Гранат — листопадний розлогий кущ заввишки 2-4 м з багаточисельними стовбурами різного віку та діаметра. Культивується переважно заради великих соковитих плодів, які мають дієтичні та лікувально-профілактичні властивості. Гранатовий сік багатий на сухі речовини, вуглеводи, редукуючі цукри, аскорбінову кислоту, тіамін, катехіни, амінокислоти, антоціани. Знайдені в ньому також фенолкарбонові кислоти. Із мінеральних речовин містить натрій, калій, магній, кальцій, фосфор, марганець, мідь, кобальт, залізо та інші.
Шкірка плоду і насіння багаті на вуглеводи, мінеральні солі, білки, пектинові речовини.
У медичній практиці застосовують відвари плодів і коренів. Використовують гранат і для одержання лимонної кислоти (в плодах дикорослих форм її міститься до 4-9%).
Гранат має цінні дубильні та фарбувальні властивості. Шкірка плодів містить до 30% дубильних речовин. її застосовують для дублення вищих сортів шкіри. Із квіток граната, шкірки плодів, кори стовбурів виготовляють рослинні барвники: чорну, червону, жовту, коричневу, рожеву фарби.
Гранат — світлолюбна рослина. Він добре росте і плодоносить без поливу за наявності 500-600 мм опадів за вегетаційний період при рівномірному їх розподілі.
Південь України, а саме вся Причорноморська низина, до якої належать частини таких областей: Миколаївська, Одеська, Запорізька, а також уся Херсонська область і АР Крим, придатні для культивування граната. Північна межа можливого культивування граната проходить по лінії: Роздільня — Березівка — Вознесенськ — Новий Буг — Кривий Ріг — Запоріжжя — Пологи — Бердянськ.
Сприятливими також є приазовські райони Донецької області. Це територія, де сума активних температур вище +10°С перевищує 3000°С. Цієї суми достатньо для розвитку й достигання плодів граната з групи ранніх та середніх за строками достигання. У північніших районах можливе вирощування граната надранніх і ранніх сортів.
Гранат витримує морози до мінус 12—14°С. Тому в нашій зоні гранат слід культивувати як прикопну культуру за типом укривного винограду. Неукривною культурою його можна культивувати лише на Південному березі Криму.
До ґрунтів гранат особливих вимог не ставить, але не терпить сильно засолених і заболочених. Добре розвивається на глибоких, багатих на гумус суглинках з легким водопроникним підґрунтям. Добре витримує сухість повітря, але за тривалої ґрунтової посухи урожай і якість плодів знижуються. У зв’язку з дефіцитом опадів на півдні України слід застосовувати поливи. Якщо ґрунт суглинковий або глинистий з великою водоутримною здатністю, то поливати можна рідше, а на піщаних або супіщаних ґрунтах поливають частіше. Якщо ґрунт під кущами замульчувати, то потреба в поливах зменшується вдвічі. Головне — не допускати пересихання ґрунту. Останній полив я роблю в першій декаді вересня.
Цвітіння граната розтягнуте. Перші квітки з’являються наприкінці травня — на початку червня, останні — у вересні. Квітки пазушні, двостатеві, поодинокі або в суцвіттях, великі, диморфні: одні з них глечикоподібні (довгоматочкові) — плодові, інші дзвоникоподібні (короткоматочкові) — безплідні. Короткоматочкові квітки після цвітіння обпадають.
Починаючи з липня (5-10 числа) і до кінця вегетації слід вдаватися до такого агроприйому, як видалення всіх бутонів, що утворюються в цей час, адже плоди з них до осені не встигнуть достигнути, а лише відбиратимуть поживні речовини від тих плодів, що зав’язалися раніше (в червні), що негативно позначиться на їхній якості. Необхідне також своєчасне видалення порослі, яка також негативно впливає на врожайність, витрачаючи поживні речовини.
Розмноження і садіння
Основний спосіб розмноження граната — укорінення живців. Нарізують їх довжиною 20-25 см, товщиною 5-10 мм. Садять як виноградні чубуки. Великі добре розвинуті саджанці зацвітають на 2—3-й рік після садіння.
Можна розмножувати гранат і відсадками з однорічних порослевих пагонів. Навесні пагін пригинають до землі і прикопують на глибину 10-15 см, залишаючи верхівку на поверхні ґрунту. Для кращого вкорінення в землі у місці згинання пагона роблять перетяжку мідними дротом (можна й без перетяжки, але укорінення відбуватиметься гірше). До осені утвориться вкорінений відсадок.
Краща схема садіння 3 х 4 м. Садити треба вертикально на 6-8 см глибше порівняно з тим, як ріс саджанець у шкілці чи відсадком. Якщо ж ми висадимо під кутом 45°, як дехто рекомендує, то. на мою думку, це буде неправильно. Бо хоч на перших порах його буде наче легше вкривати, але з часом нам доведеться замінити старий рукав на молодий (омолодити), а порослеві пагони все одно ростуть вертикально. Тому слід садити за моїм способом і виховувати молоді пагони «човником». Такого формування я в літературі не зустрічав і назвав його «українським човником», яке придатне лише для листопадних субтропічних укривних рослин, що вирощуються укривною культурою, а саме: гранат, інжир. Український човник відрізняється від існуючого таганрозького човника, призначеного для неукривних плодових культур.
Формування куща та обрізування
Формування куща розпочинаю в перший рік садіння, якщо є придатні для цього пагони, або на другий рік, якщо саджанець під час садіння був обрізаний на рівні ґрунту. Вибираю підходящий пагін довжиною 55-65 см від основи до верхівки і на цій відстані обрізую. Товщина зрізу має бути не менше 2,5-5 мм у діаметрі.
Бажано, щоб пагін був спрямований у напрямку рядка. Навесні пришпилюю стальною скобою пагін за 20-25 см від основи під кутом 35-40° у напрямку рядка. Під скобу обов’язково слід підкласти прокладку з гуми або целофану. щоб не пошкодити кору. Затим, відступивши від скоби на 10-15 см. забиваю кілочок під кутом 70-75° і прив’язую вісімкою пагін у трьох місцях.
При садінні слабкого саджанця надземну частину слід обрізати. А коли утвориться гарний приріст, можна починати формування.
У віці 10-14 років старі скелетні гілки видаляю при основі куща, а кращі порослеві залишаю на заміну.
Обрізую кущ восени, навесні і влітку. Восени видаляю сухі, поламані гілки, а також старі для заміни молодими. Навесні видаляю порослеві пагони, якщо їх залишали для нарізування живців, вкорочую минулорічні прирости на третину, якщо вони довжиною понад 60 см. Ті, що менші 60 см. вкорочую на 1/2 довжини. Всередині крони бувають дози тонкі пагони товщиною 1-1,5 мм. Я їх вирізую на кільце. Вони неплодоносні і загущують крону. Є ще вкорочені пагони з колючками на кінцівках. У них я зрізую лише верхізки, щоб навесні при похитуванні гілок вітром не пошкоджувалися ніжні молоді пагони, що розвиваються. Залишається лише гілочка з 2-3 парами бруньок, а також одна пара біля основи. За літо ці бруньки краще розвиватимуться і наступного року дадуть плоди.
Цвітіння також відбувається і на прирості поточного року. У першому випадку (на минулорічному прирості) зав’язується 5-10% плодів, а на цьогорічному прирості 90-95% усього врожаю.
Влітку видаляю на кільце тільки поросль і пагони, що утворилися на згині гілок.
Укривання на зиму
Після збирання плодів і осіннього обрізування приступаю до укривання на зиму. Вкриваю, коли кущі скинуть листя, зазвичай, у третій декаді жовтня. Спочатку пригинаю гілки до землі у напрямку рядка і пришпилюю скобами із стального дроту товщиною 6-7 мм, а довжина скоби має бути така, щоб утримувала пригнуту гілку. Чим ближче до основи куща пришпилюю, то довшою має бути скоба. Під скоби обов’язково підкладаю целофан, щоб не було пошкодження кори.
Після того, як усі гілки попришпилюю до землі, обробляю їх 3%-ною бордоською рідиною проти грибних захворювань. Коли гілки підсохнуть, укриваю їх сухим листям з горіха. Воно до цього часу опаде після перших приморозків і підсохне. Можна також укривати соломою або солом’яною січкою зернових культур (пшениця, ячмінь). Слід укривати так, аби не було видно гілок. Зверху накриваю вологонепроникним матеріалом (шифер, поліетиленова плівка, руберойд), щоб до гілок не потрапляла волога. Поверх шиферу укриваю шаром ґрунту 20-30 см. Для цього відступаю від рядка на 70 см з будь-якого боку і в перший рік садіння копаю ґрунт на два штики лопати і цим ґрунтом укриваю. В результаті утворюється траншея глибиною 45-50 см і шириною 25-30 см. У цю траншею вношу на кожний погонний метр по відру перегною. До весни стінки траншеї під дією морозів, відлиг, дощів осипаються і траншея наполовину стає мілкішою. Навесні на кожний погонний метр траншеї вношу по 150 г нітроамофоски і все перекопую (ґрунт, органіку, мінеральні добрива). Розкриваючи рослини граната, ґрунт з шифера згортаю в траншею, утеплювальний матеріал (листя, солому) згрібаю набік, звільняю гілки граната від скоб, розпушую ґрунт на глибину 6-8 см, не пошкоджуючи коріння, поливаю і мульчую тією ж соломою чи листям, що застосовувались для утеплення. Восени цього ж року траншею копаю на тій же відстані, але вже з другого боку рядка і роблю те ж саме. На третій і четвертий рік від рядка відступаю вже на 90 см і так допоки не дійду до середини міжряддя.
Крім внесення добрив у траншею, я ще роблю два позакореневі підживлення (по листках).
Перше підживлення виконую на 15—20-й день від початку вегетації, застосовуючи гумісол + еколист, вдруге підживлюю на початку бутонізації граната. Не завадить, якщо мульчувальний шар обробити концентратом корисних мікроорганізмів «Байкал ЕМ-Г.
Захист від хвороб
Шкідників за 17 років вирощування граната не зустрічав, а ось плодова гниль, якщо не вжити заходів, буває щороку. Вона починає проявлятися з початком достигання плодів. Раніше я обробляв рослини з пульверизатора 0,5%-ною бордоською рідиною. Добре допомагало. Тепер обробляю без пульверизатора. Розрізую навпіл пластикову пляшку місткістю 2 л. У ту половину, що з дном, наливаю 0,5%-ний розчин бордоської рідини і прямо на кущах плоди по черзі вмокаю в розчин. По-перше, економлю розчин, а по-друге, не забруднюється листя, що сприяє інтенсивному фотосинтезу і не засмічуються сочевички на листках, що є важливим фактором життєдіяльності всієї рослини.
Коли при достиганні плодів ідуть часті дощі, то плоди тріскаються, а якщо їх не обробляти бордоською рідиною. то ще й гниють. Мабуть, добре було б, якби зробити каркас і під час дощів накривати рослини плівкою, але це ще треба перевірити. Бо там, де клімат восени сухий (Середня Азія), гранат завжди кращої якості, ніж там, де під час достигання плодів (вересень, жовтень) ідуть дощі.
Під час достигання плодів необхідне також підв’язування гілок. Для цього на 80 см від рядка в один і другий бік міжряддя забиваю півтораметрові кілки, з’єдную їх планкою, утворюючи каркас, до якого підв’язую гілки, щоб плоди не торкалися землі. Цей каркас можна використати для накриття плівкою під час дощів, але його треба робити вищим, щоб стікала вода.
Збирання врожаю
Збирати плоди слід поступово, позаяк вони достигають неодночасно. Чим довше плоди висять на кущах, тим вони смачніші і більше накопичують цукру. Тому їх бажано тримати на кущах якомога довше, наскільки дозволять місцеві кліматичні умови. Плоди необхідно знімати обережно, не пошкоджуючи шкірочку, після чого їх слід обсушити під навісом або на горищі. Недостиглі плоди можуть дозрівати під час лежання. При цьому поліпшується їхній смак, знижується кислотність.
Якщо хтось зацікавиться цією культурою і захоче вирощувати гранат у себе вдома, то раджу проконсультуватись у досвідчених спеціалістів з вирощування граната, щоб вибрати собі сорти, які були б ранньостиглі, низькорослі і мали добрі смакові якості. То ж дерзайте і у вас усе вийде!
І.0. Мураховський, с. Кутузи, Веселинівський р-н, Миколаївська обл., 57032
