Основні способи вегетативного розмноження смородини


Смородина — одна з найцінніших та найпоширеніших ягідних культур. Вона заслужено має велику популярність завдяки невибагливості до умов вирощування, швидкоплідності, щорічній продуктивності, високій вітамінній цінності та цілющості плодів.

Грунтово-кліматичні умови розташування нашої країни дуже сприятливі для вирощування цієї культури. Наявний сортимент смородини має великі потенційні можливості, які можуть забезпечувати одержання високих урожаїв. Більшість сучасних сортів самоплідні, стійкі до хвороб і шкідників (що забезпечує можливість вирощування екологічно чистої продукції ), технологічні, з потенційною врожайністю 90-120 ц/га. Не зважаючи на це багато садівників задовольняються вирощуванням старих, таких що втратили своє значення, сортів.

Про високу регенераційну здатність смородини відомо здавна. Кожний садівник, придбавши навіть один саджанець нового сорту, має змогу легко його розмножити до потрібних обсягів.

До основних способів вегетативного розмноження смородини належать: розмноження відсадками, живцями, поділом куща. Розмноження щепленням і культурою верхівкової меристеми (in vitro) також належать до способів вегетативного розмноження, але вони менше поширені. Щеплення використовують для одержання саджанців смородини, агрусу на штамбах (такі рослини мають дуже гарний вигляд в сучасних ландшафтних дизайнах), а також для тестування на наявність вірусних інфекцій перед закладанням елітних маточників. Для мікроклонального розмноження необхідні спеціальне лабораторне оснащення і кваліфіковані кадри.


Насіннєвий (генеративний) спосіб розмноження використовують з метою виведення нових сортів.

Сучасні сорти, маючи складну генетичну природу, за насіннєвого розмноження зазвичай дають неоднорідне потомство. Вегетативне ж розмноження гарантує його однорідність.

Розмноження відсадками

Це найпростіший і доволі надійний спосіб розмноження, котрий гарантує 100-відсоткове одержання саджанців. Базується він на здатності наземних частин куща утворювати кореневу систему при контакті з грунтом. Недоліком такого способу можна вважати одержання невеликої кількості саджанців порівняно з розмноженням живцями. Але таке розмноження для деяких сортів може бути єдино можливим (червоні порічки Роте Шпетлезе) або ж найвигіднішим (агрус). Існує маса методів розмноження відсадками, але вони не що інше, як удосконалення основних, про які мова піде нижче.

Основа технології — одержання вкорінених відсадків та дорощування їх за необхідності впродовж наступного року.

Метод вертикальних відсадків. Рано навесні (до сокоруху) зрізують усю надземну частину куща, залишаючи пеньки до 5 см. При настанні активних температур наявні бруньки пробуджуються, розпочинається їхній активний ріст. У момент досягнення молодими пагонами висоти 15-20 см їх поливають і підгортають землею на 10 см (як картоплю). В міру росту пагонів підгортання повторюють, доводячи горбики землі до висоти 20 см. Грунт під кущами утримують чистим від бур’янів і зволоженим.

До осені біля основи пагонів утворюється сильна коренева система. Кущі розгортають і секатором відокремлюють відсадки.

Метод дугоподібних відсадків. Полягає він у пригинанні прикореневого пагона, пришпилюванні його металевими гачками і присипанні землею, залишаючи верхівку і основу вільними. Для стимулювання коренеутворення біля основи пагона роблять перетяжку з дроту або надріз. До осені у присипаної частини пагона утворюється коріння.

Метод горизонтальних відсадків. Рано навесні пришпилюють пагони у зроблені канавки, як за попереднього методу. З бруньок, що розпустилися, утворюються вертикальні пагони. Підгортання й подальший догляд, як при вирощуванні вертикальних відсадків.

Метод повітряних відсадків. Навесні на пагін одягають рукав із темної поліетиленової плівки. Знизу зав’язують шпагатом, засипають сумішшю землі і перегною. Субстрат ущільнюють, поливають і в такий же спосіб зав’язують верхню частину рукава. Регулярно зволожують субстрат. Восени гілку зрізують, видаляють плівку, а саджанець разом з грудкою землі висаджують на постійне місце.

Метод поділу куща. Кущ розділяють пилкою або секатором. Необхідно стежити, аби кожна відокремлена частина мала добре розвинуті корінці і пагони.

Розмноження живцями

Укорінення здерев’янілих живців. Цей метод дає змогу вирощувати значно більшу кількість садивного матеріалу порівняно з розмноженням відсадками. Має і недоліки, наприклад, у кожного сорту власна індивідуальна регенераційна здатність. Високим відсотком укорінення здерев’янілих живців (до 95%) відзначаються сорти чорної смородини Орловська серенада, Фіттлаудер, Фараон, Ополана, Комфорт, Черешнева, Сластьона, Велой, Созвєздіє; червоних порічок Чудесная, Імператорська, Червоне Віксне та ін. А сорти чорної смородини Добриня, Дачниця, Ізюмна, Улюблена Млієва, Пам’яті Правика при живцюванні дають 30-50% саджанців. Сорт Мрія київська має ще нижчий відсоток укорінення (щоправда автором сорту П.З.Шеренговим в останні роки відібрані клони із задовільним укоріненням здерев’янілих живців: Мрія київська 3, Мрія київська 9). Навряд щоб це було пов’язано із складністю генетичного походження сортів. Проаналізувавши кілька прикладів, можна зробити висновок, що ця ознака є генетично обумовленою особливістю сорту і не більше. Так, сорти Комфорт і Улюблена Млієва ( селекції Млі-ївського інституту садівництва ім. Л.П.Симиренка) мають однакове генетичне походження (Славута х Сіянець Голубки), але перший відзначається високим відсотком укорінення здерев’янілих живців (до 95%), другий — близько 50% (за нашими спостереженнями), але із застосуванням фізіологічно активних речовин (ФАВ, наприклад, чаркор) у сорту Улюблена Млієва цей відсоток зростає значно більше. Аналогічні дані у сортів Екзотика і Дачниця ( Сіянець Голубки х суміш пилку Орловія + Йоршиста) (Всеросійський НДІ селекції плодових культур і НДІ садівництва ім. М.А.Лісавенка). Підвищити відсоток укорінення будь-якого сорту можна за рахунок передсадивної обробки живців ФАВ: чаркор, гетероауксин, янтарна кислота тощо (у відповідності з інструкцією).

До особливого мало відомого методу підвищення коренегенезу живців можна віднести метод етіоляції пагонів. Полягає він у тому, що пагін, який активно росте (середина травня) умовно розділяють на живці, не відокремлюючи від основи куща і не розрізуючи його. На міжвузля регулярно, в міру росту пагона, через 3-5 бруньок з листками надівають чохли з чорної поліетиленової плівки (розрізані молочні пакети), закріплюють їх скотчем. У цих місцях пагона без доступу світла формуються тканини з кореневими зачатками. Нарізують живці з підготовлених у такий спосіб пагонів з таким розрахунком, щоб нижній зріз був нижче чохла. Перед живцюванням чохли видаляють.

Висаджувати здерев’янілі живці можна як восени, так і навесні. Осіннє садіння вважається кращим строком. За нашими багаторічними спостереженнями, значна частина живців, заготовлених і висаджених в оптимальні строки ( червоні порічки — з 10 вересня; чорна смородина — з 20 вересня) і оброблених стимуляторами коренеутворення, до замерзання грунту встигають сформувати кореневу систему.

Здерев’янілі живці завдовжки 15-20 см нарізують із сильних однорічних приростів. Дуже тонкі, а також верхівкову бруньку не використовують. Під час нарізування живців верхній зріз роблять над брунькою, нижній — під брунькою.

Живці смородини висаджують на рівній, чистій від бур’янів, захищеній від вітрів ділянці з родючим, достатньо вологим грунтом, щоб живці вільно входили в нього. Після садіння грунт ущільнюють, рясно поливають, по можливості мульчують матеріалами органічного походження (перегній, торф тощо) шаром 4-5 см. При вирощуванні саджанців смородини на присадибних ділянках можна рекомендувати ущільнене садіння живців за схемою З0 х 15-20 см. Для кращого укорінення живці садять похило і так, щоб над поверхнею грунту була одна брунька, а біля самої поверхні — друга. В подальшому проводять розпушування, просапування, підживлення, регулярні поливи, не допускаючи пересихання грунту. За правильного догляду до осені наступного року виростають однорічки, які можна висаджувати на постійне місце.

Укорінення зелених живців

Розмноження зеленими живцями — один з інтенсивних методів одержання садивного матеріалу. Заготовляють живці, зазвичай, у першій половині вегетації, коли немає масового розвитку хвороб. Бруньковий кліщ (один із дуже небезпечних шкідників смородини) в тепличних умовах, де проводиться укорінення, як правило гине. І ще один позитивний момент. Цей метод сприяє вищому відсотку укорінення сортів з низькою регенераційною здатністю при вирощуванні їх із здерев’янілих живців.

Для зеленого живцювання використовують прикореневі та вовчкові пагони, річні прирости на 2-3-річних гілках. Укорінюють їх у теплицях, парниках і коробах з плівковим накриттям. За невеликої кількості вирощуваного матеріалу можна використовувати розрізані пластикові пляшки з-під напоїв (прозорі). Для попередження термічних опіків листків, викликаних прямими сонячними променями і, як наслідок, значним підвищенням температури, що призводить до загибелі живців, споруди для живцювання розташовують у затінку (під кронами дерев). Якщо цього уникнути неможливо, внутрішню поверхню плівки забілюють крейдою. Оптимальний температурний режим під час укорінення — близько +25°С і вологість повітря 85-90%. Перед закладанням живців на вкорінення готують дренажні канави, куди насипають гравій, биту цеглу або інші будівельні відходи (10-15 см), пісок (3-5 см), суміш садової землі з перегноєм (20-25 см). Зверху насипають субстрат для укорінення, яким є суміш великозернистого річкового піску з торфом (1:1) або один великозернистий пісок шаром до 10 см.

Заготівлю живців проводять з пагонів, у яких тканини починають грубшати, але здерев’яніння ще не настало (кінець травня). Такий пагін зберігає гнучкість і ламається за різкого згинання. Це дуже важливий момент. Існує думка про заготівлю зелених живців під час достигання ягід. Наші спостереження суперечать цьому. Річ у тім, що до зазначеного періоду більша частина приросту у чорної смородини і весь у червоних порічок здерев’янілий. Відсоток укорінення таких живців різко знижується. Живці, зрізані у більш ранні строки, — загнивають.

Зрізують пагони в ранкові години, коли у рослин максимальний тургор, переносять у відрах з водою до місця, де виконується нарізування живців. Пагони розрізують на живці з 2-4 міжвузлями. Зрізи (верхній і нижній ) мають бути прямими і на відстані 5 мм від пазушних бруньок. Нижні листки видаляють, залишаючи 1-2 верхніх. Якщо залишений листок великий, то його вкорочують наполовину для зменшення транспірації (випаровування вологи). Усі листки видаляти не можна, позаяк їхня наявність сприяє коренеутворенню.

Поліпшити укорінення живців можна, обробивши їх стимуляторами коренеутворення (див. вище).

Висаджують живці за схемою 5 х 5 см.

До початку масового утворення коренів у живців необхідно підтримувати повне насичення вологою як субстрату, так і повітря. В промислових умовах таку функцію виконують ту-маноутворювальні пристрої, які працюють автоматично. В домашніх умовах листки регулярно збризкують водою вручну. Важливою умовою є постійна волога на листках. Відтік надлишку вологи забезпечуватиме дренаж.

Корені з’являються залежно від температури, вологості грунту і повітря на 7-14-й день. Рясне коренеутворення відзначається на 4-му тижні. Свідченням цього дуже часто є пробудження бруньки і ріст пагона із пазухи листка (особливо у чорної смородини ). У цей період проводять загартовування рослин шляхом провітрювання споруди, поступово збільшуючи час та зменшуючи кількість поливів.

Восени укорінені живці викопують і висаджують на дорощування.

Підводячи підсумок, хочеться наголосити на такому. За сприятливих умов вирощування рослини смородини можуть жити 20-30 років і більше. Але їх оптимальний період експлуатації значно коротший: чорної смородини — 8-10 років, порічок, золотистої смородини, агрусу — 10-12. Тому кожний садівник, котрий зацікавлений в одержанні високих урожаїв, скористується цією інформацією. Описані способи можна застосовувати для вирощування саджанців й інших культур, зокрема декоративних кущів, використовуючи методи з урахуванням біологічних особливостей конкретної культури. Для розмноження відбирайте чистосортні, здорові, врожайні рослини без видимих ознак ураження хворобами і пошкодження шкідниками.

Г. С. Мамченко, молодший науковий співробітник Прилуцької дослідної станції УЛАН


Інші статті по темі: