Мені вже за п’ятдесят, проте надсилати листи до будь-якої інстанції не доводилося. Але нині тривога за рідну природу змусила мене звернутися до редакції «Бабусиного саду». Я маю на увазі безперешкодне поширення амброзії полинолистої, яка за 10—12 років заполонила Черкаси і навколишні села й успішно крокує на північ та на захід.
Люди давненько помітили цей бур’ян, питали один в одного: що це таке?
Поступово довідалися, що це амброзія, трава, яка спричиняє алергію.
І ніхто (крім, звичайно, спеціалістів) не знав головної зброї цього бур’яну — це здатність рости всюди, де впаде його насіння, і поступово витісняти інші рослини.
Влітку на сухих пісках я зустрів добре розвинуті рослини амброзії, хоча корінні мешканці нашої флори мали тут зовсім непривабливий вигляд. Пильніші спостереження переконали мене в тому, що у нашій природі немає перепон, які б обмежили поширення амброзії. Зробити це може тільки людина, але, на жаль, не робить майже нічого. Зокрема, в Черкасах амброзія вже вийшла з-під контролю. Але ж є ще території, де її немає або дуже мало. І зупинити цей підступний бур’ян можна. Більше того, її можна поступово знищити. Стверджую це, опираючись на власний досвід.
Сталося так, що у 2000 р. амброзія густо вкрила берег каналу, який прилягає до садово-городнього кооперативу «Дніпро» біля с. Чапаївка Золотоніського р-ну. Двічі (у серпні та в першій половині вересня) низенько скосив траву. У 2001 р. знову провів подвійну «атаку» на амброзію. В результаті нині берег, довжиною майже 300 м, вільний від неї!
То ж я звертаюся до редакції видання з проханням: розповідайте своїм читачам про цю агресивну рослину, про те, до чого може призвести злочинна недбалість державних органів, які і з амброзією не борються, і населення не інформують.
Люди повинні зрозуміти: якщо амброзію не зупинимо, то замість веселого розмаїття трав дістануться нашим дітям та онукам лише зарості цього підступного алергійного бур’яну.
