Відомий російський вчений М.В.Ритов у своїх працях з садівництва зазначав, що плодове дерево буде довговічнішим, якщо його виростити з насіння дикого плоду, не пересаджуючи.
У достовірності цього твердження переконався, коли десь у 70-х роках побував у Царському селі під Ленінградом. Там екскурсовод, крім іншого, показав дві велетенські яблуні, посаджені особисто Петром І, але не саджанцями, а саме насінням. Деревам понад 250 років, а вони на той час все ще росли і плодоносили.
Оглядаючи яблуні, подумки порівнював ті дерева з грушею, яка колись росла на батьківському городі. Її стовбур був майже вдвічі товщим, ніж царські яблуні, — діаметром 173 см. Грушу спочатку підкопали, обрубали коріння, повалили, а тоді різали трачовою пилкою.
Виходить, батьківській груші, а вона теж дичка, не окультурена, хоч давала плоди, цілком придатні для споживання, було не менше 300, а то й більше років. Росла вона серед лісу, який згодом вирубали, а ділянку продали батькові під город. Певно, виросла та груша з насінини дикого плоду, бо посадити її там ніхто не міг.
Нічого дивного щодо довголіття тут немає. У помології плодових дерев про грушу сказано, що вона найбільш витривала і за певних сприятливих умов може рости і плодоносити понад 400 років. На другому місці айва — до 200 років, далі яблуня — 150, дика черешня — близько 100, інші кісточкові — 50—70 років, Але така довговічність можлива тільки за певних умов росту і догляду за деревами, а також спадковості насіння.
Ще одна особливість дерев, що виросли з насіння диких плодів — стійкість до примх природи. Вони за будь-яких умов, як правило, виживають і продовжують рости і плодоносити.
Щоб далеко не ходити за прикладами, скажу про ту ж батьківську грушу. Дерево ніхто ніколи не обкопував, не поливав, а воно росло і щорічно щедро плодоносило. Ані морози, ані спека жодного разу не пошкодили кору, листя, цвіт. На величезному дереві не було сухої гілки. Кожна росла, цвіла, плодоносила і завжди витримувала навантаження плодів. Дерево ніхто не обприскував отрутохімікатами, але пошкоджених плодів чи листя на ньому практично не було. А щодо бджіл та комах, які запилюють квітки, то їх навесні на груші тисячі, чого не скажеш про сусідні культурні дерева.
Ці властивості дикого плодового дерева давно помітили вчені-біологи і помолоти, які наполегливо рекомендують вирощувати плодові дерева щепленням на дичках. Але, як свідчить практика, не всі дички однакові, причому різниця буває досить велика. Адже з насінини плоду культурного дерева теж виростає дичка, будь-то груша, яблуня, черешня чи інша порода. На 1000 сіянців тільки 1—2 іноді повторюють сорт або щось близьке до нього. Решта — дички.
Однак дички ці недовговічні. Щеплені на них культурні сорти, скажімо, яблунь чи груш, ростуть і плодоносять не більше 15—20 років у кращому випадку, Далі сохнуть і випадають. Виняток можуть становити окремі сорти слив, абрикосів, кизилу, терену та інших кісточкових.
Отже, щоб плодове дерево було довговічним, його слід виростити з насінини дикого плоду, причому не пересаджуючи сіянець, Практично треба посадити на обраному для майбутнього дерева місці дві—три насінини з плоду дички, а коли вони зійдуть і підростуть, два сіянці виполоти, а один залишити, щепити бажаним сортом, добре доглянути і дочекатися врожаю. Дерево буде рости і плодоносити десятиліттями, якщо йому нічого не зашкодить.
На моєму городі ось уже третій рік ростуть чотири таких деревця. Вони ще не окультурені (добираю кращі сорти). Цікаво, як поведуть себе щеплені на них культурні дерева у весняні заморозки, літню спекотну чи дощову погоду. Адже на Поділлі з цих причин завжди страждають плодові насадження. Минулого року в Придністров’ї жодного яблука, груші чи сливи не було: зашкодили травневі заморозки.
Гадаю, виростити плодові дерева у такий спосіб може будь-який садівник. Правда, чекати, поки дерево виросте і почне плодоносити, треба на 2—3 роки довше, ніж тоді, коли посадити 3-4-річну щепу. Зате результати різні. Та й дерево буде довговічним, чого не варто сподіватись від купленого на базарі саджанця. Ще одне хочу додати. Перед тим, як навесні висіяти в грунт насіння, його слід обов’язково стратифікувати: витримувати певний час у вологому середовищі (пісок, торф, тирса тощо).
Стратифікацію можна провести і в холодильнику, склавши насінини в стерильно чистий мішечок. Термін стратифікації такий самий, як і в піску чи іншому субстраті: для зерняткових 90—105 днів, для кісточкових 100—150. Виняток становлять вишні і терен — 160-180 днів.
Крім яблунь та груш, у такий спосіб можна вирощувати й інші дерева, зокрема кісточкових порід та кущів, Вони радуватимуть своїми плодами не лише господарів, а й прийдешні покоління.
Адже мудре народне прислів’я гласить: «Розраховуєш на рік — сій просо, на два — жито, на десятиліття — посади сад». А від себе додам — сад вирощуйте з насіння, тоді він справді буде на десятиліття.
