Гербера в вашому саду

Родина складноцвітих (Asteraceae). Рід налічує більш як 80 видів. Описаний голландським ботаніком Е. Гроновіусом у 1737 р. і названий на честь ботаніка та лікаря Т.Гербера. Зростає на півдні Африки, на Мадагаскарі, в Індії, Китаї, Монголії, Японії, Південній Америці та Австралії.

У культурі звичайно використовують сорти та садові форми гербери Джемсона.

Гербера (Gerbera) — багаторічна трав’яниста рослина з вкороченим, злегка потовщеним стеблом.

Кореневище вкорочене, з довгими малорозгалуженими коренями, що глибоко проникають у грунт. Листки видовжені, зібрані в розетку.

Суцвіття — кошик, що складається із сидячих язичкових та трубчастих квіток. Язичкові квітки різного забарвлення: білого, жовтого, кремового, рожевого, оранжевого, червоного тощо і розташовані по краю кошика. Трубчасті квітки в центрі утворюють диск розміром від 1 до 3 см. Суцвіття поодинокі, на довгих (З0—50 см) безлистих квітконосах.

Згідно з класифікацією за ознаками декоративності суцвіть сорти і клони гербери об’єднані у шість технологічних груп.

Вузькопелюсткові дрібноквіткові (Раса Д’єм). Суцвіття діаметром 8—9 см, довжина квітконоса — 40—50 см. Сорти: Апьдебаран (Aldebaran) — інтенсивно-рожевий, Алькор (Alkor) — темно-вишневий.
Вузькопелюсткові великоквіткові (американський тип). Суцвіття діаметром 10—13 см, довжина квітконоса — 60—70 см. Сорти: Алгол (Algol) — темно-вишневий, Bera (Wega) — оранжево-жовтий, Мігар (Migar) — рожевий, Юпітер (Jupiter) — яскраво-жовтий.

Середньопелюсткові великоквіткові. Суцвіття діаметром 11—13 см, довжина квітконоса — 65—70 см.
Сорт Марс (Mars) — ніжно-червоний.

Широкопєлюсткові великоквіткові. Суцвіття діаметром 10—15 см, довжина квітконоса — 40—70 см. Сорти: Аламак (Alamak) — яскраво-червоний, Вєра (Wera) — рожевий, Деліос (Delios) — червоний, Маркал (Магсаі) — оранжево-жовтий, Петер (Peter), Ромео (Ротео) — червоний, Сатурн (Saturn) — оранжевий.

Вузькопелюсткові напівмахрові і махрові. Суцвіття діаметром 10—11 см, довжина квітконоса — 40—50 см. Сорти: Віола (Viola) — рожевий, Калинка (Каііпка) — жовтий, Соня (Sonja) — яскраво-червоний.
Широкопєлюсткові напівмахрові і махрові відрізняються від попередньої групи більшою міцністю рослин. Суцвіття діаметром 11—14 см, довжина квітконоса до 70 см. Сорт Іскра (Iscra) — напівмахровий, темно-червоний.

Крім того, відомі такі латвійські сорти.

Вузькопелюсткові напівмахрові: Лієга (Liega) — рожевий і Яутрите (Jautrite) — жовтий.
Широкопєлюсткові напівмахрові і махрові: Лел-де (Lelde) — лососево-червоний, Лігіта (Ligita) — червоний, Тейксма (Teiksma) — абрикосово-жовтий, Селга (Selga) — фіолетово-рожевий, Зелтене (Zeltene) — вогняно-червоний, Рудите (Rudite) — оранжевий.

Розмноження. Герберу розмножують насінням та вегетативно. Насіннєвий спосіб має ряд переваг порівняно з вегетативним, оскільки забезпечує одержання в короткий строк великої кількості здорового садивного матеріалу. Недоліком є висока варіабельність за декоративністю та продуктивністю.

Самозапилення у гербери неможливе, тому що в межах одного суцвіття генеративні органи достигають неодночасно. Запилюють штучно в суху сонячну погоду у травні—серпні. Пилок збирають завчасно (струшують) у скляний посуд. Він може зберігатися 100 днів.

Коли приймочка розкриється, на неї наносять пилок. Насіння достигає через 3—4 тижні. Воно різне за величиною, формою і забарвленням, у середньому 200—400 шт. насінин важать 1 г. Сіють його одразу після збирання, оскільки під час зберігання схожість значно знижується. Для сівби використовують пікірувальні ящики, наповнені верховим торфом. Витрата насіння на один пікірувальний ящик — 2 г. Зверху насіння загортають просіяним торфом, перлітом або промитим річковим піском. За температури повітря 18— 20°С сходи з’являються через 5-6 днів. Через 2—2,5 тижня, при появі першого справжнього листка, проводять пікірування у ящики на відстані 5 х 5 см з подальшим пересаджуванням у 8-сантиметрові горщечки або в пластмасові стаканчики.

Можливе пікірування безпосередньо у горщечки. Субстрат — торф з повним мінеральним добривом (2 кг/м3). Сіянці вирощують за температури 18— 20°С; влітку — в притінених місцях, а восени і взимку — при додатковому освітленні.

Висіяні у травні—червні рослини готові до садіння на постійне місце у серпні, цвітіння починається в січні—лютому (через 6—7 міс.), а масове цвітіння — у березні—квітні.

Вегетативне розмноження забезпечує одержання однорідного садивного матеріалу без втрати властивостей і якостей сортів та клонів і здійснюється поділом рослини або живцюванням.

Поділом розмножують навесні (березень— квітень). Рослини гербери розрізують ножем на частини з 1—2 пагонами. Місця зрізу присипають порошком деревного вугілля і ТМТД. Корені вкорочують до 20 см, а листкові пластинки обрізують на третину. Підготовлені таким чином частки прикопують у верховий торф, притінюють. Протягом місяця відбувається укорінення, після чого рослини можна пересаджувати на постійне місце.

Цей спосіб з успіхом застосовують для розмноження дрібноквіткових вузькопелюсткових форм, які добре кущаться.

Живцювання найбільш перспективне у промисловому вирощуванні. Для цього маточні рослини викопують, відмивають верхню частину ризоми від грунту, зберігаючи кореневу грудку, а надземні листки й точку росту зрізують. Місця зрізу дезінфікують (0,2%-ний бенлат тощо). Рослини висаджують у парник з торф’яним субстратом, на 5 см вище якого розміщують ризому.

Через 7—9 днів за температури 22—25°С і вологості повітря 80—90% із сплячих бруньок рослин відростають пагони. Після відростання пагонів рослини загартовують: знижують температуру, посилюють повітрообмін. Із зміцнілих рослин заготовляють живці: скальпелем або окулірувальним ножем зрізують молоді пагони разом із шматочками кореневища (5—10 мм) і двома листками.
Живці дезінфікують і висаджують у субстрат. Як субстрат використовують перліт (фракції 0,2—0,3 см) шаром 10 см або торф, вкритий 2—3-сантимет-ровим шаром перліту.

Укорінюються живці у верхньому шарі, а утворені корені проникають у торф’яний субстрат, де живляться. Через 2 тижні утворюються корені, після чого починають підживлювати 0,05—0,1%-ним розчином повного мінерального добрива. За температури 24—25°С і вологості 80—90% живці укорінюються протягом трьох тижнів. Укорінені живці висаджують у 10—12-сантиметрові горщечки або пластмасові стаканчики з торфом, заправлені так само, як і для сіянців. Після садіння рослини розміщують на стелажах, бажано обладнати їх туманоутворювальним устаткуванням, що зволожує повітря й живці.

На постійне місце укорінені живці висаджують через 2—3 міс.

Вихід укорінених живців 85—95%.

Для прискорення коренеутворення застосовують порошкову суміш стимулятора. Залежно від особливостей маточників живці знімають 4—5 разів з інтервалом 20—30 днів. Із однієї маточної рослини одержують 25—30 здорових рослин. Масове цвітіння рослин настає через 5—6 міс.

Оздоровлення садивного матеріалу досягають завдяки розмноженню іп vitro (метод вегетативного виробництва гербери культурою тканин).
Садіння рослин. Від строків садіння залежить початок цвітіння. Зокрема коли висаджують навесні, початок цвітіння припадає на літні місяці, влітку — на осінні, а в серпні—вересні — на зимово—весняний період.

Садіння у липні — на початку серпня забезпечує одержання зрізу з вересня по листопад і другу хвилю цвітіння у березні-квітні.

Схема та садіння залежать від тривалості вирощування. Наприклад, при однорічній культурі застосовують загущене садіння — 13—15 рослин на 1 м2 (30 х 25 і 25 х 25 см), при дворічній культурі висаджують 10 шт/м2. Незалежно від способу садіння коренева шийка має знаходитися на 1—2 см вище від поверхні субстрату. Заглиблення кореневої шийки часто призводить до загибелі рослин, погіршує цвітіння.

Герберу вирощують на грядках, стелажах або в контейнерах. Грядки влаштовують з підґрунтовим підігріванням, завширшки 1—1,2 м з товщиною поживного шару до 40—50 см. На глибині 60 см закладають дренаж. Грядки підняті над доріжками на 15—25 см. Ефективна стерилізація грунту перед садінням парою при температурі 100—120°С протягом 2 год.

Стелажі повинні мати підстелажний обігрів, високі борти і бажано сітчасте дно. Товщина шару субстрату — не менш З0 см.

Контейнерний спосіб найбільш трудомісткий, але він має переваги перед вирощуванням на грядках і стелажах. Садіння можна проводити у будь-який час, використовувати оранжереї без підстелажного обігріву, легко здійснюється заміна вибракуваних хворих рослин на здорові.

Для контейнерів використовують гончарні горщечки, ємкості з пластикових матеріалів. Розміри контейнерів — 8—15 л, оптимальний — 13 л (діаметр — 25, висота — 35 см). Контейнери встановлюють на
піддони або на ребристий шифер. На постійне місце рослину висаджують за наявності не менше 2—З листків.

Умови вирощування. Гербера — світлолюбна рослина. Для її культури використовують високі, світлі оранжереї площею 500—1000 і рідше — 1500 м2. Оптимальна ширина оранжерей — 8—12 м. Тривалість дня має становити 14—16 год. В оптимальних умовах вона може продукувати протягом року без періоду спокою. Для цього необхідне додаткове опромінення рослин (питома потужність — 100—200 Вт/м2) з другої половини жовтня по березень.

Рясне цвітіння гербери в умовах України настає на початку березня і досягає максимуму у квітні. Влітку рослини необхідно злегка притінювати.

Режим встановлюється залежно від світлового режиму. При вирощуванні гербери в оранжереях необхідно підтримувати температуру 22—25°С (у хмарні дні не більш як 20°С), взимку — 14—16°С, навесні і восени — 18—20°С, вночі — на 2—3°С нижче денної. Температура субстрату і води для повинна бути 20″С, а взимку субстрат утримують на 2— 3″С тепліше, ніж повітря, за допомогою поливу,
підґрунтового обігріву. При температурі З0°С продуктивність різко знижується, тому у жаркий період року, крім притінення, здійснюють ряд заходів які сприяють охолодженню оранжерей: активно
провітрюють, обприскують і поливають доріжки.

Вирощуючи рослини без додаткового опромінювання в осінньо-зимовий період, за нестачі світла рослинам створюють умови для відносного спокою Температуру повітря вдень підтримують на рівні 10—12 С, вночі — 8—10 С, субстрату— 14—16 С. Вологість субстрату також залежить від освітленості: влітку — 70—80%, взимку — 50—60% повної вологоємкості.

Грунт повинен бути родючим, повітропроникним, вологоємним з щільністю не більш як 0,6 г см.

Для приготування земляної суміші використовують різні компоненти, які є в господарстві: верховий або низинний торф, польову або лісову землю, подрібнену кору сосни, пісок, тирсу, перліт. При цьому стежать, щоб вони не містили надлишку кальцію, марганцю, фосфору. Оптимальний показник кислотності (pH) для пухких і багатих на органічну речовину субстратів 4.8—5,5, а для щільних—5,5—6,0. При більш високих показниках pH (КСІ) — 6,2—6,5 — спостерігається хлороз листків через відносну нестачу заліза та марганцю, які не засвоюються рослиною. Порушується також надходження йоду і бору. Тому в такому разі слід збільшити дози заліза, міді, бору, іноді й марганцю. У той же час внаслідок надлишкової кислотності (pH 2,6—3,6) пригнічуються процеси нітрифікації, погано засвоюються кальцій, магній.

Для збалансування реакції грунтового середовища при низьких показниках pH застосовують вапнування, при високих — підкислення субстрату сірчаною та ортофосфорною кислотами (120 мл/м3, або 10—12 крапель на 10 л).

Важлива роль у вирощуванні гербери належить мікроелементам. Особливо вибаглива вона до вмісту заліза, міді, молібдену, менш чутлива — до нестачі цинку й марганцю. Правильне регулювання вмісту мікроелементів у ґрунтовому субстраті суттєво впливає на продуктивність культури.

Дефіцит заліза спостерігається при порушенні співвідношення елементів живлення у ґрунтовому розчині й одночасному надлишку фосфору та нестачі калію. Гальмує поглинання заліза і надлишок кальцію, особливо на перевапнованих грунтах. Молоді листки рослин стають світло-жовтими, навіть білуватими. За умов великого дефіциту заліза ріст рослин припиняється.

Щоб запобігти цьому, рослини необхідно поливати або обприскувати хелатами заліза з розрахунку 5—10 см3 на 10 л води. Підживлення слід робити регулярно протягом 1—2 міс. через кожні 15 днів. Якщо немає хелатів, можна використовувати сульфат заліза, але дія його менш ефективна.

Надлишок марганцю у субстратах для гербери спостерігається частіше, ніж нестача. Тому підживлювати марганцевими добривами слід дуже рідко. Запас марганцю, внесений в основне удобрення субстрату, як правило, забезпечує культуру на весь період вегетації.

При нестачі міді листки закручуються, іноді деформуються суцвіття. Особливо цьому сприяє висока температура.

Від нестачі бору потерпають листки та квіткові пагони, які в процесі росту викривлюються і ламаються під час зрізування.

Ліквідувати нестачу міді, бору та інших мікроелементів можна тільки при умові оптимального живлення рослин, насамперед кореневого. Позакореневе підживлення менш ефективне і його слід застосовувати, коли перезволожений субстрат. Можна провадити комплексне підживлення: сечовини — 12 г, сульфату міді — 2, сульфату магнію — 8, борної кислоти — 3 г на 10 л води, загальна концентрація 0,25%. Можна застосовувати тільки 0,1%-ну борну кислоту (10 г на 10 л води). У спекотну погоду достатньо 0,05%-ої концентрації. З препаратів, які містять мідь, ефективно діє бордоська рідина (2—5 г на 10 л води).

Для вапнування використовують крейду, вапнякове та доломітове борошно, молоте обпалене та гашене вапно: 1 кг вапнякового борошна або крейди, внесений у 1м3 торфу, підвищує pH на 0,5—0,8 од.

Норма внесення вапнякового матеріалу залежить від його виду, вологості, ступеня подрібнення та від похідного pH субстрату. При підвищеній вологості його норму збільшують. Матеріали тонкого помелу діють ефективніше, їх можна вносити менше. Звичайно при pH верхового торфу 2,3—3,6 достатньо на 1 м° додати від 3 до 5 кг будівельної крейди або від 6 до 8 кг доломітового борошна. Обов’язковою умовою при підготовці ґрунтової суміші для гербери є попереднє пропарювання субстрату протягом 10 год за температури не нижче 100DC.

Технологія підготовки субстрату (для верхового торфу). Вапнякові матеріали і простий суперфосфат (2 кг/м3) додають у сухому вигляді. Після цього субстрат добре перемішують і зволожують. Кілька днів його зберігають у теплому приміщенні. Потім на 1 м3 субстрату додають у розчиненому вигляді 0,8 — 1,0 кг калійної селітри, 0,2 — 0,4 — аміачної селітри, 0,8—1,0 — сірчанокислого магнію, 100—1 г сірчанокислого заліза, 5—6 — сірчанокислого марганцю, 4—5 — сірчанокислого цинку, 25—40 — сірчанокислої міді, 5—6 — борної кислоти, 1,0—1,2 г молібдату амонію. Загальна кількість солей повинна становити близько 3 г/л.
Догляд за насадженнями полягає в періодичному розпушуванні субстрату, видаленні старих і хворих листків, вибракуванні хворих та загиблих рослин. Якщо герберу вирощують у горщиках, необхідно своєчасно робити перевалювання.

Важливе значення має правильний полив. Температура води для поливу 20—22°С, причому необхідно стежити, щоб вона не потрапляла на листки або у середину куща, особливо на кореневу шийку. Краще використовувати крапельне зрошення. Якщо немає інших можливостей, кожну рослину поливають із шланга в ємкості, а в грунті — по борознах. Поливати слід вранці, щоб вода, яка потрапила на листки, повністю випарувалась. Влітку гербері потрібний добрий полив, тому що при нестачі вологи в період цвітіння якість квіткової продукції знижується. У спекотні місяці теплицю слід притінювати.

Гербера вибаглива до умов живлення і дуже добре реагує на добрива, їх починають вносити через 6—12 тижнів після садіння. Якщо герберу посадили у березні, то підживлювати її можна вже на початку травня. Слід враховувати, що рослини не витримують надлишку елементів живлення в рік садіння, тому в перших підживленнях загальна концентрація солей має становити не більше 0,15—0,20%. Спочатку рослини підживлюють двічі на місяць, влітку 3 рази, поступово підвищуючи концентрацію розчину до 0,3%.

У період масової бутонізації і цвітіння підживлення слід провадити часто, не менш як раз на тиждень з концентрацією поживних речовин у розчині 0,25—0,3%.

Для рослин другого року концентрацію розчину можна збільшити до 0,4%. Проте слід враховувати, що високі дози добрив сприяють інтенсивному збільшенню їх вегетативної маси і водночас затримують цвітіння культури та погіршують якість зрізаних квіток.

Вміст азоту під час масового цвітіння у ґрунтовому розчині повинен бути на рівні 200—250 мг/л грунту, калію — 300—350, фосфору — в межах 200—250 мг/л грунту.

Восени і взимку споживання азоту різко зменшується, а калію — збільшується. Вміст азоту в зимовий період не повинен перевищувати 100—120 мг/л, калію — у межах 400— 500 мг/л грунту. Підживлення здійснюють 2—3 рази на місяць розчином з концентрацією 0,15—0,20%. Рослини погано ростуть і майже припиняють цвітіння. Калійним добривам у підживленні у цей період потрібно віддавати перевагу перед іншими видами добрив. Слід зазначити, що калій відіграє особливу роль у рості й розвитку гербери, в зимових умовах він сприяє зниженню захворюваності рослин, а у весняно-літніх — забезпечує утворення міцних квітконосів та сприяє інтенсивному цвітінню культури.

Гербера вибаглива до кальцію. Перші ознаки його нестачі — поява на молодих листках світло-зелених плям (частковий хлороз). Старіші листки залишаються зеленими. Дефіцит кальцію спостерігається частіше в осінньо-зимовий період, коли його рух у грунті і в рослинах сповільнений. Одно- або дворазове підживлення рослин кальцієвою селітрою 0,1%-ної концентрації (10 г добрив на 10 л води) ліквідує небажане явище.

Ця рослина чутлива до магнієвих добрив. Дефіцит магнію виявляється у почервонінні листків, які інколи набувають інтенсивно-кармінного забарвлення, або у викривленні форми листків через швидкий ріст жилок. Крім того, молоді листки чи суцвіття значно дрібніші від звичайних (здорових). Квітконоси пригнічених рослин тонкі, нестійкі. Із магнієвих добрив краще 2—3 рази вносити сульфат магнію (5—10 г на 10 л води).

Для одержання високих сталих врожаїв (120—140 шт./м2) необхідно мати однорідний садивний матеріал продуктивних сортів і клонів.

Суцвіття знімають через 3—5 днів з моменту розпукування, оскільки до цього часу квітконос ще недостатньо здерев’янів і квітки в’януть. Квітконоси набувають міцності і тривалий час зберігаються у воді, їх не зрізують, а висмикують із розетки листків, під кутом, притримуючи другою рукою біля основи. Роблять це звичайно увечері. Стебла підрізують і ставлять у теплу воду (25—300) на глибину 10 см. Щоб запобігти викривленню квітконоса і в’яненню рослин, до неї додають нітрат срібла (0,03%). Таку ж дію має підрізування стебел у воді до того місця, де починається порожнина.

Тривалість життя у воді — від 5 до 12 днів. Суцвіття з більш широкими пелюстками і жовтих відтінків, зберігаються у зрізі довше, ніж з вузькими червоних і рожевих відтінків (типу Д’єм).
Для зберігання якості на суцвіття гербери під час транспортування одягають спеціальний трикутний пакетик з обрізаною основою, куди вставляють квітконос.

Хвороби, шкідники і засоби боротьби з ними. Коли порушують технологію вирощування, рослини слабнуть і частіше піддаються грибним хворобам та дії шкідливих комах, ніж здорові.

Вирощуючи герберу, необхідно виконувати такі профілактичні заходи: перед садінням рослин оранжерею дезінфікувати димовими шашками або сіркою; стіни, вікна, столи промивати 5%-ним розчином формаліну або гарячим 10%-ним розчином соди, горщики обробляти окропом, парою або витримувати протягом ЗО хв. у 5%-ому розчині формаліну. Перед входом до теплиці розміщувати ящики з тирсою або килимки, просочені дезінфікуючими розчинами.

Найбільше герберу уражують фітофтороз, фузаріоз, вертицильозне в’янення, біла та сіра гнилі.

Заходи боротьби. Насамперед треба усунути причину захворювання — несприятливі умови вирощування, які спричинені дуже глибоким садінням, надмірною вологістю грунту й повітря, низькою температурою, надлишковим удобренням азотом. Особливої уваги заслуговує дезінфекція грунту перед садінням рослин. Ефективне також пропарювання субстрату на глибину 25—30 см за температури 100—1050 протягом 3—4 год. Дуже важливо своєчасно знищувати хворі рослини.

Неправильна агротехніка, надмірна вологість, низька температура і надлишок добрив призводять до хлорозу. Листки жовтіють, зеленими лишаються тільки жилки листкової пластинки.
Герберу пошкоджують павутинний кліщ, попелиця та білокрилка.