Ожина буде прикрасою любого саду

Ожина — це полівітамінна харчова, лікарська , медоносна і декоративна культура. Її плоди містять каротиноїди (0,5-0,8 мг на 100 г), вітаміни групи В (до 20 мг на 100 г), а також вітаміни С, Е і провітамін А. За вмістом цукру, кислот у плодах ця культура близька до малини, а за вмістом вітамінів групи РР (500-1000 мг на 100 г ягід) значно перевершує їх.

Ягоди ожини — цінний продукт харчування і в свіжому, і в переробленому вигляді. Вони містять близько 10,5 % сухих речовин, до 10 % цукрів (глюкоза, фруктоза, сахароза), до 15% органічних кислот, 2,4% клітковини, до 1,8 % пектинів, солі калію, кальцію, фосфору , заліза. До складу ягід і листків ожини входять мікроелементи кровотворного комплексу (мідь, марганець, вольфрам, молібден та інші).

Господарське значення ожини. Лікувальна цінність

Ожина здавна використовувалася у харчових та лікувальних потребах не лише сама собою, але й в рецептурі з іншими рослинами. Є відомості, що більше 2000 років тому Діоскорид рекомендував хворим відвар з листя для полоскання як протизапальний засіб при захворюванні ясен та ротової порожнини, а для зовнішнього використання компрес із листя при захворюванні шкіри лишаєм, екземою, виразками тощо.

Авіценна радив вживати корені ожини за нирковокам’яної хвороби (розкладає каміння), пов’язки з листя — при бешисі, а також рекомендував жувати листя для зміцнення ясен.

На Русі корінь ожини, зварений з медом, рекомендували для лікування водянки. Борошно з коріння, зварене на старому вині, споживали за нирковокам’яної хвороби, зварене у вині листя й молоді пагони — для полоскання рота за нагноєнь, а також при пухлині горла. Свіже листя товкли й прикладали на лишаї та старі виразки на ногах.

У багатьох країнах Європи, особливо в Болгарії, Угорщині, Польщі, Франції, Німеччині здавна використовували відвар молодого листя і пагонів за неврозів та ядухи.

Ягоди ожини використовують як натуральний барвник для забарвлення різних страв і напоїв. Характерно, що сік при забарвленні вин з кислою реакцією дає червоний колір, а з лужною — синій. Він придатний і для фарбування тканин у фіолетовий, ніжно-рожевий та коричнево-фіолетовий кольори.

Ожина — добрий медонос, вона дає багато нектару й пилку. Мед світлий, прозорий, зі слабким ароматом.

Морфологічні та біологічні властивості ожини

Ожина, як і малина, належить до родини Розових (Rosacea), роду Рубус. Тому за багатьма біологічними і агротехнічними особливостями вони схожі. Але ожина, як культура, має ряд своїх особливостей.

По-перше, між ожиною й малиною існують генетичні відмінності: в ядрах клітин у них різне число хромосом. Малина — диплоїд (2 h= 14), а ожина — поліплоїд. Більшість європейських культурних форм ожини є тетраплоїдами, тому вона урожайніша порівняно з малиною.

Морфологічно ожина відрізняється від малини трійчастими або пальчастими листками ( у малини в більшості випадків листки складні, непарноперисті, дуже рідко пальчасті). Плід в ожини, як і в малини — збірна кістянка. Але на відміну від малини ожинові кістянки зростаються між собою та з плодоніжкою.

Рослина ожини — напівкущ з багаторічною підземною частиною (кореневищами) та дворічною надземною.

Необхідно враховувати, що ожина вибагливіша до світла и тепла порівняно з малиною. Для успішного м вирощування необхідна сума активних (вище 10°) температур 1300-1600°. У порівнянні з малиною ожина стійкіша до посухи і дуже позитивно реагує на зрошення. Вона добре росте на будь-якому достатньо дренованому ґрунті.

За механічним складом найкраще підходять достатньо дреновані середні суглинки. Однією з її переваг є ще й те, що вона успішно росте на ґрунтах з будь-якою кислотністю, хоча перевагу віддає ґрунтам з рН 5,5-6,7. Для більшості районів України кращий строк садіння — рання весна, доки в ґрунті зберігається достатня вологість, необхідна для приживлювання і подальшого росту молодих рослин.

Незважаючи на те, що в дикому стані ожина росте під пологом лісу і витримує затінення, її культурні сорти для одержання високого врожаю слід висаджувати на відкритих сонячних місцях. У районах, де можливі пізні весняні заморозки, не варто розміщувати на південних та південно-західних схилах тому, що в таких місцях земля швидше прогрівається, прискорюється початок розвитку і ріст рослин, отож заморозки в цей період можуть завдати їм великої шкоди.

Різноманіття сортів ожини

У природних умовах на земній кулі налічується близько 200 видів. На сьогодні відомо близько 300 сортів культурної ожини. Батьківщиною більшості з них є Америка, де багато видів ожини росте в природних умовах. У країнах колишнього СРСР — 52 види.

Сорти, різновиди й види ожини за характером росту пагонів, формою куща і способами розмноження поділяють на дві групи: прямостоячі ожини, або куманиці (їх ще називають власне ожина) і росянки (росяниці) — ожини, стебла в яких стеляться по землі. За врожайністю та смаковими якостями росянки мають перевагу над куманицями, однак наявність сланких пагонів й велика кількість колючок ускладнює і значно здорожчує їхнє вирощування.

Куманиці — рослини висотою до 3 м з вертикальними або злегка пониклими пагонами. За своєю біологією вони дуже подібні до малини. До цієї групи входять такі основні культурні сорти: Кіттаніні, Лаутон, Ері, Вільсон, Ерлі, Максвелл Ерлі, Дарроу, Ельдорадо та інші.

Розмножуються куманиці кореневими паростками і кореневими живцями, але, на відміну від росяниць, ніколи не розмножуються укоріненням верхівкової бруньки (пульбованням ).

Росянки мають сланкі (особливо в другу половину літа) пагони з перпендикулярними плодовими гілочками. Околюченість їх різна залежно від сорту і виду. Плоди чорні або темно-червоні, більші, соковиті і переважають за своїми смаковими якостями ягоди куманиць. Плодоношення більш раннє, врожайність висока, але зимостійкість низька. Однак при схрещуванні окремих видів росянок з малиною одержують більш зимостійкі форми, ніж куманиця. Основні сорти цієї групи: Техас, Лукренція, Ізобільна, Торнлес Логан. їхні пагони займають проміжне положення, вони сильно пониклі. Розмножуються вони як кореневими паростками, так і верхівковими бруньками.

Як уже згадувалося, на сьогодні відомо близько 300 сортів культурної ожини. Майже для всіх характерна наявність на пагонах значної кількості колючок, що є однією з причин стримування її широкого впровадження в культуру. У промислових садах СІ1ІА відомо лише декілька сортів ожини, в яких колючки відсутні. Це такі сорти: Бойзене, Логен Янга, Смусстем, Остин Торнлес, а також безколючковий напівсланкий сорт ожини Торнфрі. В Інституті садівництва УААН (м.Київ) у вивченні й розмноженні цей сорт знаходиться з 1985 року.

