Родіола рожева на присадибній ділянці


Родіола рожева [Rodiola rosea) — багаторічна трав’яниста рослина з товстим м’ясистим бульбоподібним кореневищем і стрижневим коренем. Свіжі кореневища на зламі білі, а згодом набувають рожевого кольору, виправдовуючи тим самим свою назву, що походить від грецьких слів «родіола різа» — рожевий корінь. Від кореневища відходять кілька простих нерозгалужених стебел завдовжки до 50 см.

Листки соковиті, чергові, видовжені, на верхівці з декількома зубчиками. Квітки дрібні, жовті, 4—5-членні, зібрані в густий щиток.

Рослина належить до групи сукулент-них, тобто таких, які можуть запасати воду й поживні речовини в потовщених стеблах та листі і використовувати їх у посушливий період Цвіте родіола у травні — червні. Після цвітіння утворюються плоди-листянки. Насіння дрібніше від маку, коричневого кольору.

У дикому стані родіола рожева зростає у важкодоступних районах Карпат. Але запаси її зовсім невеликі, тому що люди почали масово викопувати рослину для власних потреб. Саме тому любителі-ентузіасти взялися вирощувати родіолу рожеву на власних присадибних ділянках, а згодом і поширювати її серед усіх бажаючих завести цю цілющу рослину.


В народі родіолу рожеву ще називають золотим коренем за благотворний вплив її на людський організм. У родіоли є підземні частини — кореневища, які в народній медицині використовують для підвищення розумової та фізичної працездатності. Активна речовина рослини — глікозид салідрозид (радюлозид), вміст якого коливається від 0,5 до 1 % (залежно від умов вирощування). Кореневище містить також ефірну олію, дубильні речовини, аскорбінову та нікотинову кислоти, флавоноїди, органічні кислоти, цукри, жири, віск, мінеральні речовини, серед яких переважають сполуки марганцю, а також цинк, кадмій, титан тощо.

Лікарську сировину родіоли призначають тим, хто хворіє на неврастенію, психастенію та інші недуги нервової системи. Препарати з рослини стимулюють розумову працездатність, допомагають фізично одужати після важкої праці, хірургічних втручань, загострюють зір, слух, активізують пам’ять, увагу, поліпшують систему травлення, допомагають при хворобах печінки, шлунка, кишківника, зниженні кров’яного тиску.

Із кореневищ з коренями родіоли рожевої виготовляють спиртовий екстракт, який набуває темно-бурого кольору та своєрідного ароматного запаху. А готують його на 40%-му спирті у співвідношенні 1:1. Приймають по 10 крапель тричі на день за півгодини до вживання їжі протягом 10 днів. Роблять тижневу перерву, після чого курс лікування повторюють.

Також готують настоянку на 40%-му спирті у співвідношенні 1:5. Приймають по 15 крапель тричі на день за 20—30 хв. до вживання їжі.

Готують і водні настої. Для цього беруть 10 г подрібненого сухого кореневища, заливають 200 мл окропу, настоюють кілька годин. П’ють по склянці тричі на день за 20—30 хв. до вживання їжі.

Звичайно, увесь курс лікування має відбуватися під наглядом лікаря, який і призначає необхідні препарати.

Використовують екстракт родіоли не тільки хворі. Його можна вживати і цілком здоровим людям як профілактичний засіб. Корисно натщесерце випивати по половині чайної ложки екстракту на склянку води як чай. Це не тільки збагатить організм необхідними вітамінами, а й створить гарний настрій і підвищить працездатність на цілий день. Пити такий чай треба протягом місяця, особливо наприкінці зими — на початку весни, коли організм дуже виснажений.

А тепер про те, як я вирощую цю рослину на своїй присадибній ділянці. Слід зауважити, що родіола рожева — невибаглива гірська рослина, вона добре росте на помірно зволоженому, пухкому, дренованому грунті. Ділянку вибираю сонячну, глибоко перекопую. Рослини розміщую так, щоб товсті багаторічні пагони лежали на каменях. Тобто, створюю приблизно такі умови, в яких рослини ростуть у природі Родіола добре почувається на розігрітому сонцем. Хоча рослини добре витримують дефіцит вологи, та все ж у суху погоду грядку кілька разів за літо поливаю, злегка розпушую грунт і знищую всі бур’яни. В таких умовах рослини добре ростуть і не хворіють.

Розмножую родіолу насінням та поділом кореневищ. Насіння висіваю в ящичок, у злегка зволожений просіяний городній грунт. Оскільки воно дуже дрібне, я його не присипаю, лише зверху накриваю склом чи плівкою, під якими зберігається волога. На зиму ящичок заношу в погріб для стратифікації насіння. Навесні виставляю його в тепле приміщення, а через деякий час з’являються сходи. Стежу, щоб не пересихав грунт. Наприкінці літа рослини пересаджую на постійне місце.

Кореневища викопую напровесні, як тільки підсохне земля. Ділю їх на частинки і висаджую на відстані 25 см одна від одної. Поливаю, ділянку тримаю чистою від бур’янів. До осені кореневище розростаються, а на третій рік їх знову можна викопувати і ділити.

З метою прискореного розмноження застосовую живцювання. Для цього беру потовщені бульбостебла з бруньками, підсушую їх і розкладаю у вологий пісок, злегка присипаю Потім беру дріт і по межі ділянки встромляю у землю, а зверху накриваю плівкою. Виходить тепличка, у якій буде підтримуватися і необхідна температура, і вологість, та й шкідники не дошкулятимуть. За таких умов живці швидше укоріняться і навіть дадуть приріст.

Для лікарських потреб кореневища викопую пізно восени, очищаю від сухих стебел, старої кори, ретельно мию в проточній воді, прив’ялюю на повітрі ї ріжу на дрібні шматки. Сушу в духовці за температури 50°С. Після сушіння сировина набуває рожевого кольору, на смак вона гірко-терпка. Зберігаю її до двох років.

На мою думку, цю чудову, цілющу рослину варто посадити на кожній присадибній ділянці. Цим ви сприятимете охороні природи, збагаченню її ресурсів. А нащадки будуть вам вдячні.




Поділитись своєю думкою