Два роки на власному городі


Мрія мати власний город і сад жила в нас давно. Мабуть, яку б людина не мала професію, але гени, успадковані від предків, з часом «покличуть» до себе. А тут ще якось на колишній виставці досягнень у народному господарстві України зайшли до павільйону, де експонувались овочі, квіти, фрукти, вирощені городниками й садівниками-аматорами. Просто розбігалися очі, перехоплювало дихання — такі чудові були експонати. Перець і помідори, часник і цибуля, огірки і гарбузи, а далі яблука, сливи, груші, черешні, жоржини, троянди, чорнобривці, айстри — все тут палахкотіло барвами літа та натхненної праці людей. Саме тоді ми відчули, що без землі далі жити не зможемо, хоч ми з чоловіком інженери електронної техніки. Взяли ділянку на цілині, в селі, яке вже почало вимирати. Перед нами лежала земля, на якій багато років нічого, окрім пирію, щириці, лопухів, ромашки, кропиви й колючок, не росло. Хоч і не думали, що саме із такої землі доведеться починати, але завчасно готувалися до господарювання: перечитали багато спеціальної літератури. Уже з лютого вирощували розсаду помідорів, огірків, капусти на балконі.

Ділянка нам дісталася в середині травня, коли порядні господарі усі роботи на городі закінчили. Ми ж у цей час тільки трактором з плугом розорали цілину, потім пустили культиватор, щоб порозбивав груддя, трохи порівняв землю, а далі пішла в хід власна «техніка» — дві пари рук з лопатами й вилами. По стеблу витягували пирій, витрушували дерен і вивозили за межі ділянки. І так не один день. Звичайно, багато ще залишилося у грунті коріння бур’янів, які потім усе літо довелося виполювати. Особливо завдавали клопоту берізка, мати-й-мачуха, осот. Лише після того посадили картоплю, посіяли кукурудзу, гарбузи, соняшник, цибулю, моркву, буряки.

І не було ще хати, а замість неї усе літо стояв звичайний туристський намет, а біля нього жаріли усіма кольорами веселки перші наші квіти.

Пам’ятали українське прислів’я: яке насіння, таке й коріння, тому грошей на насіннєвий матеріал не шкодували. Та, як з’ясувалося потім, цього виявилося замало. Земля вчила нас, що сорти однієї і тієї ж культури вимагають різного підходу. Наприклад, картопля. Скажімо, такі сорти, як Ласунок чи Адретта, дають розгалужені кущі. Навіть посаджені за схемою 70X70 см вони через деякий час повністю змикаються і глушать будь-який бур’ян. Про це ми вже знали і сподівалися саме на ці сорти. Так і вийшло, а Синьоглазка й інші сорти не вродили на цілинній ділянці — переміг той же пирій, якого нам не вдалося повністю виполоти. Сусіди нам порадили не вносити добрив, бо, мовляв, земля багато років «гуляла» й тому і без гною дасть урожай.


Моркву посіяли між рядками цибулі, бо чули, що вона відлякує шкідників цибулі, а цибуля так само діє на тих, хто шкодить моркві. Та ніякій культурі стільки не надавали значення, як помідорам. Діставали насіння найкращих сортів, але багато з них, як виявилося, призначені для вирощування на колгоспних полях і пристосовані до механізованого обробітку. Кущі невеликі, компактні, маловрожайні, а нам подобалися високорослі, які сягають у висоту 1,5—4 м, високоврожайні і смачні. Це такі, як Де Барао, Гібриди Тарасенка, Гігант рожевий та червоний, Медвежа лапа, Яблунька Росії, Рейнська слава, Дубок, Диво світу, Еврика, Марсель, Хурма, Волове серце та ін. Низькорослі садили за схемою 70X50 см, а високорослі — 90X70 см. На час садіння (кінець травня) рослини розсади досягли висоти 50 — 70 см. листя знизу акуратно обламували, а стебло укладали в борозенку й засипали пухкою землею, перемішаною з попелом, залишаючи на поверхні 2—3 листочки. Стебло у грунті укорінювалося, а додаткові корінці сприяли кращому живленню рослини. Високорослі сорти пасинкували, залишені стебла (1—2) підв’язували на шпалери. Цвітіння було рясним й обіцяло дорідний урожай. Та серед літа пройшов дощ, потім різко знизилась температура і спалахнув фітофтороз. И усе-таки ми мали того року свої помідори. Виручив сорт Де Барао, який виявився стійкішим до фітофторозу. Щоправда, після дощу і його кущі були в страшному стані. Зав’язь, що почорніла, й нижнє листя обірвали й винесли з грядки, а через 2—3 тижні листя знов зазеленіло, цвітіння відновилося, а згодом зав’язь швидко почала наливатися. Це стало для нас уроком — треба заздалегідь підбирати сорти, стійкі до фітофторозу та ранні.

Добре вродив перець. Сортів висадили декілька — ранніх і пізніх. Серед останніх Каліфорнійське диво справді диво: товщина стінки до 15 мм, солодкий, соковитий, стручок масою до 500 г. Перчини знімали за перших ознак стиглості, як тільки з’являлася бура смужка, укладали у дерев’яні ящики, накривали рядниною і ставили на балконі. На жаль, огірків вродило мало — пізно посадили, грунт не встигли належно обробити, до того ж не змогли дістати високоякісних сортів. Зате морква виросла гарна. Висівали сорти Нантська і Шантане.

А після картоплі, як викопали її, посадили суниці кількох сортів і малину. На зиму грядки з цими рослинами замульчували соломою.

