Гладіолуси: розмноження поділом бульбоцибулин


Іноді квітникарям потрібно швидко розмножити сорт гладіолусів за недостатньої кількості садивного матеріалу. Наприклад: ми придбали 1-2 бульбоцибулини дуже дефіцитного та дорогого сорту. Можна їх висадити і сподіватися, що будь-які шкідники (ведмедики, дротяники, хрущі) їх не загублять, дочекатися осені, зібрати дітки — бульбобруньки, щоб у наступному сезоні з них виростити бульбоцибулини.

Може бути, що восени при викопуванні у нас буде не одна, а дві або й більше замінних бульбоцибулин. Деякі сорти із однієї висадженої бульбоцибулини дають до п’яти квітконосів і відповідну кількість нових бульбоцибулин. Чим більше квітконосів та замінних бульбоцибулин матиме рослина, тим гірше цвістиме і менше утвориться бульбобруньок (діток). Бульбоцибулини всіх сортів мають по кілька бічних, так званих сплячих бруньок (теоретично — кожна спляча брунька може дати життя новій рослині), але проростає найчастіше тільки верхівкова брунька. На практиці потрібно нейтралізувати домінуючий вплив (так зване апікальне домінування) верхівкової бруньки і стимулювати проростання бічних (пазушних, сплячих) бруньок.

Існує декілька способів отримати більшу кількість бульбоцибулин, ніж за звичайного висаджування:

— можна висадити бульбоцибулини боком або догори денцем. У такому випадку пазушні бруньки розмістяться на одному рівні або вище, більш поверхнево, ніж верхівкова брунька, яка втратить своє верхнє положення. Ми таким прийомом примушуємо рослини рівномірніше розподіляти надходження гормонів росту та поживних речовин до всіх бруньок. Пазушні бруньки продовжують пробуджуватися і рости. Висаджувати бажано в ранні строки до проростання бруньок, або до самого висаджування зберігати бульбоцибулини в положенні догори денцем. Вплив на рослину цього способу схожий з тим результатом, що отримують виноградарі при підв’язуванні лози у горизонтальному положенні;


— перед висаджуванням можна видалити — вирізати центральну (верхівкову) бруньку, щоб стимулювати пробудження пазушних бруньок;

— але найефективнішим та найпоширенішим способом залишається поділ бульбоцибулин гладіолусів. Він дає змогу отримати стільки нових рослин, скільки бруньок матиме материнська бульбоцибулина. Роздільне висаджування часток бульбоцибулини забезпечує достатню площу живлення та кращі умови розвитку для кожної рослини і усуває негативний вплив ростучих близько одна від одної рослин, що є серйозною вадою першого і другого способів.

Що лежить в основі цього способу? Те, що бульбоцибулина гладіолуса є одним з типів видозміненого стебла. Бульби, цибулини, кореневища, вусики (суниця) та паростки також є видозміненим стеблом і з бульбоцибулинами їх об’єднує наявність усіх ознак звичайного стебла, тобто вони мають спільну з ним будову: наявність власне стебла з верхівковою точкою росту і листками, розташованими по спіралі (почергово або супротивно), які несуть у своїх пазухах бруньки.

Видозмінене стебло є органом, що слугує для накопичення запасних поживних речовин, необхідних рослині, щоб пережити стан спокою нерідко бере участь у розмноженні та поширенні рослин. Але для цибулин (лілея, тюльпан, цибуля ріпчаста, нарцис, гіацинт тощо) характерною є наявність більшої або меншої кількості запасаючих лусок (це видозмінене листя). В лусках зберігається запас поживних речовин, гормонів, ферментів. А зимуючі бічні бруньки знаходяться біля основи лусок, тобто в пазухах видозмінених листків. Це місце прикріплювання лусок до власне стебла цибулини (фактично до денця).

При загибелі, пошкодженні центральної точки росту проростають пазушні бруньки біля основи лусок. На цій властивості цибулини засновано розмноження нарцисів, гіацинтів, пролісків, тюльпанів шляхом вирізування або надрізування денця цибулинки.

Лілеї розмножують лусочками, на котрих після відокремлення від материнської цибулини утворюються молоді цибулинки. г9 Але у гладіолуса запасаючих лусок немає. Бруньки у нього розміщені на поверхні бульбоцибулини.

За своєю будовою бульбоцибулина гладіолуса — це сильно вкорочена та потовщена нижня частина стебла. У центральній частині розташовані судинно-волокнисті пучки, які зв’язують між собою всі бруньки та коріння, що ростуть, та постачають їх поживними речовинами. Зовнішня частина бульбоцибулини складається з паренхімної тканини, що містить запасні поживні речовини.

Бульбоцибулина гладіолуса поєднує у собі ознаки як бульби, так і цибулини. Заради справедливості потрібно визнати, що для квітникаря мають практичне значення ознаки, спільні з бульбою (це — внутрішня будова). А зовнішні ознаки, спільні з цибулиною (денце, покривні лусочки, правильна округла форма), для нас мають другорядне, теоретичне значення.

Можливо, праві ті автори, котрі застосовують щодо бульбоцибулин назву буль-бостебло, наприклад у книзі «Гладіолуси», Б.Г. Лісянський, Г.Г. Ладигіна (Москва, Астрель, АСТ, 2001 р.). Але в повсякденній практиці квітникарі частіше зустрічаються зі звичною назвою — бульбоцибулина. Все ж ми повинні пам’ятати суттєву різницю між цибулинами та бульбоцибулинами.

Оскільки бульбоцибулина (бульбостебло) за внутрішньою будовою досить близька до бульби картоплі (у котрої точки росту — бруньки також розміщені на поверхні), то і ділити потрібно за схожими принципами. Тобто потрібно різати бульбоцибулину на частини так, щоб (обов’язково!) на кожній часточці була хоча б одна брунька.

У літературі про розмноження гладіолусів рекомендують при поділі цибулин розрізи обов’язково проводити через денце. Це кращий варіант, коли кожна частина буде мати кореневі горбики, розміщені по краю денця, з яких швидко розвинеться коріння. Але, якщо ви розріжете бульбоцибулину таким чином, що деякі частинки (з брунькою!) не будуть мати ділянки денця, — це не біда. Такі частини за своєю будовою близькі до одновічкових стеблових живців (мають бруньку, частину стебла з судинною системою та паренхіматозну тканину з запасами поживних речовин).

Адже розмножують живцюванням виноград, троянди, смородину та інші плодові, ягідні, декоративні культури. І частки гладіолуса (без ділянки денця) також вкорінюються, але для цього потрібно буде мати гарні умови для вкорінення, та більше часу, ніж для часток з ділянкою денця. Таке розмноження ще подібне до розмноження картоплі вічками (з маленькою часткою бульби або лушпиння). Але брунька (вічко) картоплі вкорінюється швидше, адже проростає брунька відразу зі своїм корінням, а паросток гладіолуса живиться запасами частки бульбоцибулини аж доки з судин частки бульбобруньки не відростуть корінці.

Тому для доброго вкорінення та розвитку гладіолусів з часток бульбоцибулин необхідно забезпечити належні умови зволоження, живлення, особливо бажані обробки мікроелементами та стимуляторами вкорінення.

Практичні поради:

1. Для поділу бульбоцибулин потрібен тонкий, гострий ніж.
2. Після поділу кожної бульбоцибулини ніж обробляють спиртом або іншим антисептиком.
3. Поверхню зрізів обробляють порошком одного Із фунгіцидних матеріалів:
деревне вугілля, крейда, порівну вугілля + крейда, порівну вугілля + сірка, деревний попіл, зрізи можна потерти розрізаним зубчиком часнику.
4. Якщо перед поділом бульбоцибулини не оброблялись стимуляторами, то до порошку фунгіцидного матеріалу бажано додати порошкові стимулятори.
5. Після обробки зрізів частки бульбоцибулин висаджують у вологу землю (дрібні частки бажано на окремій ділянці). Глибина садіння залежить від розміру часток -від 5 до 10 см, тобто так, як і для малих та середніх бульбоцибулин.
6. Насадження бажано вкрити плівкою. Після появи сходів плівку потрібно розрізати над рядами для виходу паростків, а у міжряддях укріпити і залишити для мульчування. Великі частки я висаджую разом з цілими бульбоцибулинами і плівкою не вкриваю.

А далі — звичайний догляд (з великих часток отримуємо нормальну продукцію на зріз, на малих частках суцвіття виламуємо для кращого росту молодої бульбоцибулини), а восени викопуємо розмножений матеріал.

Необхідно пам’ятати!

Ділити бульбоцибулини або видаляти центральну бруньку, бажано наприкінці стану спокою до появи паростків. Бо з початком проростання ростові стимулятори бульбоцибулина спрямує до центральної бруньки і бічні бруньки будуть повільно проростати.

Не застосовують прийоми з видаленням верхівкової бруньки та поділ на молодих (ювенільних, однорічних) бульбоцибулинах гладіолуса. У таких бульбоцибулин є тільки одна брунька — центральна та немає бічних (пазушних) бруньок, які з’являються тільки у дворічних бульбоцибулин.

Взагалі то, нічого суперскладного в такому способі розмноження гладіолусів немає, але за потреби може виручити.

Я. Р. Себало


Інші статті по темі:





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *