Власникам дачних ділянок, фермерських садів і виноградників добре знайома актуальна проблема нашого часу: часто врожай простіше виростити, ніж захистити від посягань.
Будувати паркани з сітки дорого, до того ж вони ненадійні. Зняти їх легко — частинами або ж увесь відразу. Із залізобетонних плит багато не набудуєш — дорого і подолати такий паркан неважко.
Тож, як відомо, кожний спеціаліст своєї справи, зазвичай, вирішує проблеми тими засобами, якими він добре володіє. У даному випадку пропонуємо рішення, знайдене агрономами.
Той, хто хоч раз побував у лісі в заростях ожини і мав необережність зробити незграбний рух, той знає, скільки чіпких колючок відразу ж впивається в одяг і тіло. А з кожним додатковим необдуманим рухом ожина ще міцніше захоплює в колючі обійми. Щоб звільнитися від них, слід витрати ти чимало часу та зусиль, до того ж, на вас очікують неприємні сюрпризи у вигляді розірваного одягу та подряпин на шкірі.
Здавалося б, висновок напрошується сам по собі створювати паркани саме з такої ожини. Однак бачені нами поодинокі спроби цього були невдалими. Фактично це було в різних варіантах безформенне неприступне нагромадження колючих пагонів завширшки у декілька метрів. Тож, ми вирішили зробити це професійно.
Відібрали ожину умовно названу «Райською». Було за що так назвати. Неперевершений смак стиглих ягід, висока щорічна врожайність. Усі ці «райські» якості поєднуються з «пекельною» околюченістю — загнутими донизу шипами не лише на стеблах, а й на всіх черешках і навіть прожилках листків. Цей сорт щорічно дає пагони завдовжки до 4 м. Нові пагони ростуть лише з голови куща. Порослі ожина зовсім не дає, а розмножується укоріненням верхівок пагонів. Першу половину літа пагони ростуть похило догори, а на початок серпня всі вони повертаються верхівками вертикально донизу. В серпні-жовтні загострені зелені верхівки пагонів поточного року доторкуються до вологої і м’якої землі, що укорінюються і дають життя новим кущам.
Знаючи особливості росту цієї ожини, ми послідовно створили технологію її вирощування для зеленого паркану.
На бідних грунтах розпочинати слід з викопування траншеї (глибина не менше 0,5 м, ширина не менше 0,25 м). Чим ширша і глибша траншея, тим ліпше. Заповнюють її родючою грунтовою сумішшю або землею із траншеї, попередньо добре удобреною як для будь-якої ягідної культури, органічними і мінеральними добривами, попелом. У цій же траншеї, додатково заглибивши ямки, встановлюють стовпи (висота над рівнем землі 1,8 — 2,4 м) із довговічного матеріалу. Вони мають стати опорою для ожини і основою паркану, протистояти напору вітру і витримувати масу пагонів. Відстань між ними З — 4 м, не більше.
Щоб забезпечити крапельне зрошення рослин, у траншею на глибину 5-10 см укладають трубки крапельного зрошення з довговічного матеріалу. Або поверхню землі розплановують з розрахунком на зрошення по борознах. Це обов’язковий агрозахід для південних та південно-східних областей з посушливим кліматом. Після цього в траншеї уздовж майбутнього паркану висаджують саджанці ожини. Відстань між ними 1-2 м (залежно від наявності саджанців). Адже такий паркан буде рости, загущуватися і міцніти з року в рік.
Між стовпами паркану до самого їхнього верху в перший же рік слід натягнути кілька рядів дроту (через кожних 25-З0 см) і міцно його закріпити. Чим міцніший верхній ярус дроту тим краще. Якщо висадити ожину вздовж сітчастого паркану, то вже на кінець сезону вона стане надійним його захисником зловмисники не зможуть зняти сітку. Садять ожину також біля воріт і хвіртки. Але з другого року пагони спрямовують у бік рухомої площини воріт, підв’язуючи до них так, аби ворота мали ошатний вигляд. Ворота і хвіртка будуть відкриватися дещо важче і це, можливо, створить деякі незручності для господарів, зате в зловмисників відпаде бажання «перемахнути» через них або зняти зовсім (в якості сувеніра або на металолом).
Пагони, що наростатимуть, слід рівномірно заправляти між дротами догори і похило, в окремих випадках, підв’язуючи до дроту. Пагони, котрі досягли верхнього дроту у другій половині літа поволі згинають, спрямовуючи їх похило донизу на вільні місця між кущами. Навесні на цьому місці формується новий кущ. Чим частіше заплітають і підв’язують до дротів пагони, тим густішим і ошатнішим буде паркан.
Укорінені верхівки (пульпи) — відмінний садивний матеріал. Якщо навесні відокремити їх від материнського куща (пагін з двома листочками і мичкою молодих коренів) і висадити, то вони добре приживуться.
Доглядаючи за живоплотом, господарі, як правило, набувають досвіду безпечного поводження з колючими пагонами, а допоможуть їм у цьому на період звикання робочі шкіряні або гумові рукавиці, які тепер є в продажу повсюдно. Робота з таким парканом спонукає до набуття продуманих і спокійних рухів і дій. Не скажу, що ми не поранювались колючками, особливо на початку, але тепер увесь урожай збираємо голими руками за допомогою тих же пристосувань. А головним інструментом з догляду за парканом, а пізніше і під час збирання врожаю, є прості пристрої у вигляді рогачів і гачків із відповідних гілок дерев.
Па другий-третій сезон «паркан» зацвіте і порадує першим урожаєм. Ягоди, зазвичай, набирають маси разом з габаритами куща. Тож не варто робити передчасних висновків, краще забезпечте рослинам належний догляд. З кожним роком він стає простішим, але має бути продуманим. Пагони тепер достатньо притулити до їх основної маси, щоб вони були надійно зафіксованими численними колючками. Але це не виключає необхідності керувати напрямком росту щораз могутнішими пагонами. Всі дії мають бути спрямовані на створення шонайпласкішої, охайної і густої стіни паркану.
У перші три роки ожина не потребує ніякого обрізування, потрібні лише заплітання та підв’язування пагонів. Як правило, вже на другий рік наприкінці сезону живопліт повністю виконує свої функції. Крім того, він увесь рік захищає ділянку від вітру, тому що густе листя пошкоджується лише суттєвими морозами (нижче мінус 14 — 15°С). Але навіть після цього листя зберігається на кущах до весни. Спеку до 50°С ця ожина витримує без пошкодження, аби був забезпечений полив. За два десятиріччя лише одного разу ми спостерігали вимерзання надземних пагонів. Але це ніяк не зменшило захисних властивостей живоплоту, адже всі колючі пагони, навіть повністю засохлі, залишаються міцно сплетеними. А відрослі із землі від основи куща могутні зелені пагони через півтора місяця відновлюють зовнішній вигляд живоплоту. Звичайно, на врожай у такому випадку розраховувати не доводиться, позаяк квіткові бруньки закладаються на минулорічних пагонах. Але й це не проблема для тих регіонів, де минулорічні пагони з майбутніми квітковими бруньками в окремі суворі зими можуть підмерзати. Щоб бути щорічно з урожаєм у північних областях, пізно восени із живоплоту слід виділити кращі однорічні пагони, обрізати їх на довжину до 2,5 м і покласти на землю вздовж паркану.
Тут вони частково будуть присипані листям, частково снігом, що захистить їх від сильних морозів. А навесні ці пагони піднімають і закріплюють будь-яким способом на паркані. Кількість підготовлених у такий спосіб пагонів залежить від планів господаря на врожай.
У наступні роки обрізування буде необхідним. Але виконують його тільки навесні, враховуючи результати перезимівлі пагонів. Якщо пагін, що заважає, обрізати влітку, то проблема лише ускладниться, позаяк із одного зрізаного товстого пагона негайно виросте чотири тонких, котрі стирчатимуть у різні боки. Обрізавши такий пагін рано навесні, ви одержите з кожної бруньки недовгий квітконосний пагін з могутнім гроном дуже солодких і ароматних ягід, котрі за повної стиглості досягають в діаметрі п’яти-копійчаної монети. Ось чому весняне обрізування краще чергувати по роках: то з одного, то з іншого боку живоплоту. Зручний для цієї роботи секатор з довгими ручками або ножиці для підстригання зелених чагарникових живоплотів. Обрізувати слід усе підряд, вистригаючи рівну стінку паркану завтовшки 30-40 см.
Якщо ваш живопліт розміщений на межі з сусідською ділянкою, то з поміркованими сусідами легко домовитися про догляд за живоплотом з їхнього боку. У найпростішому випадку вони перекидають через верх паркану на ваш бік усі пагони, що заважають. У такому випадку за труд сусіди з повним правом збирають урожай зі свого боку. На долю господарів залишається стільки врожаю, що все обмежується лише наявністю часу для його збирання. Що не встигнете зібрати, то через день-два «зберуть» оси, бджоли і шершні. Вони такі солодощі обожнюють. Заспокоює лише те, що ягоди в гроні достигають не всі одночасно, а почергово, майже упродовж місяця.
Можливо, за такою технологією можна створити захисні живоплоти й з інших місцевих сортів ожини подібного типу розмноження. Для нашого регіону ми підібрали свій витривалий і продуктивний сорт, у якому поєднується стійкість до спеки і морозів.
Із шкідників квіткам нашого сорту ожини шкодять лише жуки-квіткоїди. Із хвороб майже щорічно восени спостерігається іржа. Але вона проявляється лише на ґрунтах з недостатнім вмістом калію. У нас на ділянці глибокий шар піску будівельної якості.
Сподіваємося, що така інформація стане корисною. Бажаємо успіхів!
Іван Іванович і Любов Іванівна Буракови, м. Нова Каховка, Херсонська обл.
