Ця ягідна культура порівняно молода. У Росії вона з’явилася тільки в 11 столітті у диких формах, і тільки як лікарська рослина. До кінця 19 століття в асортименті культурних сортів у Росії налічувалося їх тільки 10, переважно іноземного походження. 20 століття стало трампліном у селекції цієї культури в усьому світі, й особливо в СРСР Нині навіть важко порахувати загальну кількість сортів. Смородина стала провідною промисловою культурою.
Як розібратися в усій розмаїтості нових сортів? Який сорт смородини найкращий? Де їх дістати? Ці питання виникли у мене після мого захоплення плодово-ягідними культурами. Проблема придбання чистосортного садивного матеріалу хоча й була досить складною, але виконана мною в найкоротші строки. А от пошук відповіді на перші два запитання займе не одне десятиліття. Хочу відзначити, що пошук і придбання нових сортів — процес нескінченний. Селекція не стоїть на місці. Один раз у каталозі одного з розсадниководів Луганщини мене дуже здивувала фраза: «Кращого, ніж цей сорт, немає, і не шукайте!» Спочатку я позаздрив йому, тому що він здійснив свою мрію: знайшов найкращий сорт. Але потім зрозумів, що після досягнення цієї мети у житті зникає подальший інтерес, пов’язаний з пошуком кращого. Чи стало цікавішим після цього його життя?
У моїй колекції зібрано 125 сортів чорної смородини селекції останніх тридцяти років. Їх було близько двохсот, але від деяких я відмовився через неперспективність. Дехто, не приховуючи невдоволення в голосі, запитує: «Навіщо потрібна така кількість сортів?» Річ у тім, що я розмножую не всі сорти, а найкращі, але позаяк ідеального сорту не існує, то й розмножувати доводиться не один десяток.
Добираючи потрібний сорт, садівники висувають різні вимоги. Одним потрібні найвеликоплідніші і найсмачніші, іншим — тільки найвеликоплідніші і, бажано, врожайні -для ринку, треті роблять ставку на стійкість до грибних хвороб тощо. Наприклад, у Брянську, за висловловлюванням професора А.І.Астахова, з-поміж усіх сортів української селекції не уражується борошнистою росою тільки один — Козацька. У Сибіру першорядна вимога до сорту — стійкість до брунькового кліща. В Україні, мабуть, цей шкідник не завдавав особливих неприємностей, тому й подружжя Копанів створили лише 4 сорти, стійкі до цього шкідника: Аметист, Вернісаж, Софіївська та Ювілейна Копаня. Всі інші українські сорти в Сибіру моментально уражуються бруньковим кліщем.
Для садівників, які вирощують ягоди на продаж, смак, як правило, відступає на другий план. Для них головні показники — висока товарність ягід (великоплідність) і строк достигання. З досвіду багатьох років — найвища ціна на надранні й ранні сорти. Сортів середнього строку достигання багато. У розпал збирання врожаю на ринку їх вдосталь, отож ціна на ягоди падає. У цей період на високу ціну можуть розраховувати тільки власники великоплідних сортів. Під кінець сезону врожаю чорної смородини ціна знову зростає. Очевидно, це пов’язане з тим, що пізніх сортів мало. Ще менше дуже пізніх сортів, які й завершують конвеєр достигання даної культури. І, незважаючи на те, що надранні, ранні, пізні й дуже пізні сорти не найсмачніші та великоплідні, але ціни на ринку на них найвищі.
Порівняльна характеристика сортів смородини
Порівняльна таблиця сортів смородини
Скорочення: ДР — дуже ранній, Р — ранній, СП — середньоранній, С — середній, СП — середньо-пізній, П — пізній, ДП — дуже пізній, БР — борошниста роса.
Для садівника, що вирощує ягоди для особистого споживання, на першому місці, зазвичай, стоїть високий смак, особливо в поєднанні з великоплідністю. Гурманам варто звернути увагу на сорти з високими смаковими якостями (додатково до зазначених у таблиці): Августа, Гларіоза, Геркулес, Десертна Ольхіної, Калинівка, Ксюша, Ніжність, Незрівнянна, Перепілка, Челябінська.
Для фермерів основні характеристики — це врожайність, стійкість до шкідників і хвороб, і придатність сорту до комбайнового збирання. До таких сортів відносяться: Ювілейна Копаня, Софіївська, Краса Львова, Блекистон, Гама, Спокуса, Кипіана, Очарованіє, Чудное мгновеніє.
Цінителям желе із чорної смородини не варто гаяти часу на пошук найпридатнішлих для цього сортів. Треба підбирати сорти з найвищим вмістом вітаміну С. Чим він вищий, тим смачніше желе.
Тож я подаю таблицю сортів, що особливо виділилися у моїй колекції. У ній зеленим кольором позначені позитивні характеристики сорту, а червоним — ті, які не прикрашають даний сорт. Не заповнені клітинки або не представляють особливого інтересу, або селекціонери — автори цих сортів, не потурбувалися їх охарактеризувати. У цю таблицю включені всі сорти раннього й пізнього строків достигання з вищевказаної причини.
Нинішні часи змушують серйозніше поставитися до всіляких способів чесного виживання. Тому мій аналіз, можливо, комусь допоможе заощадити роки, витрачені на пошук кращих сортів цієї цінної культури.
Ще не всі сорти мною випробувані, тому що недавно придбані. Але й зазначених досить для правильного вибору й досягнення наміченої мети.
Не варто забувати й про те, що в кожному регіоні сорти можуть показати себе по-різному. Я живу й випробовую їх на найбагатших полтавських чорноземах, які творять справжні чудеса. Наприклад, ягода сорту Дашківська, у себе на батьківщині у м. Челябінську, важить 4,7 г, у Миргороді — до 6 г. Ожина Смутстем, отримана з Кримська (Краснодарський край), там має масу 5 г, у нас 14 г, аґрус Уральський рожевий у Челябінську — не більше 7,5 г, а в нас -14 г.
Хочу зазначити, що за сумою позитивних характеристик, у яких читач розбереться сам, мною особливо виділені такі сорти: Яринка (достигає однією з перших, вирівняність ягід у гроні), Аспірантська (смак незаслужено занижений автором сорту в 4, 3-4,4 бала, а, на мій погляд і за відгуками вже не в одній статті, — один із найсмачніших), Дашківська (великоплідність і смак), Краса Львова (урожайність і великоплідність), Софіївська і Ювілейна Копаня (урожайність, стійкість до хвороб і шкідників, великоплідність), Блек Ревері (найпізніший). П’ять з-поміж них — української селекції.