Торнфрі — це, як і всі інші ожини, — напівкущ. Надземна частина складається з однорічних і дворічних пагонів. Коренева система багаторічна. У цього сорту однорічний пагін до осені в більшості випадків не дає розгалужень. Однак, якщо його прищипнути або обрізати під час росту, це може призвести до появи значної кількості бокових пагонів. На другий рік пагони, що перезимували, вже не ростуть ні в довжину, ні в товщину. Із пазушних бруньок пагона утворюються плодові гілочки.
Після плодоношення дворічні пагони восени в більшості випадків відмирають. Замість них у рік плодоношення з кожної рослини виростає по декілька пагонів заміщення із кореневих паростків. Таким чином забезпечується подальше існування плантації.
У більшості сортів ожини пагони, які виросли з кореневищ, у перший рік найчастіше не плодоносять, а на другий рік дають бокові гілочки з квітками й плодами. Сорт Торнфрі — ремонтантний. У нього можуть плодоносити і однорічні пагони заміщення. Особливо це чітко проявляється після пошкодження надземної частини рослин зимовими морозами. Рослина відзначається надмірним енергійним ростом. В умовах Полісся і Лісостепу Україи пагони можуть досягати в довжину 3-4 м і більше. Як і інші напівсланкі сорти, цей сорт розмножується як кореневими паростками, так і укоріненням верхівкової бруньки пагона — «пульбованням». Це відбувається при нагинанні пагона і його контактуванні з вологим ґрунтом. Добрі результати ми отримали в Інституті садівництва УААН при розмноженні даного сорту зеленими живцями. Оптимальний строк зеленого живцювання Торнфрі в умовах Полісся і Лісостепу України припадає на період, коли сума активних (вище 5°С) температур досягає 600-700°. За середніми багаторічними даними — це друга декада червня. З будь-якої частини пагона поточного року зелені живці в цей період укорінювалися практично на 100%.
Сорт високоврожайний. Плоди масою до 6-8 г, чорні, соковиті, специфічного приємного смаку. В умовах Полісся та Лісостепу України достигають у третій декаді червня — другій декаді серпня. Збирання триває близько 40 днів. Ягоди характеризуються високими технологічними якостями.

Смусстем. Сорт виведений у США. Достигати починає на 7-10 днів пізніше, ніж сорт Торнфрі. За стійкістю до низьких температур, спеки, посухи і за вимогами до місця вирощування Смусстем мало відрізняється від Торнфрі.
Рослини сильнорослі. Пагони напівпрямостоячі, дуже довгі, внаслідок чого потребують шпалери, середньої товщини або порівняно товсті, темно-коричнюваті, без шипів. Плодові гілки довгі. Листкові пластинки великі, еліпсоподібні, із загостреною верхівкою, помірно зморщені, темно-зелені.
Збирання врожаю триває близько двох місяців. Ягоди дуже привабливі на вигляд, дещо більші за ягоди сорту Торнфрі, тупоконічні або злегка видовжені, інтенсивно винно-чорні або чорні, з глянцем. М’якоть щільна, досить кисла, ледь терпка.
Розмножується кореневими паростками, укоріненням верхівкової бруньки — «пульбованням», зеленими живцями в умовах штучного туману.

Техас. Сорт виведений І.В.Мічуріним у 1902 р. шляхом відбору із сіянців американської ожини Логанова ягода. Кущ великих розмірів, стелиться, що ускладнює догляд. Пагони густо вкриті шипами. Не зовсім морозостійкий і за суворої безсніжної зими підмерзає, а тому потребує укриття. Ягоди великі, до 4 см, масою до 10 г. Темно-малинового кольору, на смак кисло-солодкі. Використовуються для переробки і споживання свіжими. Сорт цінний тим, що ягоди легко знімаються з серцевиною, вони лежкі і витримують транспортування.
Сорт розмножують укоріненням верхівкової бруньки і зеленим живцюванням в умовах штучного туману. Кущ розростається тільки за рахунок збільшення кількості пагонів заміщення.
Коренева система сорту Техас дозволяє успішно (без зниження врожайності) вирощувати його на одному місці упродовж 15 років і більше.

Розмноження ожини

Ожину можна розмножувати насінням і вегетативним способом: кореневими паростками, укоріненням верхівкових бруньок однорічних пагонів, кореневими і зеленими живцями в умовах штучного туману, методом культури тканин. Розмноження насінням використовують переважно в селекційній справі при виведенні нових сортів.

Розмноження кореневими паростками — основний спосіб розмноження сортів ожини з групи куманиць. У спеціалізованих плодорозсадницьких господарствах для цього закладають спеціальні маточники. Ділянку, на якій буде створено маточник, старанно готують. В зоні Лісостепу і Степу упродовж одної вегетації її утримують під чорним паром. При цьому під зяблеву оранку бажано внести 80-100 т/га органічних і по 90-120 кг/га діючої речовини фосфорних та калійних добрив. На бідних дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах замість чорного пару використовують сидеральний пар. Маточні насадження можна закладати як восени, так і рано навесні. Осіннє садіння виконують у вересні — першій декаді жовтня. У саджанців, висаджених у цей час, до кінця вегетаційного періоду з кореневих бруньок підростуть і наблизяться до поверхні ґрунту підземні етиольовані стебла. Рано навесні з прогріванням ґрунту вони швидко дружно проростуть і до кінця літа утворять добре розвинуті саджанці.

Висаджують маточні рослини з міжряддям 2,5 м і відстанню між рослинами в ряду 50-70 см. Стебла висаджених рослин зрізують на рівні поверхні ґрунту. У кожному ряду, через 10 м, в однієї рослини залишають стебла для визначення напрямків рядків під час ранньовесняного обробітку ґрунту. З початком масового проростання ожини залишені стебла видаляють. У перший рік вегетації систематично обробляють ґрунт у міжряддях та рядках.

Другого року після садіння (перший рік експлуатації маточника) рано навесні вирізують пагони попереднього року біля поверхні ґрунту, виносять із плантації і спалюють. Залежно від забезпечення ґрунту поживними речовинами вносять по 60-90 кг д.р. азотних, фосфорних і калійних добрив, після чого боронують фізично дозрілий ґрунт упоперек рядків або по діагоналі тракторними зубовими боронами ЗБНТУ-1.

Надалі міжряддя утримують чистими від бур’янів, розпушеними. Паростки проростають не лише в рядках, а й у міжряддях. Тому з кожним обробітком ширину оброблюваної смуги звужують.

На присадибних ділянках, крім вирощування кореневих паростків ожини в спеціальному маточнику, можна отримати їх з плодоносної площі за відстуністю на них рослин, пошкоджених шкідниками та уражених хворобами. Для цього на краю грядки вибирають високоврожайні кущі, зрізують в них рано навесні надземну частину над поверхнею ґрунту. Коренева система ожини поширюється в радіусі 100-150 см. На такій відстані навколо куща з боку, не зайнятого рослинами, розпушують ґрунт, а потім мульчують шаром торфу 4-7 см. На початку вегетаційного періоду із бруньок на коренях починають рости паростки. Коли вони досягають висоти 10-20 см, їх викопують із грудкою землі й пересаджують на постійне місце або ділянку дорощування. При цьому обов’язково поливають. Паростки швидко приживлюються й до осені набувають стандартних розмірів.

Можна також вирощувати паростки до осені безпосередньо біля маточного куща. Восени їх викопують садовими вилами, розрізують на окремі рослини й висаджують на постійне місце.

Розмноження зеленими живцями. Зелені живці ожини, як і інших культур, укорінюються в закритому ґрунті: засклені або плівкові теплиці, розсадники тунельного типу, парники з укриттям із використанням туманоутворюючих установок. Останні дають можливість автоматизувати полив живців і створити оптимальні умови для їхнього укорінення.

Строки живцювання. Успіх цієї операції, як і в інших культур, залежить від строків заготівлі й садіння живців. Проведення її в оптимальні строки забезпечує значний процент укорінення, прискорене утворення та ріст коренів, пробудження бруньок, високу чутливість живців до обробки їх регуляторами росту.

