Глід — лікувальна, харчова, медоносна і декоративна рослина. У його плодах містяться цукри, органічні кислоти, пектини, дубильні речовини, вітаміни, сапоніни, флавоноїди. Крім того, плоди залежно від біологічних особливостей виду, місця вирощування і умов вегетації в своєму складі можуть мати до 24 макро- і мікроелементів, а в насінні — від 27 до 40 % жирної олії.
Використання глоду
Біоактивні речовини плодів, квіток і листків використовують як сировину для виготовлення ліків. Усі препарати із глоду справляють стимулюючу дію на серцевий м’яз, знижують збудженість центральної нервової системи, посилюють кровообіг, усувають тахікардію та аритмію, покращують сон, самопочуття, нормалізують артеріальний тиск.
Із плодів глоду готують соки, напої, джеми, пюре, повидло, начинки, киселі. Крім того, їх сушать і вживають як сурогат чаю.
Рослини глоду часто використовують для створення живоплотів у парковому будівництві.
Біологічна характеристика
Нині відомо понад 1000 видів цієї рослини. Більшість із них росте в Північній Америці.
В культурі зараз в Україні найбільшої уваги заслуговують великоплідні північноамериканські види, плоди яких характеризуються соковитим м’якушем і тонким приємним запахом. Серед цих видів можна виділити глід перистонадрізаний, м’який, напівм’який. Особливої уваги заслуговують також глід великоколючковий і м’якуватий, які в інституті садівництва УААН у вивченні і розмноженні знаходяться з 1980 року.
Розмноження глоду
Глід розмножують насінням, відсадками, кореневими паростками й щепленням.
Розмноження насінням
Розмноження насінням — найпоширеніше. В більшості видів глоду, визрівши, насіння перебуває у стані глибокого органічного спокою. В природі за сприятливих умов воно проростає лише через один — два роки.
Це дає змогу насінню пережити несприятливі періоди року і створити в грунті запас, що є важливою умовою збереження виду. Водночас на практиці це створює чималі труднощі. Спокій, про який йдеться, не дає змоги швидко і вчасно одержати сходи цієї культури.
Щоб прискорити проростання, насіння потрібно стратифікувати. Насіння глоду великоплідного і м’якуватого при температурі 2-5°С у вологому піску або торфі проростає протягом 20-24 місяців.
Дослідження, проведені нами в Інституті садівництва УААН показали, що проведення спочатку теплової стадії стратифікації насіння при температурі 15-20°С протягом З-4 місяців, а потім холодної при 2-7°С і обробка його перед цим 0,07%-ним водним розчином гібереліну дає можливість скоротити тривалість стратифікації насіння в 2 — 2,5 раза.
Насіння глоду висівають у легкий за механічним складом, родючий грунт на спеціально підготовлені грядки, упоперек яких роблять борозенки завглибшки 3-4 см. Відстань між рядами залежить від тривалості вирощування сіянців на одному місці. Сіянці північноамериканських видів протягом перших двох років ростуть дуже повільно, а тому пересаджують їх на постійне місце, як правило, у З-4-річному віці, а сіянці європейських і азіатських видів — у 2-річному. Щоб забезпечити механізований догляд за посівами, практикують переважно однорядний спосіб сівби з міжряддями 45 см.
При появі перших 2-3-х справжніх листочків загущені посіви проріджують, залишаючи між рослинами 5-7 см. Цю операцію виконують одночасно із легким розпушуванням грунту. Відібрані під час проріджування сіянці використовують для ремонту зріджених сходів або пікірують на вільній грядці.
Подальший догляд за шкілкою сіянців полягає в систематичному розпушуванні грунту і прополюванні в рядках і міжряддях.
Розмноження щепленням
Щеплюють глід, як й інші плодові рослини. Для підщепи найчастіше беруть глід од-номаточковий або глід колючий.
У Лісостепу й на Поліссі найкращий строк для окулірування, тобто щеплення вічком, триває від кінця липня до середини серпня.
Можна виконати й копулювання, або щеплення живцем. У цьому разі застосовують щеплення здерев’янілими живцями за кору, а також методом поліпшеного копулювання.
Щеплюють з середини квітня до середини травня. А живці заготовляють пізно восени чи навіть у грудні, але до настання сильних морозів. Зберігають їх у льоху у вологому піску.
На постійне місце щепи висаджують у 2-річному віці.
Глід добре розмножується кореневою порослю. Кращі кореневі паростки висаджують на постійне місце, а менш розвинуті — на грядки для дорощування.
Сорти глоду
Глід великоколючковий. Родом із східних районів Північної Америки, де росте на схилах гір або поблизу річок. У нас це дерево сягає заввишки 4—6 м, рідше чагарник, крона округла. Листки темно-зелені, лискучі, зісподу трохи опушені. Надзвичайно гарні вони восени, коли стають жовтувато-червоними. Такими вони залишаються на дереві тривалий час, привертаючи до себе всі погляди.
Квітки білі, до 2 см у діаметрі, зібрані у великі суцвіття. У Лісостепу й на Поліссі цей глід цвіте наприкінці травня — на початку червня.
Плоди яскраво-червоні, до 1,5 см у діаметрі. Достигають у середині — наприкінці вересня. їхні розлогі грона дуже ефективно прикрашають рослину. Стиглі плоди опадають, але при цьому не пошкоджуються. Так їх легко збирати.
Глід великоколючковий — один з найкращих для створення живоплоту. Його можна як завгодно стригти й формувати, а міцні сантиметрові шпичаки роблять таку огорожу непролазною. Дачники, які потерпають часом від непроханих гостей, можуть цій рослині довіритись.
Глід м’якуватий. Це теж представник північноамериканської флори. Росте там у північно-східній частині на сирих схилах гір і лісових галявинах. За наших умов буває заввишки до 7 м. Крона густа, у вигляді шатра. Молоді пагони зелені, а старі гілки попелясто-сірі.
А головне в цього глоду — це плоди до 2 см у діаметрі, яскраві жовтогарячі, з жовтим м’якушем, дуже смачні. Достигають вони у вересні.
Дерево це надзвичайно гарне. Вирощують його як плодове, і як декоративне.
І.П.Надточій, канд. с.-г. наук
