Немає в мене землі. Тобто de jure і de facto є, а на ділі — ні. Лише дев’ять соток підзоли і піску, причому місцями привезеного річкового, до яких вісім років тому примудрилося прикластися 153 см і 48 кг мене.
Спочатку я дуже навіть охоче і всією своєю вагою налягала на лопату, але з кожним роком це задоволення ставало все більш сумнівним, а бажання взяти в руки книжечку і розтягнутися в шезлонгу — все більш нездоланним. У результаті боротьби протилежностей (орати далі чи, нарешті, закатати вже все в асфальт) був знайдений якийсь компроміс: знайти можливість полінуватися за принципом «нехай воно саме росте».
Але далеко не з кожною культурою безкарно зіграєш такий злий жарт. Пестувати, як відомо, доводиться усіх від малого до великого. Лише картопля являє собою особистість цілком самодостатню, яка з дитинства росте за допомогою початкового капіталу, а потім ще й дивіденди господареві виплачує. Ось на ній і провела я вже два експерименту для ледачих.
Вийшло так, що в році минулому у мене раптово утворився рівний утрамбований піщаний майданчик близько 4 м2, який довгі роки перебував під гнітом нікому не потрібному гравію. У терміновому порядку потрібно було позбавлятися від цього більма на оці. Вільного родючого грунту в запасі не було, та й перекопувати сенсу не було: пісок — він скрізь пісок. Тут згадався мені побачений десь на просторах Інтернету метод вирощування картоплі не в землі, а на її поверхні, під соломою. При методі такому ні прополки не потрібно, ні підгортання, ні поливу. Ось і можливість полінуватися нібито замаячила на горизонті.
Не від хорошого життя придумали ростити картоплю під соломою, що залишилася після збирання хліба. Метод цей не новий і прийшов до нас, мабуть, з південних областей, де на чорноземах картопля росте неважливо, а от зернові — хоч куди. З цілком зрозумілих причин в себе на ділянці соломи не знайшлося, так що розклала я пророщену насіннєву картоплю по поверхні і присипала чим було, а саме трохи компосту, зола з печі та бур’яни, що залишилися після прополки клумб і грядок.
Розкладала картоплини «через ногу», як бабуся вчила, а відстань між рядами робила «на око». Був травень, але живність грунтова працює швидко, так що до середини літа укривний шар на картоплі довелося підновляти: «підгорнути» один раз свої кущі скошеною травою.
Я не перераховувала метри на кілограми, але результат порадував вже хоча б тому, що праці було вкладено по абсолютному мінімуму. Стала далі думати в цьому напрямку. Проаналізувавши свою діяльність, зрозуміла, що сил моїх більше немає утилізувати опале листя, бо ділянка дісталася мені лісова. У компостній купі листя березове злипається і погано пріє, ворушити її сил немає, спалювати навесні — клопітно. А не посадити чи картоплю під листя?
І ось знайшлося вже дві можливості полінуватися. Розчистила черговий п’ятачок приблизно 6 м2, нагорнула на нього восени товстим шаром, в 25-30 см, березове листя, притиснула зверху цю ковдру парою дошок, щоб вітром не роздуло, і залишила до весни. Навесні додала до листя нове, опале після закриття дачного сезону, і в найбільш ранні терміни на перші травневі просто закопала насіннєву картоплю невибагливого сорту «Чародій» у листя. Листя пріло — картоплю в заморозки гріло. За літо пару раз підкидала скошеної трави туди, де роздобрілі бульби погрожували підставити боки сонцю. Восени без лопати, руками висмикую урожай — на кожному кущі не менше п’яти картоплин пристойного розміру, здорові, чисті, немов під краном помиті.
Сподобалося мені під листям картопля вирощувати, але зізнаюся чесно, бачила, що не зовсім до вподоби картоплі на поверхні зростати: прагнула вона, де могла, зариватись в грунт. Шкода, а то вже мріялося мені наступного разу спробувати вирощувати картоплю на деревах, як орхідеї.
Аліна Шитова
Не дуже вийде картопля при такому способі ленива — адже потрібно досить багато соломи — а її ще десь треба взяти, а потім рознести та вкриту нею картоплю, а потім періодично ще і підкладати нову.