Виробництво ожини рентабельне та високодохідне


Найкращі сорти ожини

Ожина належить до родини розоцвітих (Rosaceae), роду Rubus, підроду ожини Eubatus. Підрід налічує понад 200 видів, які ростуть в Азії, Європі та Америці. Потенційна врожайність ожини та її гібридів в 3-4 рази вища за малину, а за своїми біохімічними властивостями вона не тільки не поступається малині, а за деякими біологічно активними речовинами перевершує її. Ягоди ожини незрівнянні на смак і мають цілющі властивості. Як лікарську сировину використовують плоди, листя, суцвіття, пагони, коріння. Застосовують при запаленні нирок, печінки, діабеті, дизентерії, неврозах, гастритах, шлункових і кишкових кровотечах, екземі, пневмонії, гіпертонії, атеросклерозі, як ранозагоювальний, загальнозміцнюючий, заспокійливий засіб. Ще в XII столітті у Франції ожина вже використовувалася як ефективний гемостатичний засіб. «Ожина багата по-особливому, в ній є компоненти, що мають антиоксидантні властивості, які можуть запобігати раку», — заявив Гар Стонер, автор досліджень, професор охорони здоров’я університету штату Огайо.

Цілющі властивості ягід ожини

Цілющі властивості ягід ожини зумовлені унікальним біохімічним складом. Вони містять 9,3-24,3% сухих речовин, серед них: 5,1-13% цукру (глюкоза, фруктоза), 0,5-1,5% органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна й ін.), до 1,8% пектинових речовин, клітковини від 2 до 4%, вітаміни групи Р, В, Е, С, каротин, дубильні речовини, солі калію, марганцю, міді, з мінеральних елементів калій, натрій, кальцій, магній, фосфор, залізо та ін. Ожина та її гібриди — ціла аптека цілющих речовин для організму людини. На відміну від малини, ягоди ожини містять велику різноманітність органічних кислот, Р-активних речовин (1500 мг) і більш широкий спектр мікроелементів, майже не пошкоджуються під час збирання, ягоди легко відділяються від чашечки разом з плодоложем, відрізняються доброю транспортабельністю і довше зберігаються за нульової температури.ээ

Цілющі властивості ожини

Цілющі властивості ожини

Плоди ожини мають тонкий своєрідний смак і аромат, у них дуже гармонійно поєднуються цукор і кислоти. Вони дають високоякісні продукти переробки: джеми і желе, мармелад, соки й екстракти, вино та напої. Чудово підходять для швидкого заморожування і отримання харчової фарби.

Незважаючи на безперечні переваги ожини, в Україні все ще немає промислових насаджень цієї цінної культури. Ожина та її гібриди набули поширення у фермерів і в присадибному садівництві, оскільки відсутня сучасна інформація, досвід вирощування. Практично в усіх сільгоспвиробників сприйняття ожини асоціюється тільки з її численними дикими формами: ожини сизої (R.caesius L.), анатолій-ської (R.anatolicus Focke), волосистої (R.hirtus Waldst et Kit) та ін., які у великій кількості трапляються у лісах.


Біологічна характеристика ожини

Ожина — напівчагарник з пагонами що стеляться (росяника), або прямостоячими (ведмежина). Підземна частина ожини багаторічна, складається з кореневищ. Коренева система розташовується в ґрунті глибше, ніж у малини, тому ожина посухостійкіша. Ведмежина здатна утворювати кореневі пагони, тоді як росяника їх не дає. Надземна частина ожини дворічна, у перший рік вона росте, а на другий плодоносить і засихає.

Здатність кореневища ожини давати пагони заміщення у різновидів, що стеляться, і прямостоячих, виражена приблизно однаково. Пагони ожини (за винятком окремих сортів) вкриті жорсткими колючками. Листок з трьома, п’ятьма або сімома листочками. Квітує ожина набагато пізніше за малину, що повністю виключає пошкодження квіток весняними заморозками. Бутони й квітки розміщені на квітконіжках, ягоди — на плодоніжках. Квітки двостатеві, самозапильні, великі з подвійною оцвітиною, тичинок і рилець багато. У них багато пилку і нектару, то-му їх охоче відвідують бджоли, що забезпечує додаткове запилення. Період цвітіння однієї квітки — 3-5 днів, а рослини — 15-20 днів, але є сорти, в яких нові бутони з’являються після того, як достигли перші ягоди. Цвітіння, а також достигання плодів, починається з верхньої частини пагона і послідовно переходить на середню й нижню його частини.

Неодночасність цвітіння характерна не лише для пагонів, а й для кожного суцвіття. В суцвітті раніше зацвітають верхні квітки, пізніше — бічні. Плоди ожини — збірна кістянка, умовно названа ягодою. Окремі кістянки скріпляються між собою і з плодоложем. На відміну від малини, кістянка ожини не відділяється від м’якого білого плодоложа, що розрісся. Форма ягід залежить від виду і сорту, буває круглою і конусоподібною. Забарвлення ягід чорне, пурпурове, червоне, темно-фіолетове, жовте і навіть біле.

Перші культурні сорти ожини з’явилися в США у середині XIX століття, і нині ця країна є світовим лідером у селекції ожини. На даний час там уже введено в культуру нt менше З0 сортів ожини. На відміну від диких видів, ці сорТ-ти можуть плодоносити в ранні строки, причому період плодоношення розтягується на довгий термін. Ягоди щільні й великі, зберігаються непогано навіть у свіжому вигляді. Всього під ожину в США відведено 16 тис. га плантацій, з яких щорічно збирають не менше 34 тис. тонн ягід. Ожину вирощують у багатьох штатах: Техас, Оклахома, Арканзас, Мічіган, Кентуккі, Канзас та ін.

Врожайність ожини за належної агротехніки у ряді сортів може досягати 160-280 ц/га. Останнім часом ожина починає поширюватися і в Європі. В усіх країнах, де вирощують ожину, вона значно потіснила малину, оскільки за врожайністю, транспортабельністю і цілющими властивостям значно її перевершує. Тривалий час поширення ожини гальмувалося через труднощі із збиранням плодів, викликані великою кількістю колючок на пагонах. І нині одним з основних напрямків селекції залишається створення сортів без колючок. Але слід зазначити, що в умовах аматорського садівництва колючки на пагонах не є важливою причиною для відмови від цієї унікальної культури. Більшість сортів без колючок можна віднести до проміжної групи, оскільки у перші 1-2 роки життя ці сорти близькі до форм, що стеляться (росяника), а з часом все більше наближаються до прямостоячих (ведмежина). До них належить більшість сортів без колючок: Торнлес, Евергрін, Смутстем, Лохнессі, Блек Сатин і ін.

Не можна не наголосити на високій декоративності рослин ожини. Пагони більшості сортів без колючок досягають довжини 4 м. Вони мають велике глянсове темно-зелене листя і на шпалері заввишки 1,5-2 м створюють прекрасний живопліт. Якщо ж сорт з колючками, то вона ще і непролазна. Під час тривалого цвітіння всі рослини вкриті великими, до 3-4 см у діаметрі, білосніжними квітками, набагато декоративніші, ніж жасмин і вишня, і можуть посперечатися з кращими сортами бузку. Під час достигання плодів вся рослина всипана великими карміновими і чорними зернистими, блискучими як антрацит, стиглими достигаючими ягодами.

Відомо близько 300 культурних сортів ожини, які вирізняються типом зростання кущів, розміром і формою ягід, смаком плодів, врожайністю, строками достигання, стійкістю до хвороб і шкідників, зимостійкістю тощо.

Характеристики деяких сортів і гібридів ожини

Агавам. Американський сорт, виведений більше 100 років тому. Ранній сорт. Цінується за високу врожайність і великі ягоди. Кущ могутній, з прямостоячими стеблами. Косеневих пагонів утворює порівняно мало. Дворічні пагони з пониклими верхівками вкриті міцними колючками. Ягоди чорні, солодші, ніж у малини, плодоложе біле, від ягоди не відділяється, їстівне. М’якуш соковитий із специфічним ароматом, приємного смаку. Період плодоношення розтягнутий. Достигає у серпні. Захисту від шкідників і хвороб не потребує. Один з найзимостійкіших сортів, здатний витримувати морози до -40-42°С, плодові бруньки пошкоджуються при мінус 27-30°С.

Дарроу. Кущ сильний з прямостоячими пагонами. Ягоди чорні, великі (2,5 см і більше), масою 3-3,5 г, витягнутоконічні, з глянсовою шкірочкою, слабокислі, доброго смаку. Сорт дуже врожайний. Утворює кореневі пагони. Один з найморозостійкіших сортів. У дослідах із штучним заморожуванням практично без пошкоджень витримував температуру мінус 35°С.

Лукреція. Доволі старий американський сорт з пагонами, що стеляться. Кущ могутній, стебла вкриті численними тонкими дрібними колючками. Ягоди чорні, великі, видозжено циліндричні. Посереднього смаку. Сорт ранніх строків достигання. Зимостійкість недостатня. Уражується антракнозом.

Рясна. Сорт виведений шляхом відбору з сіянців ожини сорту Лукреція з Північної Америки. Ягоди чорні, великі, довгасті, приємного смаку. Достигає пізно. Даний сорт не вибагливий до ґрунтів і росте там, де не ростуть інші рослини. Кореневих пагонів не дає. Кущ могутній, з вкритими колючками пагонами, що стеляться. Врожайність до 3 кг з куща.

Ельдорадо. Кущ могутній, пагони прямостоячі, гранчасті, вкриті нежорсткими колючками. Ягоди чорні, середньої величини, округло-витягнуті, високої якості. Цвітіння і достигання раннє, але розтягнуте в часі. Врожайність висока. Сорт достатньо зимостійкий. Стійкий до іржі.

Тейлор. Старий ремонтантний сорт. Кущ могутній з червонуватими ребристими пагонами, вкритими численними колючками. Плоди ередньовеликі, окремі досягають 4-5 г, соковиті, чорні. Зимостійкість недостатня.

Уелсонс ерлі. Пагони прямостоячі або пониклі, заввишки 1,5-2 м, не гілкуються, вкриті дрібними колючками. Квітки великі, білі. Ягоди універсального призначення, фіолетово-чорні, яйцеподібні, масою близько 2 г. Порівняно зимостійкий і один з найскоростигліших.

Лактон, Ері, Киттатіні. Морфологічно близькі між собою сорти пряморослої ожини. Пагони заввишки 2-2,5 м, вкриті колючками. Квітки великі, білі. Ягоди масою 3-3,5 г, широкояйцеподібні, фіолетово-чорні. Цвітіння з третьої декади травня до початку червня, достигання з третьої декади липня до кінця серпня. Ягоди використовують для приготування продуктів переробки високої якості.

Blak Butte Blackberry. Сорт ожини раннього строку достигання, пагони стеляться, сильні, до 2,5 м, з невеликими колючками. Ягоди добре сформовані, витягнуті, надзвичайно великі, соковиті з прекрасним ароматом.

Stark Jumbo. Кущ сильнорослий, пагони з колючками, квітує з другої декади травня. Квітки дуже великі, діаметром до 4 см, білі. Соковиті ягоди чорного кольору, завдовжки 4 см, масою до 12 г, достигають наприкінці червня, придатний для переробки. Сорт невибагливий.

Торнфрі. Виведений у США в 1966 році, один з перших комерційних сортів ожини з пагонами, що стеляться, без колючок, завдовжки до 4-5 м. Квітки великі, діаметром 3-3,5 см з рожевими пелюстками. Ягоди великі, фіолетово-чорні, масою 4-5 г, завдовжки до 3 см, витягну-токонічні, кислувато-солодкі, доброї якості. Достигають наприкінці липня, врожайність висока. Плодоношення розтягнуте. Характерною особливістю є повна відсутність колючок. Захисту від шкідників і хвороб не потребує. Стійкий до антракнозу, іржі та стеблового раку.

Іншими сортами без колючок, близькими за основними господарсько-біологічними ознаками до сорту Торнфрі, є сорти: Лохнессі, Халл Торнлесс, Честер Торнлесс, Смутстем, Блек Сетін. Останніми роками за кордоном створені нові перспективні сорти ожини: Котата, Маріон, Силван.

У результаті природного і штучного схрещування малини і ожини були одержані їх гібриди, які характеризуються дуже великими ягодами і утворюють менш сильнорослі, ніж ожина, кущі.

Сорти і гібриди ожини

Сорти і гібриди ожини

Широко відома Логанбері, або Логанова ягода, знайдена в 1881 р. в саду Логана (штат Каліфорнія). Кущ менш могутній, ніж в ожини, пагони стеляться, з колючками. Плоди великі, конічні, червоно-пурпурові з своєрідним ароматом. Врожайність помірна, достигання пізніше. Існує багато клонів Логанбері, серед яких є і форми без колючок з більш раннім строком достигання, з відмінними за розміром і формою плодами, листям та іншими ознаками.

У результаті селекційної роботи було відібрано ще ряд гібридів:

Феноменал (Феноменалбері) — виділений Лютером Бербанком (Каліфорнія) з гібридів другого покоління від схрещування ожини Аугінбауг з малиною сорту Кутберт. За морфологічними ознаками Феноменал нагадує Логанбері, але його плоди більші, світліше забарвлені і мають вищі смакові якості. Не набув поширення через невисоку і нестабільну врожайність.

Техас — одержаний шляхом вільного запилення сорту Логан. Ягоди дуже великі (до 10 г), завдовжки 4 см, темно-малинові. Кістянки теж великі, від плодоложа не відділяються. Плодоложе м’яке, біле, їстівне. Ягоди соковиті, кисло-солодкі, приємного смаку. Період плодоношення розтягнутий, врожайність дуже висока: за доброго догляду кущ дає більше 6 кг ягід. Плодоношення щорічне. Кущ могутній. Кореневих пагонів не дає, розмножується верхівками. Пагони опушені, з жорсткими, численними колючками. Ягоди придатні для споживання свіжими і для різних видів переробки.

Янгбері — одержаний від схрещування гібрида Феноменал і ожини Остін Майес. За якістю перевершує Логано-ву ягоду. Придатніший для споживання у свіжому вигляді, переробки і заморожування. Відомо декілька його мутацій без колючок.

Бойсенбері — гібрид невідомого походження. Плоди більші, ніж у Янгбері, пурпурового забарвлення, кислі, придатні для переробки і заморожування.

Нектарбері — близький до попереднього гібрида і є, напевно, його мутантом. Гібриди Бойсенбері і Нектарбері вирізняються більш раннім достиганням урожаю, ніж Янгбері.

Тейбері — одержаний у Великобританії (Шотландський науково-дослідний інститут садівництва) в 1979 році від схрещування малини Моллінг Джуєл і ожини Аврора. Має дуже великі, завдовжки до 5 см, червоні, смачні, з прекрасним ароматом, ранньостиглі (друга декада червня) ягоди, врожайність яких перевищує 20 т/га. Придатний для переробки, заморожування і вживання у свіжому вигляді. Плодоношення в нього зосереджене на коротких бічних гілочках, що спрощує збирання врожаю. Останнім часом гібрид користується великою популярністю у ряді країн Західної Європи і Північної Америки. З недоліків слід зазначити його пагони, що стеляться, з великою кількістю колючок.

Таммелбері — малиново-ожиновий гібрид, подібний до Тейбері, ягоди у нього дрібніші, достигають приблизно на тиждень пізніше, усічено-конічної форми, мають менш інтенсивне забарвлення, але ніжніший смак.

Санбері — виведений у Великобританії (Іст-Моллінгський інститут садівництва) від схрещування дикої форми ожини з малиною. Відрізняється пагонами, що стеляться, з великою кількістю колючок. Ягоди великі, короткоконічної форми, темні, блискучі. Врожайність висока. Зимостійкість порівняно невисока.
Фертоді Ботермо — одержаний в Угорщині. Це складний гексаплоїдний гібрид, виділений у третьому поколінні від схрещування гексаплоїдної ожини і малини сорту Ллойд Джордж з Логановою ягодою. Виділяється високою врожайністю і великими конічними плодами.

Особливості технології вирощування ожини

Ожину можна вважати однією з найвибагливіших ягідних рослин. Для неї, як і для малини, кращими є добре освітлені ділянки, але може витримувати деяке затінення. До родючості ґрунту менш вибаглива, ніж малина. Її можна вирощувати на різних типах ґрунтів, але на родючих, добре дренованих, вологих, не перезволожених ґрунтах, легко- і среднесуглинкового механічного складу її врожайність значно підвищується. Завдяки глибокій кореневій системі ожина посухостійкіша за малину. Коренева система більшості сортів і гібридів ожини проникає на метрову глибину, а основна частина коріння розташовується у верхньому 60-сантиметровому шарі. Тому доцільно перед садінням ґрунт глибоко розпушити.

Розрахунок доз, необхідних для внесення добрив, слід робити, виходячи з агрохімічного аналізу ґрунту кожної конкретної ділянки.

До посадкової ями рекомендується внести 5-6 кг перегною або компосту, 100-150 г суперфосфату, 40-50 г калійних добрив. Перед внесенням добрива добре перемішують з ґрунтом. Після цього їх вносять через 2-3 роки, обмежуючись весняним азотним підживленням з розрахунку 20-25 г аміачної селітри або 10-15 г сечовини. Надалі на средньозабезпечених поживними речовинами ґрунтах щорічно вносять на плодоносний кущ ожини 6-8 кг перегною або компосту, 50-60 г аміачної селітри, 90-100 г суперфосфату і 5 25-30 г калійних добрив (бажано без-хлорних).

Ожину можна висаджувати навесні і восени. В південній зоні з м’якою зимою і теплою тривалою осінню бажане осіннє садіння, позаяк рослини встигають приживитися до настання приморозків, а навесні рано починають ріст і швидше розвиваються. У північних регіонах садять рано навесні, щоб уникнути вимерзання. Особливо небезпечні безсніжні періоди з чергуванням морозів і тривалої відлиги.

Садять у ями, розмір яких визначається садивним матеріалом. Саджанці пряморослих сортів ожини розміщують через 0,8-1 м при ширині міжрядь не менше 1,8-2 м. Схема розміщення ожини, що стелиться, залежить від сортових особливостей і системи формування куща. Слаборослі сорти за віялового формування розміщують у рядах через 2-2,5 м, а сформовані за системою дво- та однобічного плетіння — через 2,5-3,5 м. Відстань між радами повинна бути не менше 2-2,5 м.

Більшість сортів ожини потребує опори (шпалери). Звичайно шпалера для ожини, що плететься, складається з трьох дротів, розташованих на висоті 0,9,1,2 і 1,5 м. Існує багато способів розміщення рослин на шпалерах. Найпростішим є віялове формування в один або два боки. Перше застосовується для слаборослих сортів, друге — для сильнорослих. Віяловий спосіб формування куща, при якому роздільно розміщують пагони, які плодоносять і ростуть, застосовується як для ожини, що плететься, так і для прямостоячої. Це формування дозволяє збільшити відстань між кущами до 3-3,5 м. У перший рік після садіння молоді пагони підв’язують до шпалер, спрямовуючи їх похило в один бік. Влітку другого року вони плодоноситимуть. Нові ж пагони у міру їх відростання підв’язують і спрямовують у протилежний бік.

Для прямостоячих сортів шпалера може складатися з нижнього дроту на висоті 0,7-0,8 м і двох верхніх на висоті 1,5-1,7 м на відстані 50 см один від одного. Всі стебла розташовуються між ними, а щоб дроти не розходилися, їх скріплюють на відстані 2-2,5 м один від одного. Всі бічні пагони, окрім тих, які ростуть у напрямку до дроту, обрізують, не зважаючи на те, що при цьому втрачається потенційний урожай, зате формується вузький, акуратний ряд рослин. Це полегшує догляд за ними і збирання врожаю.

Для інтенсивнішого використання земельної площі при культивуванні ожини, що стелиться, застосовують також вертикальне формування стебел, які плодоносять. При цьому відстань між рослинами в ряду становить 1,5 м, що дає змогу подвоїти кількість рослин на одиниці площі. В кожному кущі залишають 6-8 стебел, що плодоносять, які розміщують на віялоподібній шпалері, але майже вертикально і достатньо близько один до одного. Рано навесні стебла обрізують на висоті 1,5-1,7 м. Пагони, що з’являються, тимчасово розміщують також на віялоподібній шпалері праворуч і ліворуч від плодоносних стебел: навесні наступного року кращі з них підв’язують вертикально до дроту для плодоношення.

Догляд за насадженнями

Агротехніка культури нескладна, але має свої особливості. Ожина плодоносить на дворічних пагонах, які потім відмирають. Після збирання врожаю їх вирізують, виносять з ділянки і спалюють. Обрізування ожини включає укорочення стебел залишених для плодоношення, видалення пошкоджених, слаборозвинутих пагонів.

У прямостоячих сортів стебла вкорочують восени на висоті 1,6-1,8 м, у сортів, що стеляться з верхівками — у місці перегину. В травні — червні формують пагони, що відростають. Залишають, зазвичай 6-8 штук на одному кущі (або 12-16 шт. на 1 м ряду), видаляючи всі слаборозвинуті ті. що виходять за лінію ряду. Надалі всі пагони, що з’являються, при досягненні ними висоти 8-10 см обрізують.

Дуже важливим заходом, який збільшує урожай наступного року, є пінцирування, або видалення верхівки пагона. Цей прийом сприяє пробудженню бічних бруньок, утворенню розгалужень, збільшуючи зону плодоношення. Пінцирування — обов’язковий прийом при вирощуванні прямостоячої ожини. На першому році життя пагонів, коли вони досягають висоти 90-120 см, проводять перше обрізування верхівки на 7-12см. Після відростання бічних пагонів їх укорочують на 40-50 см. Таке обрізування не дає змоги пагонам відростати дуже довгими, робить кущ компактнішим.

У більшості сортів, що стеляться, основна зона плодоношення ягід формується в середній частині стебла. Тому верхівки стебел можна обрізувати без ризику сильного зниження врожаю. При видаленні половини або навіть більшої частини стебла розмір ягід часто збільшується.

Ожина вибаглива до вологи, найбільша потреба в ній після цвітіння, в період достигання ягід. Оптимальна вологість ґрунту 65-70% від повної вологоємності.

Для отримання високих урожаїв необхідно вносити органічні й мінеральні добрива. Норми внесення слід корегувати залежно від родючості ґрунту. Ожина чутлива до мульчування ґрунту органікою шаром 4-5 см.

Регулярно (за потреби) ґрунт розпушують і утримують чистим від бур’янів.

Урожай ожини збирають поступово, у декілька прийомів, у міру достигання ягід. На відміну від малини, плоди ожини майже не деформуються під час збирання, мають кращу транспортабельність і довше зберігаються за нульової температури.

Після збирання врожаю міжряддя слід розпушити на глибину 5-10 см, а також зробити вологозарядковий полив.

Слабозимостійкі сорти ожини в північних регіонах необхідно на зиму вкривати. Для цього перед настанням осінніх приморозків стебла знімають з шпалери, зв’язують у пучки і за допомогою гачків пригинають до землі, потім вкривають соломою, рослинними рештками, землею тощо.

На одному місці ожина може рости і плодоносити до 15 років і довше.

У боротьбі з шкідниками і хворобами найважливішим є своєчасне і комплексне проведення агротехнічних заходів, які забезпечують нормальний розвиток рослин ожини і одночасно перешкоджають поширенню шкідників та хвороб. Правильний вибір ділянки, її підготовка, якість садивного матеріалу, підбір сортів, стійких до патогенів, рівень агротехніки — все це могутні профілактичні, а нерідко й глобальні засоби боротьби з шкідниками та хворобами. Значна кількість шкідників і збудників хвороб знищується за осінньої культивації ґрунту, при мульчуванні насаджень органічними ком-постами шаром 8-10 см. Великої уваги заслуговує біологічний метод захисту насаджень ожини, суть якого полягає у використанні природних ворогів шкідливих комах. Для кращого залучення корисних комах біля ягідника бажано мати квітуючі рослини кропу, моркви, анісу, коріандру, яких комахи охоче відвідують.

До біологічного методу боротьби належить також використання рослин, які мають інсектицидні й фунгицидні властивості. Найчастіше з цією метою застосовують цибулю, часник, ромашку, листя і стебла помідорів тощо.

Тільки у крайньому разі за надмірного поширення шкідників і хвороб слід вдаватися до хімічних обробок.

Ожина порівняно з іншими плодовими, овочевими та ягідними культурами одна з небагатьох, яка стійка до хвороб і шкідників і дає продукцію, котра справді може називатися екологічно чистою, органічною, цілющою.

Попередні розрахунки показують, що навіть за порівняно чималих витратах при закладанні насаджень ожини (вартість саджанців, установка шпалер, витрати на збирання, сучасну упаковку тощо) при врожайності сучасних сортів, які дають змогу одержувати до 20 т/га цілющих ягід, виробництво ожини рентабельне та високодохідне.

На жаль, така цінна цілюща ягідна культура, як ожина, поки що не зайняла гідне місце в промисловому виробництві ягід. У нас у країні лише небагато садівників-любителів і ентузіастів мають її на своїх ділянках. Її сортовий набір дуже обмежений, що пояснюється відсутністю вітчизняних сортів і великим дефіцитом садивного матеріалу кращих сортів зарубіжної селекції. Проте професійні виробники саджанців дедалі частіше звертають на цю культуру свою увагу і, долаючи всі складнощі щодо придбання за кордоном садивного матеріалу, вже почали виробництво цінних саджанців. Тому в найближчі роки ожину, як доволі перспективну культуру, в Україні чекає велике майбутнє.

Володимир Ярмулка


Інші статті по темі:





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *