Розмноження цитрусових культур

Дуже багато людей захоплюються вирощуванням цитрусових культур у кімнатних умовах. Тож нерідко на підвіконнях житлових будинків можна побачити цитрусові рослини з яскравими плодами. Вони створюють затишок і комфорт у квартирі чи службовому приміщенні. До того ж приємно не тільки милуватися красою рослин, але й поласувати власноруч вирощеними плодами.

Коли ж ви, шановний читачу, ще не здійснили своєї мрії і не придбали цитрусових рослин, я досить ґрунтовно розповім про їхнє розмноження, щоб ви змогли самотужки задовольнити власні потреби і вирощувати їх у потрібній вам кількості.

Більшість шанувальників кімнатних рослин знають, що цитрусові можна розмножувати як висівом насіння, так і вегетативно (укоріненням зелених та здерев’янілих живців, відсадками й щепленням).

Щодо розмноження цитрусових рослин насінням, то більшість вважають, що це не складно і всім доступно: придбав пару плодів лимона, випив з ними чай, а насіння висіяв у горщик. 3 появою сходів розсадив сіянці в окремі горщечки і регулярно поливай, а із збільшенням розмірів рослини пересаджуй у ємкості більшого розміру та з нетерпінням чекай цвітіння й плодоношення. А рослини, як на гріх, інтенсивно ростуть, створюють велику листкову поверхню і вегетативну масу, проте в плодоношення не вступають. Тоді господар після 10-12, а іноді й більше років чекання розчаровується у своєму багаторічному захопленні та перестає доглядати за ними, а частіше просто викидає рослини, щоб не заважали в кімнаті.

Цьому можна було б зарадити ще тоді, коли сіянці булі 1-2-річними і їхня висота сягала 25-30 см, а товщина стебла у зоні кореневої шийки дорівнювала товщині олівця (8-10 мм). У той час варто було дістати однорічний пагінець з плодоносного деревця лимона і зробити щеплення на вирощених сінцях брунькою чи живцем, як це роблять на дичках яблуні або груші. Після окультурення цих рослин за належного догляду за ґрунтом і рослинами через 3-4 роки можна було б пити чай з лимонами, вирощеними власноруч.

Виникає запитання: чому ж вирощені з насіння рослини в кімнатних умовах добре ростуть, але довго не плодоносять? Відомо, що у багатьох країнах субтропічної зони цитрусові плодові культури розмножують насінням без застосування до сіянців окулірування чи щеплення. Наприклад, в окремих провінціях Китаю, Індії та Японії, де сприятливі субтропічні умови для культури цитрусових, значну частину плантації закладають саджанцями, вирощеними безпосередньо з насіння. Це тому, що саджанці з насіння, на відміну від тих, що отримані шляхом вегетативного розмноження, вільні від вірусних та мікоплазмових хвороб. За насіннєвого розмноження ці хвороби у спадок не передаються. Тому такі саджанці успішно приживлюються на місці висаджування, інтенсивно ростуть і створюють більш довговічні насадження порівняно із закладеними вегетативно розмноженими саджанцями.

Однак рослини, вирощені з насіння, в умовах субтропічної зони вступають у плодоношення не раніше 6-8 років. А причиною є те, що такі рослини є стадійно молодими, отож для того, щоб дати перші плоди, вони повинні пройти етапи стадійного індивідуального розвитку При вирощуванні сіянцевих рослин у кімнатних умовах де ґрунтові й кліматичні умови далеко не такі, як у зоні субтропіків, етапи індивідуального стадійного розвитку сіянців перебігають набагато повільніше, через це сіянцеві рослини за цих умов вступають у плодоношення через 12-15, а іноді і більше років.

У цитрусових рослин є ще одна дуже важлива особливість про яку слід знати при розмноженні насінням. Для них властива багатозародковість (поліембріонія). Поліембріонія — це явище, при якому одна насінина містить 2 і більше зародків. У багатозародковому насіннєвому зачатку може утворюватися декілька апоміктичних, нуцелярних зародків, з яких один розвивається нормально, статевим шляхом і з нього в більшості випадків утворюється дичка, яка не зберігає характерних для материнських рослин якостей, а решта — нуцелярні сіянці, що майже повністю зберігають якості материнських рослин. Отже, за насіннєвого розмноження отримують рослини як з культурними, так і з дикими ознаками.

Розмноження цитрусових висівом насіння вигідне тим, що сіянці стійкіші до вірусних хвороб, краще пристосовуються до нових ґрунтово-кліматичних умов. Такі рослини мають добре розвинуту кореневу систему, що дає змогу створювати довговічніші й високопродуктивніші насадження.

Для прискорення вступу в плодоношення і з метою одержання якісних плодів вирощені в кімнатних умовах сіянці цитрусових рослин необхідно заокулірувати або виконати щеплення живцем, заготовленим із рослин бажаного сорту, які вже плодоносили, тобто застосувати вегетативний спосіб розмноження.

За вегетативного розмноження цитрусові зберігають сортові якості плодів, утворюють меншого розміру рослини, скоріше вступають у плодоношення.

Насіннєвий спосіб розмноження використовують для вирощування вільних від вірусних та мікоплазмових хвороб підщеп, які мають добре розвинуту кореневу систему.

Підщепи для цитрусових

Жодна проблема, що стосується вирощування цитрусових, не заслуговує більш детального і всебічного вивчення, ніж та, що пов’язана з вивченням підщеп, їхньої відповідності до ґрунтових умов та прищеп.

Підщепа дає кореневу систему прищепленому до неї сорту культурної рослини, тому її називають ще фундаментом плодової рослини. Від якості підщепи залежить сила росту і розвиток вирощуваної рослини, її довговічність, урожайність, а також стійкість до шкідників та хвороб.

При виборі підщепи враховують її біологічні особливості, вимоги до умов вирощування та сумісність з прищеплюваною породою чи сортом.

Для кімнатної культури цитрусових, які не зимують у холодних умовах, кращими підщепами є вічнозелені: солодкий апельсин, лимон, бігарадія. При цьому не обов’язково, щоб підщепа і прищепа належали до одного й того ж виду: на апельсині, наприклад, добре приживлюється лимон, і навпаки, на лимоні — апельсин. Щеплені на сіянцях лимона мандарини (способом вприклад) зростаються з підщепою через 25 днів, а плодоносити починають на 3-4-й рік.

Кімнатні цитрусові культури, прищеплені на вічнозелених підщепах, краще плодоносять, менше скидають листя в зимовий період і дають плоди високої якості. Це слід пам’ятати і не купувати на ринках рослини, завезені з південних регіонів (Грузії, Вірменії, Азербайджану та ін.) Там рослини вирощують виключно на сіянцях трифоліати — дуже поширеної підщепи для цитрусових у відкритому ґрунті і непридатної в якості підщепи при вирощуванні рослин у кімнатних умовах, позаяк вона листопадна і на зиму скидає листя, не тільки власне, але й прищеплених до неї сортів. Рослини, які втрачають листя, в поточному році врожаю не дадуть. Тому для вирощування прищеплених саджанців цитрусових культур у кімнатних умовах краще використовувати сіянці апельсина солодкого, різних сортів лимона, а також бігарадії.

Солодкий апельсин у дикому вигляді не знайдено. Дерева, вирощені на його сіянцях, у відкритому ґрунті сягають великих розмірів, а в захищеному їхній ріст слабкий, бо обмежується обрізуванням та посудом, в якому вирощується рослина.

Сіянці солодкого апельсина стійкі до тристези, але сильно пошкоджуються грибковими хворобами, що в останні роки обмежило їхнє поширення як підщеп. Краще вдаються на родючих, добре провітрюваних суглинкових ґрунтах. Характеризуються поверхневою кореневою системою, тому рекомендуються для використання у захищеному ґрунті.

Бігарадія (гіркий апельсин, або дійсний помаранець) — за ботанічними ознаками ця рослина дуже нагадує солодкий апельсин, але відрізняється від нього дещо меншим розміром дерев, більшими квітками, сильнішим ароматом, більш крилатими листковими черешками. Плід бігарадії кулястої форми, зморшкуватий, червоного кольору. Шкірка плодів досить ароматна, гіркувата на смак, м’якоть гіркувато-кисла.

Бігарадію вирощують з метою одержання ефірної олії, а плоди використовують у харчовій та кондитерській промисловості. У багатьох країнах із субтропічним кліматом з насіння бігарадії отримують прекрасні підщепи, які досить стійкі до гомозу, мають розвинуту кореневу систему, яка є доброю основою для прищеплених сортів. Підщепа невибаглива до ґрунтів, але краще росте на важких, вологих, ніж на легких і сухих. Бігарадія добре зарекомендувала себе як підщепа при вирощуванні в захищеному ґрунті.

Вирощування підщеп

Насіння для вирощування сіянців (підщеп) заготовляють із стиглих плодів середнього або великого розміру Найкраще відбирати його з плодів безпосередньо перед сівбою. Якщо ж треба зберегти насіння до якогось певного часу, то відсортоване, відібране насіння перемішують з вологим піском (на одну частину насіння беруть три частини вологого піску або іншого субстрату) і в горщиках чи ящичках зберігають до висівання у прохолодному приміщенні за температури 5°С.

Висівати насіння можна у будь-яку пору року в горщики, череп’яні мисочки з вологим річковим піском або в пухку поживну ґрунтосуміш на глибину 3-4 см. Насіння проростає через 20-30 днів, якщо температура постійно становитиме 18-22°С. Коли сіянці досягнуть висоти 7-8 см і матимуть 3-4 листочки, їх слід пересадити у горщики діаметром 7-9 см, заповнені ґрунтосумішшю.

Підщепи можна вирощувати і в незахищеному ґрунті, а висівати попередньо стратифіковане насіння навесні на гряди і за одну вегетацію отримувати сіянці-підщепи.

Окулірування підщеп

Під час вирощування саджанців цитрусових найпоширенішим способом щеплення є окулірування або щеплення вічком (брунькою). З практики відомо, що окулірування має ряд переваг перед щепленням живцем: просте у виконанні, забезпечує високе приживлення вічок, найбільш економно використовуються живці і обв’язувальний матеріал, не потребує садового вару.

Окулірування — це перенесення бруньки, яка знаходиться у стані відносного спокою на живці розмножуваної рослини, на підщепу, що повинна знаходитися під час окулірування в активному рості.

Для проведення окулірування необхідно мати окулірувальний або копулірувальний ніж, який має бути чистим і гострим, обв’язувальний матеріал та живці. Як обв’язувальний матеріал використовують полімерні плівки, що мають здатність добре розтягуватися. Плівки нарізують стрічками довжиною 25 см і шириною 1 см.

Живці для окулірування заготовляють в день його виконання або не раніш як за 2-3 доби до часу їхнього використання й обов’язково з плодоносних рослин, які в цей час перебувають у стані неактивного росту.

Для живців використовують прирости поточного року, у яких добре визріла (здерев’яніла) деревина, а бруньки — без ознак проростання. В окремі роки, коли приріст має затяжний ріст, рекомендується за один-два тижні до заготівлі живців провести прищипування верхівок пагонів з метою призупинення їхнього росту та прискорення здерев’яніння.

На живцях після їхньої заготівлі видаляють листкові пластинки, залишаючи черешки листків довжиною 0,5-1,0 см. Живці зв’язують у пучки і прикріплюють етикетку з назвою породи (культури) та сорту. До часу використання живці зберігають у темному підвальному приміщенні чи холодильнику, щоб вони були вологими.

Найбільш поширені такі способи окулірування: в Т-подібний розріз кори на підщепі (за кору); вприклад; вприклад щитком з товстим шаром деревини.

Техніка окулірування в т-подібний розріз кори на підщепі (за кору)

Окулірування цим способом виконують тоді, коли на підщепах добре відстає кора. Процес окулірування складається з чотирьох прийомів: утворення Т-подібного розрізу кори на підщепі; зрізування щитка з брунькою із живця прищепи; вставляння щитка в розріз; обв’язування місця окулірування.

Розріз на корі підщепи роблять у зоні кореневої шийки у вигляді літери Т. Спочатку здійснюють поперечний розріз кори довжиною приблизно 1/3 обводу підщепи, а потім від поперечного розрізу відступають вниз на 2,5-3,0 см і проводять поздовжній розріз, який закінчують посередині поперечного розрізу. При цьому обов’язково лезо ножа повертають вліво і вправо для кращого відокремлення кори від деревини.

Із живця прищепи зрізують щиток завдовжки 2,5-3,0 см з добре розвинутою брунькою посередині. Живець беруть у ліву руку верхівкою до себе і вказівним пальцем підтримують місце, де буде зрізуватися щиток. Ніж тримають чотирма пальцями правої руки і ставлять на 1,2-1,5 см нижче основи бруньки вертикально лезом до живця і легким натиском прорізують кору, потім повертають лезо ножа горизонтально і плавним рухом до себе зрізують щиток. При підході до бруньки лезо ножа злегка плавно заглиблюють, щоб не пошкодити судинно-волокнистих пучків.

Після проходження бруньки прорізують ще 1,2-1,5 см, ніж виймають і відрізують щиток. Зрізувати щиток потрібно так, щоб шар деревини був не товщий 0,5 мм, а навпроти бруньки на зрізі мають бути дві крапочки -це перерізані судинно-волокнисті пучки.

Зрізаний щиток вставляють у Т-подібний розріз кори на підщепі так, щоб брунька була посередині поздовжнього розрізу. Вставлений щиток вирівнюють, проводячи пальцями руки знизу вгору. Після цього місце окулірування обв’язують. Дещо нижче поздовжнього надрізу кори на підщепі закріплюють кінець смужки обв’язувального матеріалу, вільним кінцем обвивають знизу догори стовбурець підщепи, сильно притискуй ючи смужкою плівки щиток, і закінчують обв’язування дещо вище поперечного розрізу закріплюючою петлею.

Через 1,5-2 тижні черешок листка, що залишився біля бруньки, жовтіє і відпадає. Це є ознакою того, що окулірування вдалося. Приблизно через місяць після окулірування підщепу зрізують вище місця окулірування. Це роблять за два прийоми: спочатку на 10 см вище місця окулірування, щоб не підсохла брунька, а коли вона проросте — безпосередньо над нею. Одночасно знімають обв’язку.

З моменту зрізування окулянтів на бруньку і починається вирощування прищеплених на насіннєвих підщепах саджанців. Після проростання бруньки отримують пагін, який намагаються вирощувати рівним й вертикально направленим: це майбутній стовбурець кори деревця.

Якщо окулірування виконано на добре розвинуту підщепу, яка має сильне і добре розгалужене коріння, то брунька, що проросла, досить швидко утворить сильний, швидкоростучий пагін. Якщо саджанець призначається для кімнатного вирощування, то його господарю слід пам’ятати, що з цього часу йому необхідно добре засвоїти правила формування крони вирощуваної рослини.

Коли новий пагін інтенсивно росте у висоту, не варто давати йому рости дуже високим. По досягненні ним висоти 25-30 см його потрібно зупинити в рості шляхом прищипування (пінцирування) двох верхніх молодих листочків, а коли рослина досягла більших розмірів, то і значно більше.

Після пінцирування пагін зупиниться в рості, але продовжуватиме потовщуватися і на ньому почнуть швидко збільшуватися у розмірі молоді верхівкові листки. Через певний час (30-40 днів), коли листки завершать ріст і досягнуть величини, характерної для вирощуваного сорту, в пазухах цих листків завершать формування і ростові бруньки. Коли верхівкові листки на прищипнутому пагоні матимуть вигляд не ніжних молоденьких, а таких, як на нижній частині пагона — товстих, шкірястих, тоді цей пагін необхідно зрізати гострим ножем чи секатором до висоти 18-20 см. Таке обрізування здерев’янілого пагона сприятиме пробудженню згаданих бруньок, які є в пазухах листків, і через певний час ці бруньки пробудяться й проростуть, утворивши 4-5 сильних бокових гілочок, з яких одна буде направлена вертикально, а решта в різні боки від зрізаного стовбурця. Так буде закладено основні гілки першого порядку галуження вирощуваного деревця.

Окулірування вприклад

Окулірування цим способом вигідно відрізняється від окулірування способом в Т-подібний розріз кори на підщепі тим, що його можна застосовувати як для окулірування підщеп з добрим відставанням кори, так і для окулірування підщеп, у яких погано відстає кора. Це значно подовжує строк проведення окулірування.

Окулірування вприкпад проводять так: на рівній нижній частині стовбурця підщепи (4-6 см від рівня поверхні ґрунту) лезом ножа під кутом 30° до осі підщепи роблять надріз кори до деревини у вигляді язичка потім вище 2,5-3,0 см роблять другий надріз кори та рухом ножа зверху вниз зрізують смужку кори до нижнього надрізу і видаляють зрізану частину.

На живці прищепи зрізують щиток з брунькою, як і при окуліруванні в Т-подібний розріз кори, але розміри його мають відповідати розміру вирізу на підщепі як за шириною, так і за довжиною. У нижній частині щиток повинен мати клиноподібний кінчик без тонкого шару кори.

При суміщенні компонентів зрізаний щиток морфологічно нижньою частиною вставляють під язичок на підщепі і при цьому стежать, щоб камбіальні тканини щитка та підщепи співпали повністю або хоча б на верхньому й одному з бокових зрізів. Після цього щиток щільно обв’язують поліхпорвініловою плівкою, не закриваючи бруньку.

При цьому способі окулірування в першу чергу з підщепою зростається нижня частина щитка, де знято кору.

Окулірування вприклад щитком з товстим шаром деревини

Названі вище способи окулірування в Т-подібний розріз та вприклад використовуються в основному за літнього (серпневого) окулірування сплячим вічком і рідше за весняного — проростаючою брунькою.

Однак навесні окулірування вприклад обмежене, позаяк забезпечує високу ефективність лише в період до початку сокоруху у підщепах. У той же час щеплення живцем у період весняного сокоруху забезпечує високий відсоток приживлення. Це спонукало фахівців шукати новий спосіб окультурення рослин, який би поєднував простоту окулірування та ефективність щеплення живцем

В останні роки автором цих рядків у співдружності з співробітниками кафедри садівництва Національного аграрного університету розроблено новий спосіб окулірування «вприклад щитком з товстим шаром деревини». Цей спосіб включає зарізування язичка на підщепі, утворення площадки за допомогою зрізування на ній смужки кори до глибини камбіального шару, заготівлю однобрунькового щитка, суміщення його з підщепою та обв’язування щеплюваних компонентів. Окулірування рекомендованим способом виконується в такій послідовності. В зоні щеплення на підщепі під кутом 30-35с до її осі роблять кутоподібний заріз до деревини. Лезо ножа піднімають вище кутоподібного зарізу на відстань, що дорівнює довжині міжвузля на живці, і зрізують смужку кори до деревини. В результаті утворюється площадка з язичком. Для заготівлі щитка з товстим шаром деревини на живці (пагоні) вибирають добре розвинуту бруньку, на протилежному боці якої рухом леза ножа зверху донизу на відстань, яка дорівнює довжині одного міжвузля, виконують косий зріз. Потім збоку бруньки в основі гострої частини щитка зрізують кору до деревини (довжиною 2-3 мм). Після цього щиток готовий до суміщення з підщепою.

Його відрізують від живця гострим секатором і з’єднують з підщепою так, щоб клиноподібна загострена частина щільно зайшла під язичок на підщепі. Кора ж на бічній стороні щитка, по можливості, має співпадати з корою на підщепі.

Бічне співпадання кори на підщепі й прищепі може бути повністю відсутнє за умови, якщо є співпадання за шириною нижньої частини щитка з язичком на підщепі. Обв’язують з’єднані компоненти від основи щитка пет-леподібним зашморгом із обов’язковим зав’язуванням верхнього зрізу над брунькою і залишають її відкритою. При застосуванні окулірування вприклад щитком з товстим шаром деревини однобрунькові щитки нарізують в момент його виконання, що забезпечує кращий підбір за товщиною з підщепами.

При суміщенні щеплюваних компонентів гостра клиноподібна основа щитка щільно заходить у куто-подібний заріз на підщепі При цьому добре співпадають камбіальні тканини, що забезпечує успішне зрощення і стає необов’язковим їхнє бічне суміщення.

Цей спосіб дає найкращі результати при застосуванні його навесні до початку сокоруху та в період активного сокоруху у підщеп. Його випробувано під час щеплення цитрусових культур. При окультуренні сіянців лимона його можна застосовувати в будь-який з трьох-чотирьох періодів активного сокоруху (флешів).

Живці для цього способу окулірування заготовляють під час його проведення або за день-два раніше і обов’язково з плодоносних рослин, які в цей час знаходяться у стані неактивного росту. Цьогорічні пагони в цей час мають бути добре визрілими, здерев’янілими і без ознак проростання бруньок.

Крім окулірування брунькою, у практичному цитрусівництві широко практикують щеплення живцем.

Способи щеплення живцем

Щеплення живцем в умовах захищеного ґрунту роблять тоді, коли підщепа (щеплювана рослина) знаходиться в стані активного сокоруху. У цитрусових на живці зрізують здерев’янілі пагони — прирости поточного року, які повністю закінчили ріст. На заготовлених пагонах видаляють листкові пластинки, щоб вони не випаровували вологу. Пагони зв’язують у пучки і навішують етикетку з назвою культури та сорту. До мо менту використання їх зберігають у вологому субстраті.

