Окулірування — найпростіший і найпоширеніший спосіб щеплення однією вегетативною брунькою (вічком) з незначною частиною прилеглих до неї тканин пагона (щитком) — кори, деревини, камбію. Саме за рахунок життєдіяльності та взаємодії клітин камбію і відбувається зрощування компонентів та відновлення цілісності анатомічної будови і функцій прищепленого організму. Тому забезпечення стійкого контакту камбіальних шарів прищепи і підщепи є однією з обов’язкових умов будь-якого способу щеплення.
Важливим моментом у створенні плодового дерева є підбір необхідної підщепи. Від підщепи залежить високо- чи низькорослість плодового дерева, його морозостійкість, час вступу в плодоношення тощо.
Яблуню щеплять як на сіянцях яблуні, так і на вегетативно розмножуваних підщепах. На сіянцевій підщепі виростають високорослі дерева, а на вегетативних підщепах (залежно від типу підщепи) можна отримати і середньорослі, й карликові дерева (див. таблицю).
У груші, крім сіянців лісової груші, великою популярністю як підщепа користується айва. Але слід зауважити, що не всі сорти груші добре сумісні з айвою. Зокрема, несумісними є такі поширені сорти, як Улюблена Клапа, Реале Турінська, Малівчанка, Бере Боск та інші.
Для черешні основною підщепою в Україні є вишня магалебка. Але на родючих чорноземних ґрунтах дерева черешні, щеплені на магалебці, проявляють несумісність і значна частина дерев (до 30%) гине. У південній зоні України черешню можна розмножувати на черешневій, але менш морозостійкій підщепі.
На ділянках з неглибоким заляганням підґрунтових вод черешню краще висаджувати щепленою на сіянцях культурних сортів вишні або вегетативно розмножуваних підщепах ВСЛ-1, ВСЛ-2, ЛЦ-52, вишні Студениківській.
Вишню зазвичай окулірують на магалебці, рідше — на черешневій і вишневій підщепах, сливу — на аличі, персик — на абрикосах (жерделях) у посушливих районах і на важких ґрунтах, на аличі — на важких глинистих і зволожених ґрунтах, та на мигдалі — на сухих щебенистих ґрунтах.
Для сливи, аличі, персика, абрикоса у присадибному садівництві також рекомендуються карликові підщепи ВВА-1 (гібрид мікровишні повстистої з аличею) та ВСВ-1 (гібрид мікровишні сизої і мікровишні повстистої).
Окуліруванням щеплюють молоді 1—2-річні підшепи в розсаднику або 1-2-річні гілки молодих дерев у саду. У розсаднику сіянці окулірують на висоті 7-10 см, вегетативно розмножувані підщепи — 15-20 см від землі, що в майбутньому дасть змогу провести заглиблене садіння та підвищити якірність дерев на слабкорослих підщепах.
Здебільшого окулірування проводять у липні-серпні (пізньолітнє). В цьому випадку прищеплені бруньки, як правило, не проростають до весни наступного року. Рідше окулірують у травні — червні (ранньолітнє), при цьому здебільшого з прищеплених бруньок незабаром відростають пагони.
При підготовці до окулірування потрібно врахувати ще декілька важливих моментів.
За два тижні перед окуліруванням штамбики підщеп до висоти 15-20 см звільняють від зайвих пагонів (підчищають) і поливають для стимулювання камбіальної діяльності. У день окулірування вологою ганчіркою (мішковиною) протирають підщепи в місці окулірування від пилу.
Окулірувальний ніж має бути нагострений, як бритва. Під час роботи його періодично направляють і протирають від бруду чистою тканиною.