Про все, що садили й сіяли, ретельно записували — як росло, коли достигало, що гинуло і за яких умов тощо. Ці записи — своєрідний щоденник, який потім став для нас основою для плану на наступний рік, для організації на городі хоч якоїсь сівозміни. Переконались, скажімо, що на одному місці не бажано рік у рік висаджувати пасльонові — картоплю, помідори, а ось огірки краще садити там, де була цибуля. Часник найліпше почуває себе між суницями, а морква — щаслива сусідка з цибулею. Дехто зауважить, що для такої сівозміни потрібно мати чималий город. До певної міри це й так, але щорічний план розміщення культур на ділянці нікому не завадить.

А нам такий план допоміг знайти місце і для плодових дерев, які тієї ж осені і посадили. Закладаючи сад, особливо зважали на те, на якій підщепі прищеплені саджанці, бо від цього залежить відстань між деревами. Майбутні високорослі дерева вимагають відстані до 8—10 м, а напівкарликові, карликові можна висаджувати й на меншій віддалі. Сорти вишень, слив, аличі, персика слід підбирати так, щоб вони були добрими запилювачами один для одного. Горіх має рости сам, бажано на відстані до 10 м від будь-якого дерева.

Нелегким було перше літо на власному городі, а восени на нас чекала ще одна проблема. Працюючи на землі, ми ще встигли скласти й курінь розміром 4X6 м. Все в ньому було: кухня, спальня, їдальня, комора для інструментів і всякого начиння, робочого одягу… Та ось зібрали врожай. Куди його діти? А тут — всього потроху: картопля, буряки, морква, гарбузи, соняшникове насіння, цибуля. Вихід був тільки один: що можна — закопали, а решту вивезли додому, на київську малогабаритну квартиру, й тут мимоволі думаєш: малий урожай — малий клопіт, а великий…

Обробляючи город від весни до глибокої осені — усі вихідні без винятку та відпустки, хотілося б мати трохи більше, ніж мішок картоплі на балконі та мозолі на руках. Матеріально ця справа поки що не зовсім виправдовує себе — надто вже дорогий транспорт. Але це тільки перші наші кроки і маємо надію, що невдовзі підніметься наш сад, матимемо пасіку.

І якщо першого літа було багато дощів, то наступне видалося сухе і спекотне. Всю городину потрібно було поливати. Сусідський колодязь стояв за сто метрів. І тут нам стали у пригоді діжки та візок. Але цю роботу легкою не назвеш. Отже, який вихід? Копати свій колодязь… А сухе літо — це ще сприятливі умови для розвитку шкідників, особливо попелиці. Поверхні листків капусти, огірків покрилися товстим шаром попелиці. Як урятувати врожай? І тут нам на допомогу прийшли методична й довідкова література. Найперше посипали рослини деревним попелом, й не один раз. А ще під час пасинкування помідорів збирали зелену масу, замочували на добу, потім розбавляли холодною водою і обприскували рослини. Використовували і тютюновий пил — настоювали добу (склянку на відро води), потім проціджували й обробляли капусту та огірки. Треба сказати, що ідеального рецепту від цього шкідника ще не знайдено, але все-таки, використовуючи ці та інші методи, можна мати певний успіх.

Не можемо обминути й такої проблеми. Знаємо, що наші селяни дуже рідко оновлюють сорти картоплі — часто одним і тим же користуються мало не до десятка років, а відомо, що вже після шостого року сорт вироджується. Це одна з причин недобору врожаю. Нам вдалося придбати перспективні сорти картоплі, висадили її і одержали, якщо перевести на гектарну площу, триста п’ятдесят центнерів. Тим часом сусіди, котрі користувались несортовим садивним матеріалом, зібрали трохи більше ста центнерів у розрахунку на гектар.
Ось чому плануємо цього року випробувати на своєму городі нові сорти картоплі й помідорів. Але діставати їх доводиться самотужки, хто як може. А чому б цю справу не поставити на солідну основу, як в усьому цивілізованому світі. Там господарі не відбирають картоплю на насіння — їх щороку забезпечують спеціалізовані фірми. Тільки за рахунок цього наші люди, котрі мають городи, дачні ділянки, збирали б картоплі не 100 чи 200 центнерів з гектара, а 300—350 і мали б ми вдвічі більше нашого другого хліба. А поки що кожний дбає про себе поодинці, а з того і маємо такі врожаї.

А нам потрібно ще посадити плодові дерева, смородину та агрус, нові сорти малини. Немає і лікарських рослин, а без них людині сьогодні важко обійтися. Не кажу вже про будівництво помешкання… Але сьогодні перед нами (та хіба тільки перед нами) постала ще одна проблема з проблем: виорати город, адже ціна за виорану сотку доволі дорога. Отже, щоб заплатити за оранку, необхідно продати мало не все те, що на цьому городі виростили. Хоча б коника якого, але ж квартира в Києві… Проблеми, проблеми…

І все-таки восени, хоч і пізно, а посіяли трохи пшениці, тож маємо надію, що в цьому році буде в нас і своє борошно. А відтак живемо надією на майбутнє.

Й останнє. Не буде перебільшенням, якщо скажемо, що дуже багато з тих знань, які допомогли нам робити перші кроки у господарюванні на землі, ми запозичили з публікацій в інтернеті, без них було б дуже важко. Корисні консультації фахівців, але не менш цінні і поради практиків. Тому кожен, хто мас набутий за багато років праці на своїх городах і дачних ділянках досвід, нехай поділиться ним на сторінках видання «Бабусин сад». Цим він зробить добру справу для всіх.





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *