Наранхіла – вимоглива, але надзвичайно корисна і смачна рослина


У 1939 році на Всесвітній сільськогосподарській виставці у Нью-Йорку поширилась сенсаційна чутка: Еквадор вперше експонував дивовижну рослину з лапатим пухнастим листям фіолетового відтінку, з квітками бузкового забарвлення, схожими на орхідею, і яскраво-помаранчевими плодами, подібними до маленьких апельсинів. Звідси і назва: «наранха» з іспанської — «апельсин», «наранхіла» — маленький апельсин. Бажаючих скуштувати сік наранхіли було надто багато. Захоплення публіки, викликане дегустацією «божественного напою», перевершило усі сподівання експонентів. Але ж як не дивуватися, якщо смак соку наранхіли одночасно нагадував смак ананаса, суниці, апельсина і яблука!

Золотий плід Анд

Саме таку свою другу назву отримала ця рослина у себе на батьківщині — Еквадорі, Колумбії, Коста-Ріці та Панамі. Росте вона у гірській, прохолодній та вологій місцевості. Будучи вже багато століть надзвичайно популярним фруктом у цих країнах, наранхіла між тим дуже пізно надійшла до Європи і не отримала такого поширення, як, скажімо, помідори або перець. Навіть у себе на батьківщині плоди наранхіли — дороге задоволення, за останні десять років ціна на неї підвищилася більш як у 10 разів. І пов’язано це не стільки з надзвичайними смаковими властивостями плодів, скільки зі складною агротехнікою вирощування: рослина дуже пошкоджується кореневими нематодами — шкідниками, які важко піддаються знешкодженню (на щастя, в наших ґрунтах ці нематоди відсутні). Сьогодні розроблені нові хімічні та біологічні способи боротьби з цією бідою, а також знайдені два близьких різновиди, стійких до нематод, на які можна прищепити наранхілу. Є надія, що у найближчий час труднощі вирощування будуть подолані і смак наранхіли буде відомий мільйонам людей.

Знати «в обличчя»

Ще зовсім недавно наранхіла була маловідома за межами своєї батьківщини, але останні дослідження спеціалістів показали, що «золоті плоди Анд» можуть вільно рости не лише у значно теплішій Україні, а й навіть і у відкритому ґрунті Московської області.

Наранхіла належить до родини пасльонових і є плодовою рослиною. Це багаторічний кущ заввишки 1,5-2 м. Після нетривалого, але дуже красивого цвітіння зав’язуються помаранчеві, округлі, вкриті ворсинками плоди, внутрішня структура яких дуже нагадує помідор. Маса кожного плоду 50-70 г, продуктивність в теплиці до 7-8 кг з рослини. Достигають, зазвичай, у вересні-жовтні. На період збирання плоди жовтуваті, жорсткі, малоароматні. Але через 2 тижні зберігання у кімнаті стають м’якими, помаранчевими, запашними. Їх можна споживати у свіжому вигляді, використовувати для виготовлення соку, приготування джемів, фруктових салатів. Свіжий м’якуш йде на виготовлення замороженого концентрату для екзотичного вина. Сік з плодів наранхіли вважається найсмачнішим у світі. За хімічним складом плід справді «золотий» — він багатий на вітаміни, протеїни, мінерали, але найголовніше — містить ензим пепсин, надзвичайно корисний для травлення людини.


На городі, і вдома

Агротехніка цієї культури має багато спільного з вирощуванням помідорів або перцю. Насіння у наранхіли мало та схожістю воно не може похвалитися — лише 25-50%. Якщо бажаєте отримати плоди, сіяти треба дуже рано (кінець листопада — початок грудня) у пласкому посуді з прозорою, добре притиснутою кришкою (ідеально для цього підходять невеликі пластикові баночки від салатів, які можна купити в будь-якому магазині). На дно посуду стелять туалетний папір, зволожують, висівають насіння, закривають кришкою і переносять у приміщення з постійною температурою (близько 28°С).
До накльовування світло насінню не потрібне.

Після появи перших пророслих насінин посудину краще перенести під лампу або на світле підвіконня. Кожних 1-2 дні на 5-10 секунд слід відкривати кришку, провітрювати і зволожувати підсохлий папір. Догляд за розсадою такий самий, як і за перцем.

Краще, звичайно, вирощувати рослини, отримані вегетативно — шляхом укорінення пасинків. Вони зацвітають на 2 тижні раніше, ніж сіянці. До повного достигання плодів минає 130-150 днів.

Розсаду у плівкову теплицю висаджують у 90-денному віці. Наранхіла вибаглива до світла й тепла. На одному квадратному метрі розміщують один саджанець. Стебла підв’язують до опори, щоб вони не ламалися під масою плодів. У період цвітіння (130—140-й день від висіву) наранхіла потребує запилення комахами, тому в цей час варто добре провітрювати приміщення. Протягом усієї вегетації наранхіла потребує посиленого підживлення; можна використовувати органічні (настої з біогумусу, гною) і комплексні хімічні добрива, призначені для помідорів та огірків (один раз на 5-7 днів).

Можна виростити наранхілу і в кімнатних умовах. Перед тим, як висаджувати сіянці у горщики, простерилізуйте грунт (залийте окропом або розчином фундазолу). Земля для садіння береться легка — з-під листяних дерев (окрім дуба). На дно покладіть дренаж — керамзит, дрібні камінці, потім мокрий пісок, лише затим — землю. Спочатку висаджуйте саджанці у невеликі горщики місткістю більше 2 л. Через 2-3 місяці горщики міняють на більші до 10-15 л, оскільки у рослини швидко розвивається потужна коренева система. Підживлюйте щотижня, поливайте помірно, у спеку обприскуйте теплою водою і притінюйте від прямих сонячних променів. Можна чинити з цією рослиною так, як квітникарі-любителі з калачиками: взимку нехай росте в горщику вдома, а влітку — висаджувати на дачі в грунт або в ящик на балконі. Наранхіла живе близько 40 років, даруючи щорічний врожай.

Особливості кімнатної агротехніки

Для підвищення врожайності, формуйте рослину у вигляді куща, який через 3-5 років слід омолоджувати сильним обрізуванням.

Підживлення — таке ж, як і в теплиці. Але взимку — один раз на місяць.
Для плодоношення взимку потрібне підсвічування лампою денного світла і часте обприскування відстояною теплою водою.

Поливи взимку зводять до мінімуму і частіше поливають улітку.

Не допускайте закисання ґрунту у горщику.

Наранхіла дуже декоративна і тому здатна прикрасити собою будь-який інтер’єр. Вирощуючи таку чудову рослину у квартирі, ви отримаєте велику естетичну насолоду, а отримавши ягоди — відчуєте смак, воістину ні з чим незрівнянного «нектару богів».

А.В. Патій, селекціонер, м. Київ





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *