Мрія мати власний город і сад жила в нас давно. Мабуть, яку б людина не мала професію, але гени, успадковані від предків, з часом «покличуть» до себе. А тут ще якось на колишній виставці досягнень у народному господарстві України зайшли до павільйону, де експонувались овочі, квіти, фрукти, вирощені городниками й садівниками-аматорами. Просто розбігалися очі, перехоплювало дихання — такі чудові були експонати. Перець і помідори, часник і цибуля, огірки і гарбузи, а далі яблука, сливи, груші, черешні, жоржини, троянди, чорнобривці, айстри — все тут палахкотіло барвами літа та натхненної праці людей. Саме тоді ми відчули, що без землі далі жити не зможемо, хоч ми з чоловіком інженери електронної техніки. Взяли ділянку на цілині, в селі, яке вже почало вимирати. Перед нами лежала земля, на якій багато років нічого, окрім пирію, щириці, лопухів, ромашки, кропиви й колючок, не росло. Хоч і не думали, що саме із такої землі доведеться починати, але завчасно готувалися до господарювання: перечитали багато спеціальної літератури. Уже з лютого вирощували розсаду помідорів, огірків, капусти на балконі.
Ділянка нам дісталася в середині травня, коли порядні господарі усі роботи на городі закінчили. Ми ж у цей час тільки трактором з плугом розорали цілину, потім пустили культиватор, щоб порозбивав груддя, трохи порівняв землю, а далі пішла в хід власна «техніка» — дві пари рук з лопатами й вилами. По стеблу витягували пирій, витрушували дерен і вивозили за межі ділянки. І так не один день. Звичайно, багато ще залишилося у грунті коріння бур’янів, які потім усе літо довелося виполювати. Особливо завдавали клопоту берізка, мати-й-мачуха, осот. Лише після того посадили картоплю, посіяли кукурудзу, гарбузи, соняшник, цибулю, моркву, буряки.
І не було ще хати, а замість неї усе літо стояв звичайний туристський намет, а біля нього жаріли усіма кольорами веселки перші наші квіти.
Пам’ятали українське прислів’я: яке насіння, таке й коріння, тому грошей на насіннєвий матеріал не шкодували. Та, як з’ясувалося потім, цього виявилося замало. Земля вчила нас, що сорти однієї і тієї ж культури вимагають різного підходу. Наприклад, картопля. Скажімо, такі сорти, як Ласунок чи Адретта, дають розгалужені кущі. Навіть посаджені за схемою 70X70 см вони через деякий час повністю змикаються і глушать будь-який бур’ян. Про це ми вже знали і сподівалися саме на ці сорти. Так і вийшло, а Синьоглазка й інші сорти не вродили на цілинній ділянці — переміг той же пирій, якого нам не вдалося повністю виполоти. Сусіди нам порадили не вносити добрив, бо, мовляв, земля багато років «гуляла» й тому і без гною дасть урожай.
Моркву посіяли між рядками цибулі, бо чули, що вона відлякує шкідників цибулі, а цибуля так само діє на тих, хто шкодить моркві. Та ніякій культурі стільки не надавали значення, як помідорам. Діставали насіння найкращих сортів, але багато з них, як виявилося, призначені для вирощування на колгоспних полях і пристосовані до механізованого обробітку. Кущі невеликі, компактні, маловрожайні, а нам подобалися високорослі, які сягають у висоту 1,5—4 м, високоврожайні і смачні. Це такі, як Де Барао, Гібриди Тарасенка, Гігант рожевий та червоний, Медвежа лапа, Яблунька Росії, Рейнська слава, Дубок, Диво світу, Еврика, Марсель, Хурма, Волове серце та ін. Низькорослі садили за схемою 70X50 см, а високорослі — 90X70 см. На час садіння (кінець травня) рослини розсади досягли висоти 50 — 70 см. листя знизу акуратно обламували, а стебло укладали в борозенку й засипали пухкою землею, перемішаною з попелом, залишаючи на поверхні 2—3 листочки. Стебло у грунті укорінювалося, а додаткові корінці сприяли кращому живленню рослини. Високорослі сорти пасинкували, залишені стебла (1—2) підв’язували на шпалери. Цвітіння було рясним й обіцяло дорідний урожай. Та серед літа пройшов дощ, потім різко знизилась температура і спалахнув фітофтороз. И усе-таки ми мали того року свої помідори. Виручив сорт Де Барао, який виявився стійкішим до фітофторозу. Щоправда, після дощу і його кущі були в страшному стані. Зав’язь, що почорніла, й нижнє листя обірвали й винесли з грядки, а через 2—3 тижні листя знов зазеленіло, цвітіння відновилося, а згодом зав’язь швидко почала наливатися. Це стало для нас уроком — треба заздалегідь підбирати сорти, стійкі до фітофторозу та ранні.
Добре вродив перець. Сортів висадили декілька — ранніх і пізніх. Серед останніх Каліфорнійське диво справді диво: товщина стінки до 15 мм, солодкий, соковитий, стручок масою до 500 г. Перчини знімали за перших ознак стиглості, як тільки з’являлася бура смужка, укладали у дерев’яні ящики, накривали рядниною і ставили на балконі. На жаль, огірків вродило мало — пізно посадили, грунт не встигли належно обробити, до того ж не змогли дістати високоякісних сортів. Зате морква виросла гарна. Висівали сорти Нантська і Шантане.
А після картоплі, як викопали її, посадили суниці кількох сортів і малину. На зиму грядки з цими рослинами замульчували соломою.
Про все, що садили й сіяли, ретельно записували — як росло, коли достигало, що гинуло і за яких умов тощо. Ці записи — своєрідний щоденник, який потім став для нас основою для плану на наступний рік, для організації на городі хоч якоїсь сівозміни. Переконались, скажімо, що на одному місці не бажано рік у рік висаджувати пасльонові — картоплю, помідори, а ось огірки краще садити там, де була цибуля. Часник найліпше почуває себе між суницями, а морква — щаслива сусідка з цибулею. Дехто зауважить, що для такої сівозміни потрібно мати чималий город. До певної міри це й так, але щорічний план розміщення культур на ділянці нікому не завадить.
А нам такий план допоміг знайти місце і для плодових дерев, які тієї ж осені і посадили. Закладаючи сад, особливо зважали на те, на якій підщепі прищеплені саджанці, бо від цього залежить відстань між деревами. Майбутні високорослі дерева вимагають відстані до 8—10 м, а напівкарликові, карликові можна висаджувати й на меншій віддалі. Сорти вишень, слив, аличі, персика слід підбирати так, щоб вони були добрими запилювачами один для одного. Горіх має рости сам, бажано на відстані до 10 м від будь-якого дерева.
Нелегким було перше літо на власному городі, а восени на нас чекала ще одна проблема. Працюючи на землі, ми ще встигли скласти й курінь розміром 4X6 м. Все в ньому було: кухня, спальня, їдальня, комора для інструментів і всякого начиння, робочого одягу… Та ось зібрали врожай. Куди його діти? А тут — всього потроху: картопля, буряки, морква, гарбузи, соняшникове насіння, цибуля. Вихід був тільки один: що можна — закопали, а решту вивезли додому, на київську малогабаритну квартиру, й тут мимоволі думаєш: малий урожай — малий клопіт, а великий…
Обробляючи город від весни до глибокої осені — усі вихідні без винятку та відпустки, хотілося б мати трохи більше, ніж мішок картоплі на балконі та мозолі на руках. Матеріально ця справа поки що не зовсім виправдовує себе — надто вже дорогий транспорт. Але це тільки перші наші кроки і маємо надію, що невдовзі підніметься наш сад, матимемо пасіку.
І якщо першого літа було багато дощів, то наступне видалося сухе і спекотне. Всю городину потрібно було поливати. Сусідський колодязь стояв за сто метрів. І тут нам стали у пригоді діжки та візок. Але цю роботу легкою не назвеш. Отже, який вихід? Копати свій колодязь… А сухе літо — це ще сприятливі умови для розвитку шкідників, особливо попелиці. Поверхні листків капусти, огірків покрилися товстим шаром попелиці. Як урятувати врожай? І тут нам на допомогу прийшли методична й довідкова література. Найперше посипали рослини деревним попелом, й не один раз. А ще під час пасинкування помідорів збирали зелену масу, замочували на добу, потім розбавляли холодною водою і обприскували рослини. Використовували і тютюновий пил — настоювали добу (склянку на відро води), потім проціджували й обробляли капусту та огірки. Треба сказати, що ідеального рецепту від цього шкідника ще не знайдено, але все-таки, використовуючи ці та інші методи, можна мати певний успіх.
Не можемо обминути й такої проблеми. Знаємо, що наші селяни дуже рідко оновлюють сорти картоплі — часто одним і тим же користуються мало не до десятка років, а відомо, що вже після шостого року сорт вироджується. Це одна з причин недобору врожаю. Нам вдалося придбати перспективні сорти картоплі, висадили її і одержали, якщо перевести на гектарну площу, триста п’ятдесят центнерів. Тим часом сусіди, котрі користувались несортовим садивним матеріалом, зібрали трохи більше ста центнерів у розрахунку на гектар.
Ось чому плануємо цього року випробувати на своєму городі нові сорти картоплі й помідорів. Але діставати їх доводиться самотужки, хто як може. А чому б цю справу не поставити на солідну основу, як в усьому цивілізованому світі. Там господарі не відбирають картоплю на насіння — їх щороку забезпечують спеціалізовані фірми. Тільки за рахунок цього наші люди, котрі мають городи, дачні ділянки, збирали б картоплі не 100 чи 200 центнерів з гектара, а 300—350 і мали б ми вдвічі більше нашого другого хліба. А поки що кожний дбає про себе поодинці, а з того і маємо такі врожаї.
А нам потрібно ще посадити плодові дерева, смородину та агрус, нові сорти малини. Немає і лікарських рослин, а без них людині сьогодні важко обійтися. Не кажу вже про будівництво помешкання… Але сьогодні перед нами (та хіба тільки перед нами) постала ще одна проблема з проблем: виорати город, адже ціна за виорану сотку доволі дорога. Отже, щоб заплатити за оранку, необхідно продати мало не все те, що на цьому городі виростили. Хоча б коника якого, але ж квартира в Києві… Проблеми, проблеми…
І все-таки восени, хоч і пізно, а посіяли трохи пшениці, тож маємо надію, що в цьому році буде в нас і своє борошно. А відтак живемо надією на майбутнє.
Й останнє. Не буде перебільшенням, якщо скажемо, що дуже багато з тих знань, які допомогли нам робити перші кроки у господарюванні на землі, ми запозичили з публікацій в інтернеті, без них було б дуже важко. Корисні консультації фахівців, але не менш цінні і поради практиків. Тому кожен, хто мас набутий за багато років праці на своїх городах і дачних ділянках досвід, нехай поділиться ним на сторінках видання «Бабусин сад». Цим він зробить добру справу для всіх.
