Великий вчений і дослідник І. В. Мічурін у процесі догляду за садом радив: «ножа і пилку не випускати з рук, але поводитись з цими інструментами розумно і обережно».
Осінь і весна — два періоди, коли слід обрізувати дерева. Хоч трапляються, так би мовити, ’ нові мічурінці», які радять черешню, вишню, сливу обрізувати влітку. А для зниження крони — стригти дерева, як кажуть, під «бокс», тобто зрізувати половину крони. Що з того виходить, — розповімо нижче.
Осіннє і весняне обрізування
Крону дерева треба, по-перше, правильно сформувати, залежно від породи, типу, сорту, навіть місця зростання. А, по-друге, постійно підтримувати її: проріджувати, освітлювати, звільняти від зайвого навантаження, знижувати чи навпаки — витягувати вгору, коли насадження загущені, як на теперішніх дачних ділянках.
Виходить, справді ножа і пилку ніколи не випускати з рук. Але це не означає, що різати дерева можна як влітку, так і взимку. Зовсім ні! Є два періоди обрізування дерев: осінь і весна. Вони досліджені, науково обґрунтовані, рекомендовані і їх слід дотримуватися. Помилки не буде.
Можливе — осіннє обрізування. Але робити його слід не пізніше, як за місяць до замерзання землі з таким розрахунком, щоб на зрізах встиг нарости калюс і рани зарубцювались. Або ж обрізувати у два прийоми: восени — на подовжений, а навесні — на гладкий пеньок. Дерева при цьому, перерозподіливши поживні та пластичні речовини по гілках, що залишились, краще перезимують, а навесні активно підуть у ріст.
За весняного обрізування рани загоюються швидше й краще. Але на те витрачається багато поживних речовин, які пішли б на формування врожаю. Крім того, весняне обрізування обумовлює більші втрати соку, якщо воно запізніле, а також порушує баланс діяльності кореневої і надземної частини дерева, у тому разі, коли обрізування надмірне, що також позначається на нормальному рості та плодоношенні дерев.
Особливу увагу слід приділити ступеню обрізування, тобто кількості видалених з крони гілок. На різних етапах росту він має бути різним. На молодих деревах слід лише видаляти криві, сплетені гілки, ті, що труться або ростуть в середину крони, а також проріджувати обростаючі гілки для кращого освітлення крони. Дерева старшого віку треба звільняти від сухих і пошкоджених гілок, тих, що вплітаються у крону сусідніх дерев або надмірно загущують власну крону. Видаляти великі скелетні гілки не лише не бажано, а й взагалі, шкідливо: знову ж таки спричиняється дисбаланс діяльності кореневої системи і надземної частини дерева.
Що ж до літнього та зимового обрізування дерев, то тут переважають негативні наслідки. Бо, скажімо, водночас із збільшенням закладання плодових бруньок і підвищенням урожайності — зменшується розмір плодів, їх кондиційність, лежкість тощо. А зимове обрізування надзвичайно трудомістке і небажане. Та й рани після зимового обрізування, особливо великі, заживлюються погано.
Зниження крони дерев
Способів зниження крони високорослих дерев є багато. Це — вкорочування центрального провідника і верхівок скелетних гілок, формування розлогої крони, нахиляння і відтягування гілок тощо. Всі вони ефективні за умови, якщо їх уміло і розумно застосувати.
Зниження крони — не обов’язковий агротехнічний захід у садівництві. Це — швидше вимушений спосіб, аби полегшити збирання врожаю у великих промислових садах та й на присадибних чи дачних ділянках. Вдаватись до цього, на мій погляд, не слід. Адже плоди можна легко зняти і з високого дерева за допомогою простих пристроїв і розвилок, пластмасових пляшок, сачків тощо.
Однак потяг до зниження крони плодового дерева, особливо в останні роки, мов інфекція, поширився повсюдно. І було б, як кажуть, півбіди, якби зниження крони досягалося згаданими агромеханічними заходами. Насправді ж роблять це, я б сказав, варварським способом, коли зрізують половину крони, стрижуть дерева під «бокс».
Кілька років тому на садових ділянках під Вінницею пополовинили майже всі плодові дерева. По дачних масивах кочували бригади «майстрів пилки» навіть механічної, які різали дерева всі підряд без винятку. І не знайшлося розумної людини, яка б зупинила те варварство.
Адже дерева, втративши, по суті, основну, освітлену частину крони і відчувши загрозу життю, тут же пробудило сплячі бруньки і скелетні гілки густо обросли «вовчками». Те ж саме відбулось на кореневій системі, яка дала поросль. Дерева на два—три роки припинили плодоношення, а окремі — зовсім зачахли. Скільки ж праці, часу і коштів довелося затратити, щоб заново сформувати дерева і відновити їх плодоношення?!
Така, на жаль, ціна нерозумного поводження з пилкою, про що застерігає Мічурін.
Гадаю, що й в інших регіонах можна було спостерігати подібне. Прибуткова справа нині як інфекція, поширюється, незважаючи на кордони і відстані. А що те іноді завдає непоправної шкоди, — «спеціалістам від пилки» байдуже. Головне — гроші!
На жаль, те, що сталося, не послужило уроком. Деякі господарі продовжують половинити дерева аби плоди росли, як кажуть, під носом. А вони на нижніх затінених гілках не ростуть, а якщо виростуть, то не вистигають. То чи варто в такий спосіб знижувати крони дерев? Вважаю — ні!
Замість епілогу
Садівництво — корисна, потрібна, прибуткова, цікава і захоплююча справа, якщо до неї підходити розумно, виважено, а головне — грамотно. Вчитися ніколи не пізно. Але вчитись тому, що корисне, що обумовлює користь, а не зайву трату часу і праці.
Тим-то, садівничій справі треба вчитися, переймати і застосовувати все краще, що надбали віковічною практикою наші пращури, відомі вчені, селекціонери, помологи, спеціалісти-практики тощо. Без цього не обійтися, якщо ми хочемо мати належну віддачу від дерев, кущів, ягідників, інших культурних рослин.
Тож — удачі і щедрого плодоношення вам, садівники!
