Понад двадцять років тому до мене із села приїхав батько й каже: — Прийми, сину, бо мати «заїдає» і жити з нею більше не можу.
Я знав материн характер і прийняв батька до себе жити, бо він мав ще й погане здоров’я.
Мати залишилася в селі, а ми мешкали в районному центрі. Потім на сімейній раді домовилися квартиру, в якій жили, залишити моїм дітям, а собі спорудити будинок у селі поблизу міста. Взяли 6 соток землі й звели нову оселю. І жили там я, дружина та батько.
Через п’ять років помирає батько. У нашій сім’ї ще є один мій брат. Він механік. Працює і мешкає в обласному центрі. На похорон батька не приїхав, хоч я і сповістив про наше горе йому телеграмою.
Після смерті батька до мене звернулася мати, щоб я забрав її жити до себе. Я це зробив. Переписав на неї будинок, тобто все зробив так, щоб вона відчула, що в неї є син, щоб жила спокійно і знала, що все, що тут є, то її власність.
Через якийсь час помирає і мати. Я знову сповіщаю брата про її смерть, але й цього разу він не приїхав. Обидва похорони я відбув сам з дружиною.
Ще за життя матері я випадково довідався, що мати написала заповіт моєму братові на будинок, який я збудував із своєю сім’єю, зрозуміло, на свої гроші. Коли я запитав, нащо вона так зробила, то вона відповіла, що їй стало шкода свого сина, тобто мого брата, і вона хотіла, щоб і він жив, як захоче, біля мене.
З часом брат написав вимогу до наших місцевих правових органів, щоб мій будинок, який йому заповіла мати, переписали на нього. Навіть надіслав документи, які завірила нотаріальна контора.
Наша нотаріальна контора, до якої я звернувся, а мені вже близько 70 років, я непрацездатний, відписала мені з мого будинку тільки 1/3 частину.
Невже є такі закони, щоб мій власний будинок дозволяли віддати іншій людині, нехай і рідному братові? Будь ласка, дайте відповідь на моє запитання. І, будь ласка, мого прізвища й адреси не подавайте.
Петро Н., Сумська обл.
Згідно з Цивільним кодексом України (ст. 524) спадковість здійснюється за законом і заповітом.
Під час спадкування за законом спадкоємцями в першу чергу призначаються діти, дружина і батьки померлого в рівних частинах спадкового майна.
Спадкоємство за заповітом настає тоді, якщо померлий за життя залишив заповіт, згідно з яким передає усе майно або частину його одній чи кільком особам, як тим, що належать, так і тим, що не належать до спадкоємців за законом.
Свобода заповіту законом обмежується в інтересах неповнолітніх та непрацездатних спадкоємців першої черги. Це обмеження полягає в тому, що, незалежно від змісту заповіту, непрацездатні й неповнолітні спадкоємці першої черги успадковують не менше двох третин частини, яка належала б кожному з них під час спадкування за законом (ст. 535 Цивільного кодексу України).
У нашому випадку після смерті матері спадкоємцями за законом були два сини. Але мати залишила заповіт лише на одного. Другий син непрацездатний і згідно із ст. 535 Цивільного кодексу України має право на обов’язкову частину спадкового майна у розмірі не менше двох третин частини, яка належала б йому, якби не було заповіту, тобто, коли майно переходить у спадок за законом.
Успадковуючи майно за законом, обидва сини отримали б його в рівних частинах, тобто по половині.
Отже, другий син, непрацездатний, одержує дві третини від 1/2 спадкового майна, що міг одержати за спадкування за законом.
Нотаріальна контора розв’язала питання про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом братові, обійденому заповітом, на основі закону і переглядати його, на наш погляд, підстав немає.
У ситуації, що склалася, питання розподілу спадщини може бути практично розв’язане на основі домовленості обох братів в інтересах їхніх сімей, створення умов для належного утримання будинку, що перейшов у спадщину, та нормального проживання в ньому.
І.Миронець, кандидат юридичних наук