Копулювання — це спосіб щеплення цитрусових рослин живцем. Застосовується у садівничій практиці в тому випадку, коли підщепа і живець прищепи мають однакову або майже однакову товщину.

При проведенні простого копулювання на живці та на підщепі роблять однакові косі зрізи. Поверхня косих зрізів обов’язково має бути рівною (не випуклою і не увігнутою). За довжиною ці зрізи повинні бути в 4-5 разів більші від діаметра прищепи. Живець, що відрізується з нижнього боку однорічного пагона, повинен мати 2-3 бруньки.

Косий зріз на заготовленому живці роблять обов’язково з протилежного боку бруньки (морфологічно нижньої частини живця) Це сприяє підтягуванню соків і кращому зрощенню з підщепою. Прищеплювані компоненти суміщають так, щоб на підщепі та прищепі співпали камбіальні шари (камбіальний шар знаходиться між корою і деревиною), а коли підщепа й прищепа різні за товщиною, то суміщують хоча б з одного боку. Після цього місце з’єднання обв’язують і замазують садовим варом.

Поліпшене копулювання (воно ж копулювання з язичком)

Відрізняється від простого копулювання тим, що на косих зрізах підщепи і прищепи до їхнього суміщення роблять язички. На третій частині від верхівки косих зрізів на підщепі та прищепі паралельно до осі живця і підщепи роблять заріз на ширину леза ножа у вигляді язичка При суміщенні живця з підщепою ці язички з’єднуються так, щоб язичок зайшов за язичок, а камбіальні тканини підщепи і живця співпали.

Після цього місце з’єднання, як і при простому копулюванні, щільно обв’язують і замазують садовим варом як місце обв’язки, так і зріз на верхівці прищепи.

Щеплення за кору

Проводиться тільки в період інтенсивного ділення камбіальних тканин і вільного відставання кори на підщепі. Застосовується дуже широко при щепленні і перещепленні дерев з тонкими й товстими гілками, але з не дуже огрубілою корою. Живці повинні мати 2-3 бруньки. У нижній частині живця роблять косий зріз, подібно до простого копулювання або з уступом. Товсту підщепу зрізують ножівкою, після чого поверхню зрізу зачищають гострим садовим ножем. Роблять поздовжній розріз кори довжиною 2,5-3 см, куди вставляють живець косим зрізом до деревини. Місце щеплення обв’язують, а зрізи на підщепі і живці замазують садовим варом.

Цей спосіб дуже простий у виконанні, дає добру приживлюваність Якщо щеплять підщепу, товщу за три сантиметри, то за кору ставлять 2-3 живці. Після їхнього приживлення дають нормально розвиватися тільки одному пагону, який розміщений найбільш вдало по відношенню до щепленої підщепи. Решту пагонів прищипують, а після заживлення рани на підщепі зайві пагони видаляють. Із залишеного пагона формують крону рослини чи гілку, залежно від того, що слугувало підщепою

Щеплення в боковий заріз

Підщепу зрізують на висоті 18-20 см від кореневої шийки. На боковій частині зрізаної підщепи гострим ножем роблять заріз глибиною на третину або половину товщини підщепи під кутом З0 до вертикальної вісі. В нижній частині живця, який має 2-3 бруньки, роблять клиноподібний зріз Живець вставляють у боковий заріз на підщепі так, щоб кора на живці співпадала з корою на підщепі, а нижня брунька на живці має бути спрямована в протилежний бік від зарізу на підщепі.

Щеплення зближенням, або аблактування

Застосовують для рослин, які погано зростаються за інших способів щеплення. Обидві рослини до моменту надійного зрощення після їхнього зближення живляться обома батьківськими коренями.

Щеплення зближенням відрізняється від інших способів ще й тим, що його можна виконувати у будь-який час року, хоча калюсоутворення й зрощення в холодну пору відбувається гірше. Після надійного зрощення рослину, взяту в якості прищепи, за допомогою поступового підрізування переводять на корені підщепи, щоб прищепа з підщепою утворили одну рослину.

В.С. Федоренко

Бабушкин сад has written 1696 articles

Leave a Reply