Не всі знають, що каштан їстівний (посівний, шляхетний) протягом століть був важливою їжею населення Азії, Малої Азії, Європи і Північної Америки. А в Японії та Китаї його плоди збирали ще з доісторичних часів. Греки завезли каштанове дерево до Південної Європи із Сардиса, що в Малій Азії, більш як за 50 років до н.е., а в Північній Америці індіанці вживали в їжу каштани ще до відкриття Колумбом. Каштани були одним із головних харчових продуктів і основним джерелом їжі під час голоду, а також важливим кормом для свійських і диких тварин.
У дикому стані каштан їстівний росте на Кавказі, у Малій Азії, на Балканському півострові, у Середземномор’ї та Північній Америці (близькі види). На Кавказі є велика розмаїтість ендемічних видів каштана, що ростуть дико. Це пов’язано із його старожитністю в тих місцевостях. У стародавніх грецьких джерелах (XV—VI ст. до н.е.) е згадки про культивування в Грузії каштана та інших плодових. Звернувшись до історії, можна помітити зіткнення скіфської і закавказької культур. Коли зруйнувалася держава Урарту (VII ст. до н.е.) у її ослабленні відігравали певну роль скіфи, які сприяли проникненню культурних рослин із Закавказзя до північних країн.
Каштанове дерево належить до родини букових і є близьким родичом бука і дуба. Географічно види каштана поширені острівцями в північній півкулі: у Китаї — 4 види, Японії — 1, у Північній Америці — 4, на Кавказі, у Малій Азії та Південній Європі — 1. Культивуються лише 4 види з відомих 14.
Дерева каштана посівного великі, кора — борознувата, у культурі вони розвивають величезні куполоподібні крони, що дають великі врожаї. Плодоносити дерева починають у віці 3—15 років, паросткові — 10 і щеплені — 3—6 років. Плодоношення збільшується повільно і тільки до 50 років може досягти 70 кг і більше з дерева. Листки — великі, почергові, прості й обпадають. Квітки — дрібні, зібрані в суцвіття-сережки. Сережки — чоловічі й жіночі, але іноді трапляються й двостатеві.
Жіночі квітки укладені в спільну плюску з листком при основі.
Плюска з плодами вкрита зовні колючками, а зсередини — шовковистою повстю. На початку достигання плодів вона розтріскується на 4 або 2 стулки. Плоди (каштани) являють собою однонасінні горіхи, що розміщені по 1—3 у загальній плюсці, близько 1,5 см у діаметрі, масою від 3 до 9 г (залежно від сорту). Горіхи покриті тонкою шкіркою, яка під час достигання набуває красивого темно-коричневого (каштанового) забарвлення. Зародок — великий, жовтувато-білого кольору. Сім’ядолі товсті.
Цвіте на початку червня, коли температура досягає 20°С. Запилюється за допомогою вітру. В умовах Національного ботанічного саду (м.Київ) у 2000 році цвітіння спостерігалося в середині червня. Перезимівля дерев у цьому році пройшла досить успішно, морозами вони не ушкоджені, як у 1997 р., коли температура була дуже низькою (до мінус 30°С) протягом двох тижнів. Тоді насадження каштанів сильно підмерзли. Розкривання бруньок і цвітіння запізнилося. Але цілком насадження не вимерзли, за винятком окремих сіянців. Дерева інтродуковані понад 25 років тому з Чехії і Карпат, чудово себе почувають і регулярно плодоносять. Однак, коли холодна і пізня весна, не всі плоди встигають достигнути і велика їх частина виявляється щуплою, але це буває досить рідко.
Коренева система каштана в молодому віці глибоко проникає у грунт, і з віком стає дуже потужною, займаючи як поверхневі, так і глибші шари грунту.
Каштан — рослина вологолюбна і порівняно тіневитривала. У природних умовах росте у співтоваристві з тіньовим конкурентом — буком, що звичайно «витискає» каштан під впливом діяльності людини; каштанові ліси вирубуються через найціннішу деревину, а бук залишається і заглушує підріст каштана. Як правило каштан селиться на північних схилах, уникаючи при
цьому вапнякових грунтів; найкраще росте на висоті 800—1200 м, але трапляється й на висоті до 1800 м над рівнем моря. Частіше його можна побачити на затінених північних і північно-східних схилах, особливо в глибині ущелин, а не на відкритих місцях. Кращими для нього можна вважати райони з річною сумою опадів 1000—1500 мм. Мінімальна кількість опадів — 600—800 мм.
