Хеномелес добре розмножується насінням


Айва японська низька — декоративний і плодовий кущ заввишки до 1 м. Стовбур і гілки тонкі — 1,5—2 см у діаметрі, пагони з колючками. Листки невеликі, яйцеподібні, блискучі, квітки оранжево-червоні. Маса плодів — ЗО—40 г. Вони яскраво-жовті, кислі, ароматні, багаті на пектин, лимонну кислоту, вітаміни Р і С.

Айва японська висока — кущ заввишки до 3 м із пониклими до землі гілками буро-сірого забарвлення. Молоді пагони вкриті гострими і твердими колючками. Листки шкірясті, овальні або округло-овальні з тупою верхівкою. Вегетативні бруньки розпускаються в середині квітня, а наприкінці місяця з’являються бутони яскраво-червоних, рожевих або оранжевих квіток. У деяких рослин бувають махрові квітки.

Айва японська — зимостійка (витримує зниження температури до мінус 30°С) і посухостійка рослина. Її коренева система в 6-річному віці проникає на 2 і більше метрів углиб. Досить світлолюбна. Плодоносити починає на 3—4-й рік після садіння. Урожаї щорічні. Із 6—8-річного куща знімають по 3—4 кг плодів, які починають достигати з другої половини вересня.
Із плодів айви японської готують желе, компоти, джеми, варення, пастили, мармелад, зефір, соки, сиропи.

Розмноження хеномелесу


Розмножують айву різними способами: напівздерев’янілими живцями, відсадками, кореневими паростками, поділом куща, щепленням і насінням.

Для розмноження насінням його вибирають із стиглих плодів під час підготовки їх до переробки. Щоб насіння дало сходи, його необхідно стратифікувати у природних або штучних умовах. Для стратифікації у природних умовах у пізньоосінній період, безпосередньо перед настанням морозів, насіння висівають у підготовлені на рівному незатіненому місці грядки. Попередньо вносять на грядки перегній чи компост із розрахунку 3—4 кг на 1 м2 і перекопують її на глибину 20—25 см та розрівнюють граблями. Сіють на глибину 2—3 см у борозенки, розміщені одна від одної за 50—60 см. Відстань між насінинами в рядку — 6—8 см. Потім борозенки засипають землею, поливають із розрахунку 8—10 л води на 1 м рядка й мульчують. Після появи сходів навесні та утворення 3—4 листочків густо розміщені сіянці розсаджують на відстань 10—15 см один від одного. Догляд за рослинами протягом двох вегетаційних періодів передбачає утримання грунту в пухкому й чистому від бур’янів стані та поливання. Після дворічного вирощування на грядках саджанці пересаджують на постійне місце.

Насіння, не висіяне восени, навесні слід стратифікувати. Для цього за 1,5—2 місяці до сівби його вміщують у вологий чистий річковий пісок і витримують у підвалі, де температура 1—4°С. Коли воно проросте й мине загроза приморозків, його висівають на грядку.

Для розмноження кореневою порослю ЇЇ відокремлюють від основного кореня. Із міцним корінням висаджують на постійне місце, а слаборозвинуту — у грядки на дорощування.
Розмноження поділом куща практикують переважно під час пересаджування рослин. За рік до викопування кущ сильно обрізують і ретельно доглядають за ним. Восени або рано наступної весни, до початку сокоруху, його викопують і ділять на частини за кількістю молодих гілок із добре розвинутими пагонами та кореневою системою.

Для розмноження горизонтальними відсадками вибирають серед-ньорослі непошкоджені гілки, розміщені ближче до основи куща по периферії його крони. Навесні їх укладають на дно підготовлених радіальних канавок глибиною 6—8 см і пришпилюють дерев’яними гачками. Верхівок гілок не зрізують, оскільки з них виростають досить розвинуті саджанці. Молоді пагони, що досягли висоти 6—8 см, підгортають, а вдруге — коли вони будуть заввишки 10—14 см. Раз на 10—15 днів рослини поливають, грунт періодично розпушують.

У разі потреби маточні рослини підживлюють мінеральними азотними добривами (сірникову коробку аміачної селітри на 10 л води). Ще краще для цього використовувати курячий послід або гноївку, розведені водою відповідно в 12— 15 і 6—8 разів, по 2—3 відра на рослину.

Саджанці викопують восени, після дозрівання деревини. Відсадки спочатку відокремлюють від материнського куща, потім розрізують. Кращі з них висаджують на постійне місце, а слаборозвинуті — у грядку на дорощування.

Для розмноження напівздерев’янілими живцями їх заготовляють наприкінці травня — на початку червня з добре розвинутих пагонів поточного року, що почали набувати пружності. Зрізані пагони ділять на частини завдовжки 10—12 см. Нижній і верхній зрізи роблять відповідно під брунькою і на 0,5—1 см вище від неї. На живцях усі листочки, крім двох верхніх, видаляють. Перед садінням живці нижніми кінцями занурюють у воду на кілька годин. Висаджують у шкілку так, щоб зверху була частина живця з 2 листочками, потім мульчують перегноєм шаром 4—5 см. Накривають прозорою поліетиленовою плівкою, з південного боку затінюють щитами, які через 2—3 тижні знімають.

Догляд за рослинами в шкілці зводиться до періодичного поливання та обприскування листя чистою водою. У спеку плівку трохи відкривають, а через ЗО—45 днів, коли живці добре вкоріняться, її знімають. За доброго догляду на осінь виростають саджанці з розвинутою кореневою системою й пагонами завдовжки 20—25 см. їх залишають ще на один рік, потім викопують і висаджують на постійне місце.

Особливо цінні форми айви японської розмножують щепленням. Як підщепу використовують айву звичайну, глід, а в південних районах — сумісні з айвою сорти груші. Найкраще щепити способом поліпшеного копулювання, а також брунькою вприклад або окуліруванням.





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *