Обробіток ґрунту — важливий фактор регулювання водно-повітряного режиму. Якщо його проведено з дотриманням агротехнічних вимог, це зумовлює якісне поліпшення умов живлення рослин і є запорукою високого врожаю.
Механічно впливаючи на ґрунт робочими органами машин чи ручного інвентарю, ми створюємо найкращі умови для росту і розвитку сільськогосподарських культур. У результаті обробітку ґрунту, його розпушення або ущільнення підвищується ефективна родючість ґрунту за рахунок оптимального співвідношення в ньому повітря та вологи.
Обробіток ґрунту восени після збирання врожаю називається основним обробітком, він найглибший і здійснюється, як правило, плугом з передплужниками.
Які ж завдання виконуються в процесі обробітку ґрунту? Це зміна будови орного шару і структурних показників для регулювання наземних факторів життя рослин; інтенсифікація кругообігу поживних речовин шляхом їх залучення із глибших шарів ґрунту і вплив на мікробіологічні процеси в ньому; знищення бур’янів, деяких збудників хвороб та шкідників сільськогосподарських культур; загортання рослинних решток і добрив; недопущення змивання ґрунту та пов’язаних з цим втрат вологи й поживних речовин; створення умов для загортання насіння або садивного матеріалу культурних рослин на оптимальну глибину.
У посушливих умовах завдання обробітку ґрунту полягає не лише в тому, щоб нагромадити вологу, але й зберегти її від нераціональних втрат. Регулюючи ступінь ущільнення, можна істотно послабити дифузне (внутрішнє) випаровування вологи за рахунок зменшення великих некапілярних пор. Ущільнення позитивно впливає і на температуру кореневмісного шару.
В умовах надлишкової вологості обробіток сприяє відведенню зайвої вологи, внаслідок чого в кореневмісному шарі створюється оптимальний водно-повітряний режим.
Механічний обробіток ґрунту є одним із найважливіших засобів боротьби з бур’янами. Його нічим не можна замінити, хоча він не збільшує запаси органічної речовини і не компенсує її мобілізацію. Більше того, постійний механічний обробіток призводить до втрат грунтового перегною. Тому необхідно обов’язково передбачати збагачення ґрунту присадибної ділянки органічною речовиною.
Згідно з даними Інституту землеробства, для підтримання продуктивності землеробства на рівні 1990 року в зоні Лісостепу необхідно вносити 400-450 кг/га діючої речовини азотних, фосфорних та калійних добрив. Азот нині знаходиться у найпершому мінімумі і тому першочергове покриття його дефіциту сприятиме підвищену продуктивності рослин. Для істотного поліпшення фосфорного режиму ґрунти щороку потребують внесення 50-60 кг/га цих добрив, а для бездефіцитного балансу калію — 60-90 кг/га діючої речовини калійних добрив.
За рахунок органічних добрив (у тому числі рослинних решток) можна отримати до 200 кг/га ІЧРК. Таким чином, дефіцит ІЧРК у цьому разі становитимете понад 200 кг/га, отже, іншої альтернативи, крім внесення мінеральних добрив, немає. Саме такий рівень забезпечить бездефіцитний баланс основних поживних речовин, відтворення родючості ґрунту, високу продуктивність землеробства.
У сучасних умовах органічні добрива не можуть вигравати важливої ролі у відтворенні родючості ґрунту, тим більше беручи до уваги тенденцію до зменшення поголів’я тварин.
Підраховано, що втрати гумусу в орному шарі становлять щороку 620 кг/га. Баланс органічної речовини більшості площ складається негативно.
Ще наприкінці 30-х років XIX ст. Д.Н. Прянишников писав, що проблему азоту можна вирішити шляхом раціонального поєднання технічного і біологічного азоту. Відомо, що 1 кг біологічного азоту у 24-26 разів дешевший, ніж 1 кг азоту мінеральних добрив. Згідно з даними Інституту землеробства, достовірне збагачення ґрунту азотом спостерігається лише після багаторічних трав.
Використання бобових є основним методом, за допомогою якого зв’язаний азот додається до екосистеми «ґрунт-рослина» у кількості від 100 до 500 кг/га, залежно від культури та умов вирощування, і є важливим джерелом азотного живлення наступних однорічних культур. Зокрема, урожайність наступної культури по пласту конюшини подвоюється, а економія мінерального азоту становить 90 кг/га. Багаторічні трави, нагромаджуючи у перший рік користування до 50-100 ц/га коренів, що в 2,5-5 разів більше, ніж однорічні культури, забезпечують бездефіцитний баланс гумусу на 3-5 наступних років. Відомо, наприклад, що озима пшениця по пласту костриці безостої дає 16-17 ц/га зерна, а по пласту конюшини — 31-38 ц/га. Збір зерна ярої пшениці по обороту пласта підвищується з 27,2 до 41,2 ц/га.
Тому доконче необхідно з метою збагачення ґрунту біологічним (симбіотичним ) азотом мати щороку для однорічного використання клин багаторічних бобових трав. Такий елемент травопільної системи дасть змогу знизити темпи подальших втрат гумусу, а відтак — родючості.
Одним із доступних факторів біологізації присадибного землеробства є також приорювання соломи, стебел кукурудзи. Відомо, що 3-4 т соломи рівнозначні 9 т/га гною.
Іншим резервом підвищення родючості ґрунту є сидерати. В теперішніх умовах нестачі та високої вартості мінеральних і органічних добрив потреба в сидеральних посівах загострюється. Традиційними сидеральними культурами були і залишаються однорічний та багаторічний люпин, буркун, серадела та інші культури, зелена маса яких є додатковим джерелом органічної речовини, макро- та мікроелементів.
Щодо ефективності сидератів, то у проміжних посівах вони в середньому еквівалентні 30-40 т/га гною. Післядія сидерації на 3-й, 4-й рік поступається гною на 15-20%. Заорювання всього урожаю зеленої маси люпину однорічного гіркого та люпину багаторічного еквівалентне внесенню 50-55 т/га гною, післяжнивних, решток (стерня та корені) — 12 т/га гною.
В сучасних умовах вагому роль у забезпеченні тваринництва кормами займають капустяні рослини, які висівають монокультурою або в сумішках із зерновими чи зернобобовими. Це озимі ріпак та суріпиця, редька олійна, гірчиця біла, тифон, перко тощо. Ці культури також можна використовувати на зелене добриво. Їх висівають з весни (ранні й пізні весняні посіви) до пізнього літа — післяукісні та післяжнивні посіви. Завдяки короткому вегетаційному періоду і високій продуктивності капустяні формують високий урожай зеленої маси. На зелене добриво їх можна використовувати різними способами: повним, тобто приорюванням всієї зеленої маси і кореневих решток; укісним — використанням завезеної скошеної зеленої маси; отавним.
Дослідженнями лабораторії польового кормовиробництва Інституту землеробства, проведеними в умовах Лісостепу, виявлено, що із приорюваною зеленою масою редьки олійної (400 ц/га) у ґрунт надходить 138 кг/га азоту, 50 кг/га фосфорної кислоти та 128 кг/га окису калію, а із зеленою масою гірчиці білої (259 ц/га) — відповідно 128, 41 та 71 кг/га елементів живлення. Ці рівні відповідають середнім дозам мінеральних добрив, або 20-30 т/га гною. Але сучасні умови господарювання не дають можливість використовувати згадані культури на зелене добриво повним або укісним способом через гостру потребу в кормах. Тому перспективним є приорювання післяжнивних, кореневих решток та отави — при цьому в ґрунт азоту надходить 36-40 кг/га, фосфору — 27-35, калію — 34-47 кг/га. Це відповідає низьким та середнім дозам мінеральних добрив, або 10-15 т/га гною.
Застосування перелічених заходів підвищення родючості ефективно очищає верхній шар ґрунту від бур’янів. Звичайно, у короткій статті немає змоги висвітлити багато проблем обробітку ґрунту, але вони і не є актуальними для присадибного підсобного господарства. Якщо ж хтось захоче глибше «заглибитися» у цю проблему, необхідно звернутися за консультацією до кваліфікованого агронома або в місцевий аграрний навчальний заклад. Дуже цікавою роботою є книга класика агрономічної науки О.Г. Дояренка «Факторы жизни растений», де цікаво, популярно і дуже доступно викладено теоретичні основи вирощування сільськогосподарських рослин.
Ф. М. Архипенко, кандидат сільськогосподарських наук