Оптимальний строк зеленого живцювання ожини припадає на період, коли сума ефективних (вище 5°С) температур досягає 600-700°. За середніми багаторічними даними — це друга декада червня. Крім того, цей строк співпадає з літнім обрізуванням і нормуванням пагонів у плодоносних насадженнях.

Заготівля пагонів і нарізування живців. Заготовляти пагони краще вранці, коли тканини пагона й листків найбільш обводнені. Для живців відбирають однотипні пагони поточного року. Не можна допускати підсихання пагонів і навіть їхнього прив’янення.

Живці нарізують з одним-двома міжвузлями. Нижній зріз має бути прямим, трохи нижче ( до 5 мм ) від пазушної бруньки, а верхній — над брунькою під кутом 45°.

На живцях видаляють нижній листок, а верхній обрізують наполовину. Живці звичайно нарізують гострим ножем або добре загостреним сікачем. Не можна робити м’яті, або рвані зрізи. Живці з недбалим зрізом гірше вкорінюються.

Нарізані живці зв’язують у пучки по 25 штук і ставлять нижнім кінцем у розчин стимулятора росту на 12-24 год., або висаджують у культиваційну споруду без такої обробки.

Обробка живців стимуляторами росту. Результати досліджень засвідчили, що зелене живцювання ожини сорту Торнфрі дає змогу одержувати добрі результати без застосування стимуляторів росту. Однак для прискорення й посилення коренеутворення живці до садіння доцільно обробити протягом 14-16 годин 0,01-0,015%-ним розчином індолілоцтової або 0,005-0,007 %-ним розчином індолілмасляної кислоти. Нижні кінці живців занурюють у розчин на 2,5-3 см. Ставлять їх на таку обробку наприкінці дня і залишають на ніч. Після закінчення обробки ростовими речовинами живці промивають у воді, а потім висаджують.

Висаджування і вкорінення живців. Перед висаджуванням живців субстрат для укорінення старанно вирівнюють, злегка ущільнюють. Після цього вмикають туманоутворюючу установку. Безпосередньо перед садінням субстрат маркирують. Схема садіння 8-10 х 6-7 см.

Зелені живці висаджують на глибину до 3 см й ущільнюють субстрат навколо їхньої нижньої частини.

Швидкість укорінення зелених живців великою мірою залежить від температурного та водного режимів субстрату, вологості повітря в зоні листків. За температури 21-28°С і відносної вологості повітря 90-95% корінці в зелених живців утворюються на 10-12-й день після садіння. При порушенні температурного і водного режимів процес коренеутворення затримується.

Для створення оптимальних умов для вкорінення живців туманоутворюючу установку налаштовують на роботу в автоматичному режимі. До появи коренів на верхніх пластинках листків постійно має бути присутньою тонка плівка води. Для цього в сонячні дні установку вмикають на 15-30 сек. через кожні 5-15 хв., а в хмарні — через 1-2 години. За дощової погоди та вночі полив припиняють.

Після появи коренів рослини поливають рідше, але рясніше, збільшуючи час провітрювання. При появі бур’янів їх виполюють. З початком інтенсивного росту живців здійснюють позакореневі підживлення 0,1-0,3%-ними розчинами ( 5-8 л на 1 м2) аміачної селітри або кристаліну.

Важливим етапом в укоріненні живців є загартування та підготовка їх до осені. Для цього через 2-3 тижні після масового вкорінення відкривають плівкові укриття спочатку на короткий, потім на тривалий час, а через 2-3 тижні їх знімають.

До осені до 75 % саджанців придатні для реалізації. Частину матеріалу після викопування пересаджують на дорощування в шкілку.

Розмноження укоріненням верхівкової бруньки (пульбованням). Цим способом успішно можна розмножувати, особливо на присадибних ділянках, сланкі (росянки) і напівсланкі ожини, а також Логанову ягоду.

Для цього в першій половині літа , коли молоді пагони сягають 1-1,5 м довжини, їх прищипують, щоб викликати додаткове галуження. Ґрунт навколо куща добре розпушують і зволожують. Завдяки цьому із пазушних бокових бруньок на маточній рослині виростає багато бокових пагонів. Коли їхні верхівки стають веретеноподібні і у них з’являються потовщення на кінцях, пригинають до землі й заглиблюють до 5 см у ґрунт або присипають вологим субстратом. До кінця вегетації верхівка укорінюється і закладається вегетативна брунька. Тієї ж осені або навесні наступного року верхівку відрізують від маточної рослини і залишають на одну вегетацію на тому ж місці або пересаджують на ділянку дорощування.
Розмноження кореневими живцями. Цей спосіб ефективно можна використовувати при ліквідації маточних насаджень. Восени чи рано навесні розкопують маточні кущі і вибирають корені товщиною 0,3-1,5 см, ріжуть їх на відрізки довжиною 7-10 см і висаджують у підготовлені грядки. Для садіння нарізують рядами борозенки глибиною 7-12 см ( залежно від ґрунту), в які горизонтально висаджують живці, повністю засипають пухким ґрунтом і регулярно поливають аж до укорінення. Упродовж вегетації здійснюють декілька прополювань і розпушувань ґрунту.

На осінь з кореневих живців виростають молоді рослини з добре розвинутою кореневою системою.

Агротехніка вирощування ожини

На присадибних ділянках для ожини краще відводити окремо невелику площу. Можна розміщувати її вздовж межі садової ділянки у вигляді одно- або дворядного насадження. Оптимальною схемою за стрічкового садіння є 2,5 х 1-1,5 м, а за кущового способу ведення культури — 2 х 2 м. На бідних дерново-підзолистих ґрунтах у посадкову яму бажано внести 5-7 кг перепрілого перегною, 200-300 г суперфосфату і 30-50 г калійної солі. На добре окультурених родючих ґрунтах органічних добрив можна не вносити, позаяк ожина починає дуже інтенсивно рости на шкоду плодоношенню. Крім того, при цьому знижується зимостійкість рослин.

Сорт Торнфрі для стійкості куща потребує опор, в якості яких у більшості випадків використовують шпалери з дроту, натягнутого між стовпами. Висота стовпів має бути 1,8-2 м, відстань між ними 6-10 м. Між стовпами натягують дріт у 2-3 ряди. При цьому нижній — на відстані 0,5 м від землі, а верхній на 1,5 м. Підв’язувати пагони можна з осені, після видалення пагонів, які відплодоносили, але у більшості випадків цю роботу виконують навесні. Практикують декілька способів підв’язування кущів.

Перший спосіб, коли кожне стебло окремо підв’язують вертикально до нижнього дроту, а до верхніх дротів — горизонтально або віялоподібно. За такої системи підв’язування плодоносні гілки добре освітлюються і дають високий врожай.

Другий спосіб, коли знизу всі гілки підв’язують пучком, а вище їх розділяють на декілька частин і теж разом підв’язують до вище розташованих дротів (часто не підв’язують, а просто обвивають навколо дроту).

Третій спосіб — усі плодові пагони переплітають між нижніми рядами дроту. Молоді пагони, які потім відростають, виводять на верхній дріт і підв’язують до нього одні в лівий, інші — в правий бік від центру куща.

Четвертий — усі плодові пагони нагинають в один бік і прив’язують до дроту. Молоді пагони нагинають в інший бік і прив’язують до тих самих рядів дроту. Пагони прикріплюють м’яким шпагатом або дротом, покритим папером.

Враховуючи те, що сорт Торнфрі дає великий приріст однорічних пагонів, на присадибних ділянках плодоносну стіну ожини цього сорту при бажанні можна зробити вищою, аж до 3-4 м. Природно, що для цього стовпи мають бути відповідної висоти, а кількість рядів дроту збільшується до 4-5.

Догляд за плантацією ожини зводиться до своєчасного розпушування ґрунту в міжряддях та прополювань у ряду, видалення зайвої кореневої порослі та пагонів, які відплодоносили.

Для підвищення врожайності здійснюють дворазове прищипування верхівок пагонів заміщення при досягненні ними довжини 0,8-0,9 м. Це сприяє галуженню і росту пагона в товщину й закладанню значно більшої кількості квіткових бруньок. Особливо важливо це за кущового способу ведення культури.

За відповідної агротехніки тривалість господарського використання насаджень ожини сорту Торнфрі -12-15 років.

Використання ягід ожини

Як уже зазначалося, ягоди ожини споживають і свіжими, й у переробленому вигляді. Слід зазначити, що рецептів з переробки ожини в домашніх умовах не так уже й багато, і вони нерідко подібні до рецептів переробки ягід малини. Пропонуємо увазі читачів окремі з них.

Варення з ожини
На 1 кг ягід ожини — 800 г цукру.
Ягоди ожини засипають цукром і залишають у закритому посуді в прохолодному місці. Наступного дня ягоди варять протягом 20 хвилин і наповнюють варенням скляні банки для тривалого зберігання.

Ожиновий сік
На 1 кг ягід ожини — 100 г цукру, 2 склянки води.
Ягоди ожини на друшляку занурюють на 2-3 хвилини в окріп, виймають, а затим перетирають їх крізь сито, додають цукор і воду, доводять до кипіння й охолоджують.
Цей сік використовують для приготування напоїв, а також як підливу до страв з борошна чи крупів.

Ожиновий напій з медом
На 1 склянку ожинового соку — 1 ст. ложка меду, 2 склянки води.
Воду нагрівають до кипіння, розчиняють у ній мед, додають ожиновий сік, а тоді знову доводять до кипіння й охолоджують.

Ожина з вершками
На 1 склянку ягід ожини — 2 склянки вершків, цукор до смаку.
У вершках розчиняють цукор і заливають ягоди ожини.

Коктейль «Ожиновий»
На 100 г ягід ожини — 200 г морозива, 300 г молока, З ст. ложки цитринового соку, цукровий сироп до смаку.
Всі продукти змішують, добре збивають. Подають коктейль у високих склянках.

Ожинове печиво
На 1 кг ягід ожини — 600 г цукру, трохи подрібнених волоських горіхів.
Ягоди ожини притрушують цукром і залишають на 4 години. Потім зливають сік, що утворився, ягоди кладуть у миску і варять на малому вогні, постійно помішуючи. Коли маса почне легко відділятися від стінок і дна миски, її перекладають на вологу пласку таріль, розрівнюють і притрушують волоськими горіхами. Залишають так на 10-15 годин, щоб підсохла. Потім готовий продукт розрізують на квадратики і притрушують цукровою пудрою. Зберігають у скляних банках.

Тістечка з ожиною
На 250 г ягід ожини — 250 г борошна, 75 г картоплі, 75 г маргарину, 2 склянки молока, 1,5 яйця, 80 г цукру, 40 г крохмалю, 40 г вершкового масла, 1 пакетик ванільного цукру, сіль.
Із борошна, картоплі, яйця, 50 г цукру і ванілі замішують тісто та ставлять його на ЗО хвилин у прохолодному місці. Затим роблять з нього коржі діаметром 7 см, які по краях змащують жовтком і обкладають смужкою з того ж тіста, щоб вони стали схожими на кошички. Потім випікають їх у духовці.
Для крему в невеликій кількості молока розчиняють крохмаль. Решту молока, додавши до нього цукор та сіль, доводять до кипіння. Тоді вливають у нього молоко з крохмалем, знову доводять до кипіння і знімають з вогню. Після цього в отриману суміш кладуть вершкове масло і ягоди ожини.
Цей крем кладуть у спечені кошички, а коли він охолоне, зверху прикрашають свіжими ягодами ожини.

І.П. Надточій, кандидат сільськогосподарських наук