Барбарис, ця культура може мати безліч значень, вона прекрасна як культура ягідна, тому як дає дещо подовжені плодики, наповнені вітамінами, як декоративна, тому як має цікаву розлогу крону, яскраве цвітіння і химерне забарвлення листя і як захисна — варто спорудити живопліт з барбарису, пагони якого буквально всипані колючками, і на вашій ділянці непроханих гостей більше не буде.
В даний час барбарис все частіше і частіше поселяється на садових ділянках, мабуть людина стала більш серйозно ставитися до свого здоров’я та здоров’я своїх близьких і прагнути всіма способами урізноманітнити свій раціон харчування. Сорти барбарису, на відміну від диких його форм, дають вельми великі плоди, з характерним кислуватим смаком. У Державному реєстрі сортів рослин сортів барбарису поки не дуже багато, проте це означає, що вибір у вас є. Всі сорти досить схожі і пристосовані до клімату більшій частині України: Тема, Донець, Аполлон, Галина, Єрмолай і Орфей. Всі ці сорти можуть використовуватися заради плодів і для прикраси саду. Сорти стійкі до тривалої посухи і різких перепадів температур, вони не вимагають укриття на зиму і ростуть навіть на досить бідних грунтах.
Але не завжди на ділянці можна побачити тільки сорти барбарису. Шанувальники цієї культури вирощують і його види, що відрізняються різноманітністю забарвлення листя і квіток.
У наших умовах добре себе почувають три види, тому вони найбільш широко поширені, це барбарис звичайний, барбарис Тунберга і барбарис оттавський. Оскільки інформації про них небагато, розповімо який вид що з себе представляє.
Отже, барбарис звичайний — чагарник, що досягає висоти 3 метрів і утворює велику кількість пагонів, з гострими, як голки, шипами. Барбарис звичайний абсолютно невибагливий, стійкий до холоду і посухи, рясно і тривало цвіте.
Барбарис Тунберга вважається найбільш привабливим. Це трохи нижчий чагарник з витонченими, дугоподібно вигнутими пагонами. У цього виду листові пластики пофарбовані в багряний колір.
Барбарис оттавський — найменш поширений низькорослий вид. Листові пластинки у нього — головне достоїнство, вони пофарбовані в насичений фіолетово-рожевий колір, а восени стають багряно-червоними. Вид стійкий до хвороб і шкідників, а також до посухи і заморозків навесні.
Примітно, що всі види і сорти барбарису досить легко розмножуються. Найчастіше для цих цілей використовують два способи — зелене живцювання і укорінення відводків. Можна розмножити барбарис і посівом насіння, але цей спосіб підходить лише для дублювання видів, а ось сорти, розмножені таким чином, можуть втратити культурні ознаки.
Почнемо з вкорінення зелених живців. Для цих цілей нам обов’язково потрібна теплиця, вкрита плівкою або полікарбонатом. В теплиці повинен лежати поживний грунт, що складається з суміші торфу, перегною і річкового піску в рівних частках. Потрібно влаштувати дренаж, найкраще з керамзиту, шаром в 5-6 см, а поверх поживного шару насипати річкового піску товщиною в 2-3 см. В ідеалі в теплиці потрібно влаштувати автоматичний полив, оснастивши її таймером і форсунками-розпилювачами, які перетворюють воду в туман, але можна обійтися і простою лійкою, з насадкою яка вкрита невеликими отворами і проводити поливи в жарку погоду 7-8 разів на день, а в похмуру 3-4 рази.
Живці потрібно нарізати в кінці травня — початку червня, зрізуючи тільки прирости поточного року і розділяючи їх на відрізки довжиною 12-15 см. Всі листові пластики і, бажано, колючки потрібно видалити з держака, залишивши на його верхівці лише 2-3 листочка. Нижній зріз на черешку роблять косим. Живці занурюються нижньою частиною в грунт і заглиблюються на 2-3 см, розміщувати їх слід за схемою 5 х 5 см.
При достатку вологи в грунті і повітрі на держаках, приблизно до середини вересня, утворюються повноцінні коріння. Тоді ж їх можна акуратно викопати і пересадити на грядку на дорощування, протягом ще одного сезону, а вже потім можна висаджувати на постійне місце.
Другий варіант це розмноження відводками. Починається все ранньою весною, коли на рослині вибирається один або кілька річних пагонів. Бажано, щоб пагони були максимально довгими і прямими. Під кущами необхідно перекопати грунт і розпушити його, а потім добре полити (відро на 1 м²). Коли грунт готовий пагони слід укласти на нього і пришпилити дерев’яними куточками, а потім присипати грунтом, залишивши тільки верхівку. З бруньок на пагоні почнуть рости вгору нові прирости, а в грунті утворюються коріння. Щоб коріння побільше приростло, після досягнення ними висоти 15-20 см, потрібно підгорнути на третину, а восени відкопати і відокремити від материнської рослини.
Що стосується насіннєвого розмноження, то воно вважається найпростішим способом. Насіння, після виділення з плодів, восени, потрібно висіяти у відкритий грунт на 1-2 см. Догляд за сходами полягає в прополка і поливах, через 2 роки рослини можна пересаджувати на постійне місце.
Н.В. Хромов, канд. біол. наук