Вплив підщепи на силу росту дерев яблуні
| Розмір відносно сильнорослих дерев | Сила росту | Приблизна висота (м) | Підщепи |
| 1/5 | Дуже карликові | до 2 | М27, № 195 |
| 1/4-1/5 | Карликові | 2-3 | М9, М26, 62-396; 52-257; парадизка Будаговського |
| 1/2 | Напівкарликові | 3-4 | ММ106, М7, 1-48-41; 54-118 |
| 2/3 | Середньорослі | 4-5 | М2; МЗ; М4; 57-490; 57-233; 1-48-46 |
| 1 | Сильнорослі | 5-7 | М13; А2; ММ 109; М11 |
| 1 1/4 | Дуже сильнорослі | понад 7 | М16, М25; насіннєві |
Живці для окулірування нарізують з однорічних приростів, які мають довжину не менше З0 — 40 см. Використовують бруньки з середньої і верхівкової частини пагона. У яблуні і груші бруньки в нижній частині пагона недостатньо розвинуті, а у черешні, вишні біля його основи концентруються генеративні бруньки, тому їх не використовують для окулірування. У персика використовують як поодинокі, так і потрійні бруньки, серед яких центральна завжди є ростовою. Щоб не допустити підсихання живців, із зрізаних пагонів видаляють листя, залишаючи черешки довжиною 6-8 мм. Живці можна зберігати в мокрому вологому матеріалі (але не у воді!) в прохолодному середовищі протягом кількох діб.
У процесі окулірування роблять Т-подібний розріз кори підщепи, зрізують щиток з вічком з живця прищепи, вставляють щиток під кору прищепи і обв’язують місце щеплення.
Точність зрізу, його чистота, щільність обв’язування, швидкість всіх операцій — запорука успіху.
Техніка окулірування за кору
Т-подібний розріз кори на підщепі виконують у такій послідовності. Спочатку кору розрізують упоперек стовбурця до половини його обхвату; потім на 2-2,5 см нижче знизу вгору розрізують її, не заглиблюючи ножа в деревину, доводять ніж до поперечного розрізу і легкими нахилами леза по черзі відгинають кути кори.
Зрізуючи щиток з прищепи, живець тримають у лівій руці морфологічно верхнім кінцем до себе, тобто зрізують за ходом росту пагона, причому вказівним пальцем підпирають нижній бік ділянки, на якій намічено зняти щиток з брунькою. Ніж ставлять на 1,3-1,5 см від бруньки, перерізують кору, потім лезо ведуть майже паралельно осі живця плавним рухом на себе і вправо. При наближенні до потовщення пагона під брунькою ніж дещо заглиблюють, щоб перерізати судинно-волокнисті пучки, що живлять бруньку. Таким чином вирізують щиток довжиною 2,5-3 см, шириною 5-7 мм.
Зрізувати вічко треба з якомога тоншим шаром деревини або її можна обережно видаляти, не пошкоджуючи судинно-волокнистий пучок. Це сприяє збільшенню площі контакту камбіальних тканин, що позитивно впливає на приживлюваність вічок.
Щиток з ножа, притримуючи великим пальцем правої руки, вставляють у розріз кори підщепи і просовують донизу, натискуючи на черешок. Якщо незначна частина верхньої ділянки щитка не увійшла в розріз, її відрізують. Місце щеплення міцно обв’язують поліхлорвініловою плівкою, нарізаною смужками шириною 10-12 мм і довжиною 25-30 см.
Потрібно також скоротити до мінімуму час розриву між окуліруванням і обв’язуванням. У процесі окулірування бажано також підбирати вічка для товстіших і тонких підщеп, знімаючи щиток відповідно з нижньої чи верхньої частини живця.
Обв’язку накладають, починаючи з нижньої частини. Кінець плівки закріплюють, підклавши його під перший виток. Потім, натягнувши плівку, спіральними витками намотують її так, щоб витки перекривали один одного (накладання одного витка на інший не допускають, бо це призведе до перетяжок), обходять бруньку і закріплюють обв’язку вузлом вище поперечного розрізу кори.
У деяких інструкціях з окулірування рекомендують завершувати обв’язування вічка знизу. Це не дуже раціонально, бо при зрізуванні дички на вічко треба ще знімати фіксуюче кільце. Коли обв’язка фіксується над вічком, вона зрізується одночасно з надземною частиною дички, а нижня частина обв’язки самозвільняється.
Зрізують підщепу над вічком на висоті 0,5-1,0 см рано навесні наступного року (до сокоруху).
Б.К. Донгаш
