Порід великої рогатої худоби є багато. Тільки в Україні за реєстром у свій час нараховано було близько двадцяти порід. Зараз у стаді можна побачити майже стільки.
І все ж переважають симентальська, лебединська, червона степова та білоголова українська, а також костромська, холмогорська та деякі інші породи, які добре зарекомендували себе в умовах Лісостепу, Степу та Полісся, а також Закарпаття.
Кмітливі господарі, щоб мати молочну корову, шукають певну породу або вирощують корову з телички від явно доброї корови. І не помиляються. Потомство породистої худоби, зазвичай, успадковує материнські ознаки екстер’єру, продуктивності, жирності молока, навіть масті. Відхилень тут майже не буває.
А як розпізнати телицю, з якої була б добра корова, якщо її одну продають на базарі? Тут без певних знань не обійтися. І хоч більшість тих ознак, як кажуть, простонародні, взяті з життя, з практики господарювання, певна їхня частина відповідає дійсності і може бути належним орієнтиром.
Скажу, насамперед, що кожна порода ВРХ має свої певні ознаки будови екстер’єру, форми голови, відростання рогів, маси вимені, а також масті. Але є й спільні ознаки, скажімо, продуктивності, які притаманні майже всім породам. Бо, якщо в корови вим’я, як кулачок, така корова за удій відро молока не І
дасть. Глибока, з провислим животом корова завжди даватиме молока більше, ніж з підтягнутим. Інша справа, яка жирність того молока. Скажу лише, що нижчої жирності молока від корови, ніж 2,8%, практично не буває.
Є й інші природні породні ознаки продуктивності корови.
Це, зокрема, наявність на животі так званих молочних кишень (чим вони глибші — тим краще), молочних артерій, які теж явно виступають, особливо, коли корова не подоєна. Приплюснуте відходження хвоста, що свідчить про підвищену жирність молока, крім, скажімо, симентальської породи. Короткі і тупі роги — теж ознака належної продуктивності, хоча молоко може бути пониженої жирності.
Це — у корів. А в телиць? Як визначити, чи буде з неї добра корова?
Деякі з цих ознак помітні і в телиці, навіть піврічної телички. Скажімо, те саме приплюснуте відходження хвоста, наявність і глибина молочних кишень, величина вимені і дійок, зрештою, схожість екстер’єру з материнською породою. Якщо ці ознаки явні і співпадають, значить, з такої телички буде добра корова. І навпаки, якщо молочних кишень не відшукати, а за дотику до вимені чи дійок теличка горбиться і підтягує живіт, молочної корови з неї не буде.
Ще однією ознакою молочної продуктивності є будова профільного екстер’єру. Якщо він сплюснутий — тварина продуктивна, округлий — ні. Молоко може бути жирне залежно від породи, але його небагато.
У житті доводилося не раз зустрічатися з фактами, коли досвідчені господарі чи заготівельники, вибираючи продуктивну корову, ретельно обстежують її. І не помиляються, особливо заготівельники. Купують худобину, по суті, за безцінь на убій, а потім втридорога продають, як продуктивну корову.
А те, що молочна продуктивність корови значною мірою залежить від породи, теж переконався на власному досвіді. Тим-то, згадаю про цей факт.
Перед війною в Україну завозили для розведення шведську породу великої рогатої худоби. Це — доволі продуктивна й перспективна порода. Одну з таких, вибракуваних корів, яка народжувала мертвих телят, купив рідний дядько і мені довелося пасти ту корову. Сіро-попеляста, її так і прозвали «Мишкою».
З часом корова, як кажуть, відбігала і привела таку ж сіру теличку. Та суть у молочній продуктивності. «Мишка» давала за удій по 18-20 л молока жирністю 3,8-4%. А теличка цілком повторила материнські ознаки.
Така порода, вважаю, варта уваги. Шкода лише, що вона не дістала належного поширення.
Є й інші доволі продуктивні і бажані породи ВРХ. Скажімо, та ж порода пінц-гау, шароле, червона польська, сіра карпатська та інші. Та й наші, суто українські, якщо вони чистопородні, багато чого варті. Але вирощувати таку корову потрібно з телички. Тоді господар буде певний: матиме молочну корову.
Г.А. Скоряк
