Люцерна — популярна багаторічна кормова культура. Кормова цінність цієї бобової трави дуже висока: в 1 кг люцернового сіна міститься 0,48 кормових одиниць та 103 г перетравного протеїну. За поживністю 2 кг такого сіна можна прирівняти до 1 кг вівса. Вміст протеїну у зеленій масі люцерни під час скошування у фазі стеблування становить 21 — 22%, бутонізації – 18-19%, цвітіння 15-17%, клітковини в ній — відповідно 25,34 та 39% на суху речовину.
Використовують люцерну на сіно, зелений корм та для випасання худоби. Люцернове сіно і пасовищна трава — цінний поживний корм, особливо для свиней, молодняка великої рогатої худоби та дійних корів. Згодовуючи люцерну тваринам із чотирикамерним шлунком, треба мати на увазі, що її, як і інші високобілкові корми, необхідно давати у сумішці із злаковими травами чи збалансовувати раціон іншим вуглеводистим високоенергетичним кормом.
Слід враховувати й те, що за певних умов люцерна може спричинити захворювання тварин — тимпанію. Запобігти їй можна, висіваючи люцерну у сумішках з багаторічними злаковими травами у співвідношенні 1:1 в урожаї. Селекціонери в усьому світі працюють над створенням сортів люцерни, які не призводять до цього захворювання. Зокрема, в Інституті землеробства цим займається професор Анатолій Федорович Бобер, який створив сорт жовтої люцерни Наречена Півночі з обнадійливими характеристиками для пасовищного використання.
З люцерни можна готувати спеціальні продукти, зокрема, концентрат соку, збагачений протеїном та провітаміном А. Він придатний не тільки для використання на корм тваринам, а її для харчового споживання. Для цього з подрібненої вегетативної маси отримують сік із вмістом сухої речовини 5-10%, що містить розчинні білки, цукри, мінеральні речовини та вітаміни. Для одержання білків і вітамінів сік коагулюють. У такому концентраті понад 50-65% білка, тобто не менше, ніж у м’ясі або сирі. Мінеральних речовин у ньому більше, ніж у молоці. Високий вміст каротину (до 1500 мг в 1 кг сухого концентрату) робить цей продукт цінною добавкою до раціонів тварин та птиці.
Люцерна — посухо- і зимостійка кормова культура. Добре розвинуті рослини навіть без снігового покриву витримують морози до 30°С. Вона швидко відростає навесні та після скошування і тому може забезпечувати худобу зеленим кормом протягом тривалого періоду.
Ця культура значно посухостійкіша та зимостійкіша, ніж конюшина й еспарцет, тому вона особливо придатна для вирощування в Степу та у південній частині Лісостепу. Проте її можна вирощувати і в північному Лісостепу та в інших районах України. Порівняно з іншими багаторічними бобовими травами люцерна має найкраще розвинуту кореневу систему. Головний корінь у неї стрижневий і сягає завдовжки 2-3 м, а у старовікових рослин 4-5 м і більше, тому вона може діставати вологу з глибоких шарів ґрунту, чим і пояснюється її посухостійкість. Але вона не витримує високого рівня (менше трьох метрів) підґрунтових вод.
Оптимальний рівень рН для люцерни становить 6,5—7,5, тоді як, наприклад, для конюшини лучної та повзучої він перебуває у межах 5,5—7; най ширший діапазон кислотності витримує лядве-нець рогатий: рН 4—7,5.
Люцерна має здатність давати багато нових паростків від кореневої шийки, завдяки яким швидко відростає. Молоді паростки люцерни помітні, якщо розгорнути землю біля кореня рано навесні та після скошування або навіть до скошування під час цвітіння. Розростаючись, вони виходять на поверхню і розвиваються у стебла, які, в свою чергу теж розгалужуються, забезпечуючи отримання високого врожаю зеленої маси. Цю здатність люцерни можна стимулювати спеціальними технологічними заходами.
За гарного догляду люцерна дає протягом вегетаційного періоду 2-3 укоси, а на низинних левадних, присадибних ділянках та за умови зрошування — до 4-5 укосів. Зелена маса люцерни і сумішок з її участю розподіляється по укосах так: перший -40%, другий — 25, третій — 20, четвертий – 10-15%. Якісний корм з люцерни одержують під час скошування у фазі бутонізації. У першому укосі вона настає через 45-50 днів, у другому — 25-30, у третьому – 30-40 і в четвертому — через 50-60 днів від початку відростання.
Якість корму не знижується, якщо укіс триває не більше 8-10 днів. Продуктивна довговічність люцерни забезпечується за рахунок чергування режимів скошування у роки використання: у перший рік — триукісне з проведенням першого укосу в фазі цвітіння, другого і третього — у фазі бутонізації: у наступні два роки травостій скошують у фазі стеблування-бутонізації.
У Лісостепу люцерна починає цвісти приблизно у першій декаді червня, а в степовій зоні — наприкінці травня. Висота рослин під час цвітіння сягає 60-100 см і більше. Насіння люцерни дрібне: 1000 насінин важить 2 2,5 г, тобто в одному грамі їх 400-500 шт.
На відростання витрачається значна кількість пластичних речовин і тому восени поповнити їхні запаси рослини не встигають, в зиму вони входять ослабленими, що й призводить до часткового чи повного випадання. Щоб люцерна накопичила у кореневій системі поживні речовини і добре перезимувала, травостій передостаннього разу скошують за місяць до настання стійкого похолодання і припинення вегетації рослин. Крім того, після укосу бажано підживити їх фосфорними та калійними добривами (по 2-3 кг на сотку) і обов’язково внести кальцієвмісні мінерали (4-5 кг на сотку): вапно, крейду тощо. Останній раз можна скошувати травостій після стійкого переходу середньодобової температури через 5°С.
Слід мати на увазі, що інтенсивність відростання та продуктивність травостою залежить і від того, на якій висоті його скошують. У першому укосі необхідно залишати стерню не менше 5 см, у другому — не менше 10 см.
Тривалість продуктивного довголіття значною мірою залежить від технологічних заходів, зокрема, вибору покривної культури тощо. На Поліссі, у західному Лісостепу та у більш зволожених районах правобережного Лісостепу її можна висівати під покрив ранніх ярих зернових культур. При цьому норму висіву покривної культури зменшують на 20-25%. Важливою є висота скошування покривної культури (вона має бути не нижче 18, а то й більше 20 см), а також якомога скоріше її скошування та звільнення площі від соломи. Висока стерня може послабити негативний вплив різкої зміни умов навколишнього середовища на рослини люцерни, зокрема різкої зміни освітлення й вологості, а взимку вона сприяє нагромадженню снігу. Випасання худоби по травостоях у рік сівби не бажане. Наступного року стерню необхідно згребти і спалити для знищення шкідників та збудників хвороб.
В інших районах Лісостепу та у північному Степу люцерну можна підсівати під покрив проса, кукурудзи на зелений корм.
За безпокривної сівби люцерна заростає протягом весняно-літнього періоду бур’янами і її сходи можуть загинути. За літніх строків сівби дуже добрі результати забезпечує безпокривна сівба люцерни. Особливо ефективні літні посіви в посушливих умовах Степу та південного Лісостепу. Для нормального розвитку рослин і закладання зимуючих бруньок на кореневих головках необхідний період, протягом якого рослини повинні до кінця вегетації розкущитися і нагромадити достатній запас поживних речовин. Тому дуже важливі строки сівби. Кращими строками літньої сівби люцерни є: у Лісостепу — середина червня — кінець липня; у Степу липень — перша декада серпня, у
Криму — не пізніше другої половини серпня.
Сіють за наявності вологи в орному шарі. Якщо ж вологи немає або після невеликого дощу зволожився лише верхній приповерхневий шар, сіяти люцерну не можна. У такому разі насіння може прорости, але молоді рослини загинуть, досягнувши сухого шару ґрунту. А за високих літніх температур висохне й верхній шар. Краще сіяти після дощу.
Норма висіву за суцільної сівби на Поліссі та в достатньо зволожених районах Лісостепу становить 16 — 18 кг/га, у Степу і в посушливих районах Лісостепу -14 — 16 кг/га. Глибина загортання насіння 2-3 см. Посів відразу ж боронують легкими боронами і прикотковують кільчастими котками. Якщо після дощу на посівах утворилася кірка, її необхідно знищити ротаційними мотиками. Боронувати сходи люцерни не можна.
Ефективним заходом догляду за травостоями є ранньовесняне боронування. Після укосів воно є доцільним у разі зволоженості верхнього шару ґрунту.
На дво- трирічних травостоях в умовах достатнього зволоження добрі результати забезпечує дискування на глибину 3-4 см рано навесні — до розпускання бруньок відростання на кореневій шийці. Його проводять упоперек напрямку рядків дисковими знаряддями (в агрегаті з важкими боронами), з кутом роботи дисків до 20 градусів. Такий технологічний захід не пошкоджує кореневу шийку (вона у цей час втягнута на 5-7 см нижче рівня поверхні), але сприяє збільшенню щільності травостою люцерни за рахунок пробудження «сплячих» бруньок кореневої шийки, з яких відростають додаткові пагони, зумовлюючи істотне підвищення продуктивності травостоїв. До того ж продисковані травостої на 5-8 днів раніше формують травостій для укосу. Крім того, цей захід вдвічі-втричі подовжує і продуктивне довголіття плантації (до 5-7 років). Якщо ж дискування не робити, вже на 3-4-й рік спостерігається значне випадання рослин та забур’яненість плантації і зниження її продуктивності
Як і кожна культура, люцерна реагує рівнем продуктивного довголіття на екологічні умови місцевості, де її вирощують. Тому необхідно висівати сорти, пристосовані до конкретних умов, районовані для тієї чи іншої зони. В Україні районовано близько 30 сортів люцерни селекції мережі наукових закладів Української академії аграрних наук, зокрема Інституту землеробства (Ярославна, Роксолана, Ольга), Інституту землеробства південного регіону (Веселка, Вавіловка 2, Надежда, Синська, Херсонська 7, Херсонська 9, Унітро), Полтавської дослідної станції (Зайкевича, Віра, Полтавчанка), Селекційно-генетичного інституту (Мрія одеська. Світоч, Радуга, Зарийця, Єва), Інституту кормів (Вінничанка, Регіна, Любава).
Ф.М. Архипенко, кандидат сільськогосподарських наук
