Займатися вирощуванням помідорів — це моя найулюбленіша справа. На городі я завжди відводжу їм найкраще місце, і вони щороку віддячують за турботу хорошим врожаєм. Без жодного сумніву можна сказати, що під цими словами готові підписатися більшість українських господинь.
Нам тепер важко навіть уявити, що ще якихось три сотні років назад про цей овоч в наших краях і не чули. Переглядаючи вільної хвилини літературу, дізналася, що назва «томат» походить від ацтекського «томатль» («велика ягода»). Саме так, виявляється, ці давні жителі Мексиканського півострова називали шановану ними культуру, яку вирощували з давніх часів. В Росії ж незвичний заморський овоч спочатку називали «помадоріс» («яблуко любові»), приписуючи йому чудодійну властивість спонукати до жагучого кохання. З тих пір так і закріпилися за цим чудовим овочем дві назви. Чи зможе ще хтось із його городніх родичів похвалитися такою привілегією?
Сьогодні нікого не потрібно запевнювати, що найкраще споживати помідори свіжими. Та помідорний сезон, на жаль, обмежений у часі. Тому кожна дбайлива господиня ще й законсервує їх вдосталь, щоб і зимою бути з вітамінами. Не знаю, як у кого, але у мене чомусь раніше бувало, що в різні роки, за одним і тим же рецептом, консервація за смаком теж вдавалася по-різному, і я ніяк не могла второпати, в чому ж причина… Коли одного разу
їхала я в господарських справах у місто і, розговорившись у поїзді, поділилася своїми буденними клопотами з моторною компанійською жіночкою, що сиділа поруч зі мною, вона мені відкрила очі: «Слухай, людинко, це ж в першу чергу від сорту залежить! Ось візьми собі «Призер», я якраз доньці на гостинець везу, розведеш собі, то і з консервацією вже ніяких проблем не матимеш, ще й родичі спасибі скажуть».
Мені залишилося тільки сердечно подякувати щедрій жіночці, і наступної весни Призер вже склав гідну компанію всім іншим сортам, яким довелося дещо потіснитися на помідорній грядці. Слід зауважити, що показав він себе непогано: ранній, низькорослий, стійкий до фітофтори (а я так переживала), та й врожайність, відверто сказати, радувала око й душу. Плоди його були середнього розміру, дуже тугі червоні сливки, і на смак нівроку, і зберігалися також добре. А що вже до перевезення витривалі!
Як і радила мені жіночка, майже весь Призер я використала на консервацію. І сорт, без перебільшення, виявився ідеальним для консервування. За зиму всі закрутки розійшлися на ура. А гості, посмакувавши на свята маринованих помідорчиків, все просили поділитися рецептом. Я тільки посміхалась і зауважувала, що не в одному рецепті справа…
Відтоді кожного року будь-який помідорний рецепт у моїх рідних отримує лише одну оцінку: відмінно. І все це завдячуючи Призеру. Я тепер здогадуюсь, хто дав цьому сорту таку горду назву. Напевно, вдячна рідня того селекціонера, невтомною працею якого він був створений. І, як показує практика, назву цю він отримав цілком заслужено.
Мені хочеться, щоб і читачі змогли скористатися моїм досвідом, виростити у себе цей чудовий сорт та щорічно радувати свою сім’ю консервацією відмінної якості.
Н.В. Цибень, с. Смоляри; Старовижівський р-н, Волинська обл., 44425.