Каштан варто садити на родючих опідзолених грунтах, не переносить він вапнякових. Може рости і на сухих кам’янистих ділянках, якщо буде можливість його потужній стрижневій кореневій системі пройти в глибокі, багаті на вологу шари. Каштан дає кращі плоди на пухкому піщаному грунті гірських схилів, де він розвивається повільніше, ніж на родючіших грунтах низин. Коренева система європейського каштана менш вимоглива до аерації грунту, ніж його родича — американського каштана, тому європейський каштан росте і плодоносить навіть на важких глинистих грунтах.
Відомі основні сорти каштана посівного (європейського, шляхетного, їстівного): Великоплідний — культивується в Азербайджані, плоди великі, свіжі — 7—12 г; Дрібноплідний — також з Азербайджану, плоди невеликі — 4,5—6,5 г. Вирощують каштан переважно в країнах західного Середземномор’я — в Італії, південній Франції, на Піренейському півострові (загальна площа близько 115 тис. га). Основні сорти, що культивуються там: Бурю де лиляк, Ліонський (найбільше відомий), Неаполітанський — найвеликоплідніший, маса плоду — 20 г, але траплялись плоди масою до 60 г.
У природі немає таких великоплідних форм, які дають плоди до 20 г і більше. У природних каштанових лісах більшість плодів (90% і більше) утворюється у верхній частині крони. І коли вони достигають, то обпадають і стають кормом для тварин. Насамперед обсипаються найбільші і їх поїдають тварини, а ті, що обпадають пізніше, прикриваються опалим листям і дають сходи. Так відбувається природний добір на дрібноплідність.
Каштан розмножують насінням, паростками і щепленням. Коли розмножують насінням, сорт передає якості батьків. Під час закладання саду краще садити щеплені рослини. Сіють насіння на родючих грунтах, на глибину 6—10 см. У процесі вирощування сіянців каштана, де він утворює глибоку стрижневу кореневу систему, бажано навесні підрізати корені. Такі сіянці після садіння краще приживлюватимуться.
Одержані сіянці окулірують сплячим вічком або «дудкою” (як у волоського горіха) наприкінці літа чи проростаючим вічком (окуліровка або копулірування) навесні.
Плоди каштана (просушені) містять у середньому 69,29 % безазотистих екстрактивних речовин, 10,76 % білка і 7,22 % жирної олії; з вуглеводів — 16—34 % крохмалю, 4—14 цукрози і глюкози, до 7—17 % декстрину; з кислот — яблучну і лимонну. Насіння споживають свіжим, печеним і вареним, а також використовують у кондитерських і кулінарних виробництвах. У містах Середземномор’я на вулицях усюди можна побачити жаровні, де на тліючому вугіллі підсмажують каштани і відразу продають гарячими. Кондитерська промисловість готує зацукрені й глазуровані каштани, використовує їх тертими для марципанів, тістечок, шоколаду тощо; вареними каштанами фарширують птицю. З сухого насіння готують борошно.
Високо ціниться деревина каштана, вона дуже красива і міцна, а високий вміст у ній танідів робить її дуже стійкою проти грибів-паразитів. Вона набагато міцніша від дубової і є найкращою для виготовлення бочок; кращі вина вироблялися в барилах із каштанової клепки. У вологому субтропічному кліматі Західної Грузії дерев’яні будівлі швидко руйнуються, якщо вони споруджені не з каштана. Були випадки, коли іноземці купували такі будинки і використовували цю деревину для виготовлення меблів та яхт. Крокви знаменитого за архітектурою Реймського собору, зруйнованого під час першої світової війни, були зроблені з кавказького каштана.
В Європі, Америці місцеві жителі відгодовували свиней (на Кавказі й зараз це практикується), коли випускали їх у ліс, де вони живилися каштанами і жолудями. А зникнення диких індиків у східних штатах Америки пояснюють загибеллю каштанів, що дико росли у цих районах. Плоди каштана можуть бути також замінником кави.
