир, висаджений у відкритий грунт, переносить без пошкоджень надземної частини дерева, зате тривалі осінні заморозки можуть завдати йому чимало шкоди.

Інжир вимогливий до вологи і при достатньому поливі добре переносить виссгкі літні температури. Грунт у межах пристовбурного круга діаметром близько двох метрів протягом вегетаційного періоду розпушують, постійно виполюють бур’яни.

За комбінованого способу вирощування інжир починає плодоносити на третій рік після садіння укоріненого живця. Плоди грушоподібної форми з’являються наприкінці літа, а достигають на другий рік, висячи всю зиму на дереві, що скинуло листя. Недоліком цього способу є велика трудомісткість, пов’язана із земляними роботами і утриманням рослин у зимовий період у спеціальній теплиці. У зв’язку з цим слід вибирати карликові сорти інжирі з партенокарпічними плодами, які розвиваються без запліднення.

Восени, викопуючи дерево, треба максимально зберегти його добре розгалужену кореневу систему. Пошкоджені корені вирізують. Пристовбурну поросль видаляють і використовують для розмноження. Зрізані в кінці березня живці, посаджені у вологий субстрат, легко укорінюються в теплиці траншейного типу наприкінці травня. З появою на живцях коренів саджанці висаджують в сад з грудкою землі. Спочатку, до появи декількох листків, їх притінюють. Пізньої осені саджанці викопують і переносять у неопалювану теплицю або погріб, де садять у ємкість із землею на зимівлю. Рано навесні їх висаджують на постійне місце в саду. Комбінований спосіб вирощування інжиру випробуваний мною в північно-східній частині України, де взимку найнижчі в країні температури. Тому, гадаю, його можна рекомендувати для впровадження по всій території України на присадибних та дачних ділянках.

В. О. Сизоненко





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *