На які породи корови сьогодні поділяються


мастит у корови

З часу використання людиною худоби сталися великі зміни в и молочній та м ясній продуктивності. Якщо молочність дикого предка худоби становить 500-600 кг, прирости молодих тварин — 300-400 г на добу, то завдяки творчій діяльності людини нині надої корів досягають понад 10-20 тис. кг молока на рік, а прирости молодняку сягають 1500-2000 г на добу.

Світова популяція худоби нараховує понад тисячі окремих порід і породних груп, що різняться за своїми господарсько-корисними ознаками, екстер’єру, типу організації та біологічними особливостями. Одні породи рік у рік збільшують свою чисельність, інші зберігаються незмінними протягом сотень років, треті втрачають своє значення, іноді стають основою інших порід.

Нині всі країни, зокрема й Україна, намагаються вести тваринництво на всесвітньому рівні. Відтак успішно удосконалюються існуючі та створюються нові національні породи, які стійкі до незвичайних умов середовища й конкурентоспроможні на всесвітньому ринку.
Однак велика кількість порід залежно від напрямку продуктивності поділяються на: молочні; комбіновані (подвійного напрямку); м’ясні.

Скільки і якого м’яса нам потрібно?


За нормами харчування, прийнятими в Україні у розрахунку на 1 душу населення, потрібно на рік 80 кг м’яса в забійній масі, у тому числі перспективна норма споживання яловичини — 38 кг.

Для розв’язання цих завдань важливого значення набуває використання українських спеціалізованих порід м’ясного напрямку продуктивності. Була створена й затверджена українська м’ясна порода (УМ) з двома внутрішньопородними типами (Чернігівський — «ЧМ-1», Придніпровський — «ПМ-1»), двома заводськими (Лохвицько-Золотоніський — «ЛЗЗТ», Головеньківський) та сімома заводськими лініями.

Українську м’ясну породу (за даними А.М. Угнівенко та ін., 2003) розводять зараз у восьми областях країни та АР Крим. Племінне поголів’я утримується у чотирьох племінних заводах та семи племінних репродукторах, поміж яких 1673 корови, або 14,4% загальної кількості племінних самок м’ясної худоби. До 2010 року (прогноз) буде 4100 корів. Бугаї української м’ясної породи мають живу масу у віці двох років у середньому 794 кг, у три роки — 1031 кг і в чотири роки — 1130 кг, переважаючи на 28,1-30,5% стандарт породи шароле в нашій країні.

Середньодобовий приріст бугайців української м’ясної худоби найвищий (1198 г) порівняно з іншими м’ясними породами за цією ознакою: у період від 8- до15-місяч-ного віку вони переважали ровесників шароле на 59 г, решти швидкоспілих порід -на 220-374 г. Кращі бугайці породи у віці 15 місяців досягають живої маси 565-590 кг.

У віці 17,8 міс. бугайці української м’ясної породи мали передзабійну живу масу 519-546 кг, вихід туші — 59,6-60,5%, частку внутрішнього жиру — 2,5-3,0%. Частка м’яса туші становить близько 80%, кісток 17-17,5%, індекс м’ясності — 4,5 і більше.

М’ясо характеризується оптимальним хімічним складом: частка сухої речовини у ньому сягає 28-29,8%, протеїну -18,5-19,4, білка — 17,7-18,3,жиру — 7-9,3%.

Коли продавати телиць

Вік парування телиць у м’ясному тваринництві має особливе практичне значення як ознака, від якої залежить вартість вирощування корів та його окупність. Кращою коровою вважається та, що вперше народить теля у молодшому віці й буде мати добрі материнські властивості, зокрема високу молочність, тобто низкою заходів створюється можливість виростити до відлучення телят з більшою живою масою.

Плодотворне осіменіння достатньо великих телиць української м’ясної породи до 22-місячного віку внаслідок скорочення періоду вирощування є економічно ефективним, оскільки супроводжується одержанням максимальної зажиттєвої продуктивності, сприяє пришвидшеному обігу виробничих фондів, підвищує рентабельність галузі. Середня молочність (за масою потомків у віці 6 місяців) корів української м’ясної породи сягає 210-220 кг.

Що ж треба обов’язково знати?

У господарствах краще застосовувати взимку вигульну, а влітку пасовищну систему утримання худоби.

Необґрунтоване збільшення капіталовкладень для утримання м’ясних корів у стійловий період у приміщеннях спричиняє зниження економічної ефективності галузі. Біологічна особливість м’ясних корів (здатність до початку зими відкладати достатньо підшкірного жиру) дає змогу утримувати їх у будь-яку погоду не в капітальних приміщеннях, а під навісами, на глибокій незмінюваній підстилці.

Повновікових корів доцільно розміщувати в будівлях полегшеного типу невеликими групами — по 20-25 голів, з урахуванням фізіологічного стану, що полегшує догляд за ними.

Яка підстилка корисніша

Окреме утримання первісток дає можливість раціонально використовувати корми, звівши до мінімуму кормовий антагонізм поміж тварин, пришвидшити поїдання кормової даванки, збільшити тривалість жуйних періодів і відпочинку, підвищити продуктивність.

За утримання худоби під навісами великої уваги слід надавати влаштуванню лігва.

Його роблять до настання морозів із товстого (40-50 см) шару соломи, бажано подрібненої. Щоби лігво було тепле, воно має «загорітися». З цією метою у вересні тварин заганяють для ущільнення та зволоження сечею підстилки, в якій починаються біологічні процеси із виділенням тепла. Взимку підстилку додають із розрахунку 1 -3 кг на голову на добу.

Нагромаджений гній періодично вивозять до місця зберігання, а на майданчик вносять свіжу підстилку. В загонах формують кургани (висотою 1-1,5 м, шириною 10-15 м) із гною, які є місцем відпочинку худоби взимку. Вони швидше звільняються від снігу й підсушуються сонячними променями.

Плануймо отелення

За 1-2 дні до отелення корів (телиць) із загальних секцій переводять до індивідуальних кліток. Тут вони теляться і залишаються з приплодом протягом 5-7 днів. Потім телят переводять до загальних кліток.

Затрати за такої системи утримання корів у зимовий період незначні, але вона можлива тільки за організації пізньозимових та ранньовесняних отелень. Таке сезонне отелення дає змогу краще підготувати корів до наступного парування, полегшує організацію повноцінного годування, особливо за 2-3 місяці до отелення і під час парувальної кампанії, створює можливість одночасного відлучення усіх телят.

За сезонного отелення полегшується контроль за одержанням приплоду, організацією санітарно-гігієнічних заходів у перші дні життя телят. Створюється можливість формування вирівняних відгодівельних та ремонтних гуртів, одночасного здавання худоби на м’ясо або реалізацію на плем’я, а телиць парувати. За такої системи корів потрібне Додаткове підгодовування тільки в зимові місяці, на які припадає середня та заключна частина тільності.

Організовуючи сезонні отелення, слід врахувати біологію сезонності процесу відтворення, властиву великій рогатій худобі (тенденція до весняних отелень). Корови, які отелилися пізно взимку, рано навесні після родів краще забезпечуються повноцінними кормами і такими умовами утримання, які сприяють швидшому відновленню їхнього організму та достатній молочності. Тут необхідно зазначити, що продуктивність пасовища стає максимальною саме в той час, коли потреба корови в поживних речовинах досягає найвищого рівня, а пасовища достатньо їх задовольняють без додаткового підгодовування. Це сприятливо позначається на рості й розвитку молодняку. Для молодняку, що народжений взимку та рано навесні, крім молока матері, використовують для годування також зелену масу у вигляді підгодовування.

Телята, котрі народилися у березні-квітні, краще ростуть і зберігаються. Це можна пояснити тим, що остання стадія ембріонального розвитку плоду припадає на грудень-лютий і збігається з оптимальною вгодованістю та нормальним фізіологічним станом більшості корів. Через це в березні-квітні телята народжуються життєздатнішими, не страждають на шлунково-кишкові захворювання, у перші 2-3 місяці життя вони достатньо забезпечені молоком, кількість якого у корів збільшується з появою зеленої маси.

У корів, які теляться у першому-другому кварталах, сервіс-період майже на два місяці коротший, ніж у тих, що теляться у третьому і четвертому кварталах, оскільки найвища відтворювальна здатність, заплідненість маточного поголів’я спостерігається у літній та осінній періоди року.

Корови, які отелилися у ранньовесняний період, перебувають у кращому стані. Споживання у весняний і літній періоди на пасовищах зеленої маси, багатої на білок і вітаміни, наявність чистого повітря, сонячного опромінення, активний моціон поліпшують стан здоров’я тварин, сприяють зменшенню періоду інволюції (зворотнього розвитку) статевих органів. Ефективність запліднення у цей час найвища.

Найкращий час для осіменіння

Найкращим періодом осіменіння самок слід вважати травень-липень. Переведення м’ясної худоби на сезонні отелення можливе завдяки зміні строків осіменіння корів або інтенсивному ремонту маточного поголів’я телицями.

У весняно-літній період м’ясних корів з телятами та ремонтний молодняк доцільно утримувати на пасовищі. Застосовуючи інтенсивно-пасовищну технологію, за якої основну частину капітальних вкладень спрямовують на створення високопродуктивних пасовищ, можна домогтися високої ефективності галузі.

Створенням культурних пасовищ порівняно з природними, можна у 8-10 разів підвищити врожайність трав, у 3-4 рази збільшити навантаження худоби на 1 га пасовища і в 2-3 рази — на одного працівника.

Для підвищення ефективності використання культурного пасовища необхідно організувати порційне випасання за допомогою електроогорожі ЕП-1, що підвищує ефективність використання травостою на 20-25%. Повторне випасання травостою у загонах можливе через 25-30 днів.

Літні (11.05 — 30.06) отелення можливі й на пасовищах. Таке отелення забезпечує ідеальні умови для телят з часу народження до тримісячного віку, завдяки чому вони досягають високих темпів росту та стійкіші до захворювань. Крім того, підвищується заплідненість корів, парування яких відбувається на пасовищі; високий рівень заплідненості сприяє скороченню періоду між отеленнями; створюється можливість коригувати продаж телят.

Можливість отелень на пасовищах дає змогу зекономити на затратах для спорудження родильних відділень та приміщень для телят. Утримання тварин на пасовищі передбачає подовження пасовищного періоду шляхом висіву спеціальних пізньоосінніх та зимових культур з високостебловим травостоєм.

Вади відлучення телят

Технологія спільного утримання м’ясних корів з телятами до відлучення у зимовий період має такі вади:
— телята дуже часто (12-15 разів) протягом доби ссуть корів; за незадовільних умов годування вони через це втрачають вгодованість, мають «приховану», або взагалі не приходять в охоту до закінчення підсисного періоду;
— молодняк пізно починає споживати рослинні корми, що негативно впливає на його ріст і розвиток.

Цьому можна запобігти, використовуючи взимку регламентований підсис. Перші 10 днів новонароджені постійно перебувають з матерями. Потім телят доцільно підпускати до корів тричі на добу (вранці, в обід та увечері), а з другої половини лактації — двічі.

За режимного ссання телята менше турбують самок, швидше привчаються до поїдання кормів рослинного походження і згодом споживають їх значно більше.
Режимний підсис порівняно з вільним зменшує тривалість сервіс-періоду, оскільки за останнього в результаті частого ссання у корів стимулюється виділення гіпофізом пролактину, підсилюється лактаційна та пригнічується статева домінанта.

Щоб окремо утримувати молодняк і корів у зимовий період, у відособлених загонах спеціально будують укриття, а на вигульних майданчиках — «їдальні».


Інші статті по темі: