Як вчити молодого коня


Добрий день, шановна редакціє! Спасибі за вашу роботу! Ви справді робите дуже корисну і цікаву для нас, сільських жителів, роботу. Я, наприклад, читаю ваше видання практично кожен день, і все у ньому цікаве й корисне, але найбільше мене цікавлять статті про кіз та коней. Хоч самі уже сім років утримуємо коней у своєму господарстві, але завжди хочеться знати більше, ніж знаєш.
Прочитала статтю В.К.Левченка і трохи з ним не згодна. Тому хочу поділитися своїм досвідом. Мені здається, що мій досвід буде ближчий до реальностей життя.

Купили ми свою першу кобилу в 1993 р. Гарна, велика, здорова біла кобила. Господар пригнав її до нас запряженою, ішла добре, але коли ми її самі запрягли, розчаруванню не було меж. Вона була зноровлена і що ми їй не робили, а пуття з неї не було.

Як потім з’ясувалося, у свого колишнього господаря вона ходила «під ланцюжком». Так, так «під ланцюжком». Це, коли бідну тварину б’ють ланцюгом за непокору. І варто ним тільки-но задзеленчати і вона побіжить, вирве воза навіть з багнюки, витягне під будь-яку гору.

В Америці за таке жорстоке поводження з твариною, за законом, покарали б, а в нас це, ніби так і треба. Осуджуйте такого «господаря , і скільки хочете, і в очі, і поза очі, а він ; вам: «Моя худоба, що хочу, те з нею і роблю».


Іноді на таких тварин просто шкода дивитися. І в нашому селі є подібні господарі, власне один, що добивається покори в такий спосіб. Інші користуються пугою, батогами.

Так ось пуття нам з тієї красуні не було ніякого — бити її рука не підіймалася, душа не дозволяла, а по іншому вона не розуміла: або стоїть у возі, або лупить задніми ногами і все трощить. Щоправда, чудово ходила під сідлом, рівних їй не знайти. Виміняли ми її на старішого коня, але він був слабий. Напружиться кінь, як струна, задніми копитами, на «пальчики» (в людському розумінні) стає. І сеча не виділялася. Бувало тиждень, і два, три нападів немає, а потім знову. А взагалі не поганий кінь був до роботи.

Ви скажете, чому до ветлікаря не звернулися, чому не вилікували. А ветлікарі у нас спеціалізуються на коровах і свинях, а в конях вони не розуміються, і не їхня в цьому вина, не вчили їх цього. І своїх ветлікарів на ноги ставили, і до сусідніх сіл до спеціалістів їздили. Іноді скажеш їм, що й те колола, й те пити давала, а вони слухають, і чесно признаються, що я більше за них знаю про хвороби коней і що треба робити.

Зрозуміла я тоді, що гарного коня господар ніколи не продасть, обов’язково якийсь ганж у нього є. Добре, якщо цей ганж можна виправити, а буває ж так, що і не можна, не забуває коняка своїх «поганих звичок».

Купили ми тоді просто із табуна річну кобилку, на прив’язі ніколи не була, людей близько не підпускала. Справжнє дике лоша, ще ненавчена до роботи і ніким не зіпсована. Ростом і силою була хороша. Місяців два-три ми її привчали до себе, і все ласкою. Коні дуже розумні, кожна особина має свій характер, до кожної свій підхід, одного рецепта, як у кулінарії (зробиш так чи так і будеш мати належного коня) немає.

У журналах, газетах, і в статті В.Левченка пишеться, що коней привчати до упряжі треба 2—2,5, а то й до 4 років. Я думаю, що це нереально. Уявіть собі: ви вдома тримаєте лоша 2,5 року, годуєте, напуваєте, прогулюєте і більше нічого. Щоб мати хорошу коняку для себе, треба і вчити її змалечку, щоб вона привикала до вас, а ви до неї. Спершу кантарик, потім вуздечка. Потім шлея з підшоркою.

Наприклад, свою Ладу ми вперше запрягли, коли їй не було і півтора року. Спершу переробили однокінний віз на парокінний, потім у кумів взяли вже вивчену старішу кобилу в пару до неї. І в пору, коли на дорогах немає людей і машин, рівною дорогою, без горбів і ярів, поїхали «кататися». Кроком, без навантажень проїхали в перший же день кілометрів 3—4. Проблем з Ла-дою не було ніяких. До упряжі вона вже була привчена. (Запрягали її, відколи приручили, час від часу). Якщо треба було повернути чи розвернутись, я це робила на бік об’їждженої кобили, і Лада повторювала все.

Коли їхала машина, я старалась, щоб машина проїхала з боку Жанни, щоб Лада поступово звикала, що щось летить і гуркотить. Об’їжджували ми так свою Ладу з пізньої осені і до весни, коли в селі можна не поспішати й віддатися роботі з одною конякою. Тобто, коли не спішиш на город або на поле. А коли вже повороти поступово можна було робити і на Ладин бік, вона почала розуміти ці повороти й плавно рушати, а не ривком. І тільки потім ми запрягли її в однокінку. І ціле літо возили нею траву їй і корові, заготовляли сіно. Розуміли, що краще робити дві ходки, ніж усе перевезти за один раз.

Я якось інтуїтивно відчувала, скільки вона зможе довезти без шкоди для себе. На осінь, коли їй було років два чи два з половиною, ми вже нею могли перевезти з поля весь свій урожай. Напевно сказати, скільки їй було на той час, не можу, оскільки не знаю, чи й був їй рік, коли ми її купили, а може й більше). Але достеменно знаю, що у два роки вона була вже робочою кобилою.

Город нею ми ще не орали, але вантажі вона возила і нарікань не було. Разом з Ладою у нашому господарстві з’явився восьмиденний коник Орлик. Вигодувала я його коров’ячим молоком. Приручати його як Ладу не було потреби, він був дуже ручний. Ріс міцним, великим, широким у грудях. До року ходив уже в упряжі, а в півтора року вже разом з Ладою возив вантаж.

Перевозили всі вантажі, які треба було по господарству, до того ж допомагали ще й сусідам і родичам.

Невдовзі йому буде 6 років, ним ми оремо город, боронуємо, садимо картоплю, мотижимо, підгортаємо. До того ж, ще й підробляємо ним: то до млина щось відвеземо людям за 10 км, то по селу якийсь вантаж перевеземо. Мій кінь один з найкращих на все село і байдуже, що він не по науковому став робочим у півтора року.

Тож, якщо мати розум в голові, а душу у тілі, то коня тим не зіпсуєш, що рано запряжеш.

А Ладу ми продали. Несподівано продали. Один дядько з села, як причепився — продайте і все, місяців три проходу не давав, і дав таку ціну, що можна було дві коняки купити. Орлик за неї дужчий, до того ж важко в господарстві пару коней тримати. Уже три роки вона в нього, нарікань на неї ніяких немає і раннє запрягання їй не зашкодило. Батога вона геть зовсім не визнає.

Як я згадувала вище, єдиного рецепта, як вивчити коня, немає, але я хочу дати кілька порад, які мені дуже пригодилися.

По-перше, не треба коня загодовувати, від того, що він з’їсть більше хліба, кращим не стане. Як кажуть старі люди, у нього тоді «жир грає», або «з жиру біситься», але це не значить, що він повинен бути худий, але зайве теж недобре.

По-друге. Коли вчите коня, привчайте його так, що на півдорозі під гору ні в якому разі не можна ставати, якою крутою вона б не була.
Виїдьте під гору, а потім станьте на 1—2 хвилини, а якщо кінь дуже втомився, то й на більше. Тоді, як він звикне до цього, ніяка гора вам не буде страшна з будь-яким вантажем. З натугою, але він витягне, а вже потім стане перепочити. Якщо вже так сталось, що кінь не може дотягнути, злізьте з воза, візьміть за уздечку, підбадьорте добрим словом, він зрозуміє і дотягне. Але часто так не робіть, бо кінь звикне, що коли тяжко чи слизько, ви повинні вести його під уздечку. Але це краще, ніж кричати і бити бідолашну тварину. А надалі старайтесь занадто не перевантажува його.

І ще одне. Якщо ви хочете мати здорову, не норовисту коняку, щоб вона за будь-якої погоди, за будь-яких обставин не підвела вас, не давайте її на «чужі» руки. У селі часто буває: сват, брат чи кум просить щось перевезти, часу нема, щоб самому поїхати, запріг і — «на їдь». Машину ви б так давали? Я твердо переконана — кінь повинен служити лише своїм господарям.

Свого Орла я можу дати «на руки» лише кумові Басі. У нього також є кобилка і якщо треба якусь роботу виконувати парою, то ми і підпаровуємо своїх коней. Кожна людина по своєму командує і керує. Кінь повинен знати одних господарів. Це моє переконання і я можу про це писати дуже багато. Де б ви не їздили, а по приїзді кінь повинен знайти в яслах щось добреньке. Тоді завжди він буде спішити додому.

Коли ви любите свого четвероногого помічника, і бачите в ньому не лише робочу тварину, а й живу душу, то я вірю, що у вас все буде гаразд.

Якщо ви надрукуєте мого листа, то, можливо, мої поради комусь стануть у пригоді. Хочеться у Вашому журналі читати поради про утримання коней не лише академіків, а й господарів-трудівників. Може, хтось із добрих господарів порадить у журналі, як зробити кінну косарку або де її можна придбати, то я впевнена, що не тільки я буду Вам дуже вдячна.

З повагою і побажаннями усього найкращого всім!
Людмила Панасюк,
20321, Черкаська обл., Уманський р-н, с. Берестівець





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *