Кукурудза – вигідна культура


Кукурудза є однією з найстародавніших сільськогосподарських культур. За врожаями зерна та зеленої маси вона перевершує майже всі зернові культури. Зерно кукурудзи є добрим і господарськи вигідним кормом для всіх видів худоби та птиці. Кілограм його за кормовою цінністю замінює 1,3-1,4 кг вівса та 1,1-1,2 кг ячменю, а якщо врахувати, що кукурудза у 2-3 рази урожайніша, то и переваги стають ще очевиднішими. У зерні кукурудзи міститься 65-70% вуглеводів, 9-12% білка, 4-5% жиру, 1,5% золи, 13% води і лише близько 2% клітковини. Є у ній і вітаміни — А, В1, В2, В6, Е, С, незамінні амінокислоти, мінеральні солі та мікроелементи.

У жовтозерній кукурудзі багато каротину (в середньому від 3,2 до 9 мг), який відіграє важливу роль у підвищенні продуктивності сільськогосподарських тварин.

Листостеблова маса кукурудзи, зібраної у повній стиглості зерна, — грубий корм, який за поживністю майже не поступається ячмінній та вівсяній соломі: 100 кг містить 37 кормових одиниць. Зелені, добре облистнені стебла кукурудзи доцільно використовувати у раціоні молочної худоби. Протягом літньо-осіннього періоду молодими облистненими стеблами кукурудзи, а також качанами у фазі молочно-воскової стиглості у свіжому вигляді годують сільськогосподарських тварин. Велика рогата худоба охоче поїдає зелені стебла й недостиглі качани, а свині, кролі і свійська птиця — переважно зерно.

Американські фермери висівають 90% кукурудзи на зерно і лише 10% на силос, а на зелений корм зовсім не висівають. В Україні у валовому зборі зерна на зерно кукурудзи припадає 18%, а у США — 65%. За площею посівів вона займає третє місце серед культур, вирощуваних на земній кулі, а за врожайністю — перше.


Сучасний рівень селекції та агротехніки кукурудзи дає можливість розв’язувати проблему значного збільшення виробництва зерна кукурудзи, враховуючи досвід світового виробництва цієї культури і місцеві природні умови.

Які ж особливості вирощування кукурудзи на зерно на присадибній ділянці? На окремих елементах технологічного процесу зупинимося детальніше.
На присадибній ділянці кукурудзу не слід висівати після попередників, що надто висушують ґрунт або залишають площу дуже забур’яненою. На Поліссі добрі попередники — картопля, овочеві культури та кормові коренеплоди. Там і в Лісостепу кукурудзу часто сіють після багаторічних трав, у Степу — й після озимих.

Із збільшенням періоду беззмінності посівів ураженість хворобами значно зростає. Не варто сіяти після проса, щоб запобігти поширенню спільного шкідника — кукурудзяного метелика.

Ця культура доволі вибаглива до умов живлення. Дослідами встановлено: для одержання 100 кг зерна кукурудзи потрібно 3,4 кг азоту, 1,5 кг фосфору, 3,6 кг хлористого калію. Щоб усе це рослина «переварила», знадобиться понад 50 кг води, 70 кг кисню і 210 кг вуглекислоти. Важливу роль в економному витрачанні рослинами вологи відіграють добрива.

Органічні (400-500 кг перегною на 100 м2) треба вносити безпосередньо під оранку чи перекопування на глибину 22-25 см. Підживлюють кукурудзу курячим послідом (5 кг на 10 м2), коли рослини сягають висоти 30-40 см. Під час підживлення доцільно вносити 3-5 кг перегною, 2-3 кг попелу на 10 м2. Найкраще підживлювати посіви невдовзі після дощу.

Цінні якості гібридів можна використати повною мірою лише тоді, коли на присадибних ділянках щороку висівати насіння першого покоління, вирощене з дотриманням усіх правил насінництва. В Україні до Державного реєстру сортів рослин внесено понад 300 гібридів кукурудзи. Коротку господарську й морфологічну характеристику найпоширеніших в Україні гібридів, які з успіхом можна вирощувати на присадибній ділянці, наводимо нижче.

Титан 220 СВ. Середньоранній. Рослини заввишки 215-230 см. Качан циліндричний, завдовжки 18-21 см Зерно кремнисто-зубоподібне, жовтого кольору. Стійкий до вилягання. Ремонтантний. Витримує загущений посів — до 100 рослин на 10 м2. Унікальне поєднання ранньостиглості з екологічною пластичністю та високою врожайністю. Дає 110-130 кг зерна з однієї сотки. Гібрид Титан 220 СВ гарантує одержання сухого зерна в усіх кліматичних зонах України.

Бершадь. Середньоранній. Висота рослин 220-240 см. Качан завдовжки 20-22 см. ледь конічної форми. Зерно зубоподібне, жовто-оранжевого кольору. Стійкий до вилягання. Густота на час достигання — 80 рослин на 10 м2. Урожайність зерна — 90-110 кг з однієї сотки. Рекомендується для вирощування на зерно в Лісостепу.

Кремінь 200 СВ. Середньоранній. Рослини заввишки 200-210 см. Качан завдовжки 17-18 см. Зерно кремнистого типу, оранжеве. Використовується на харчові потреби (для виготовлення борошна й крупи). Стійкий до пухирчастої сажки. Оптимальна густота на період збирану на зерно — 80-85 рослин на 10 м2. Урожайність — 90-1 бї/ кг зерна з однієї сотки. Придатний для вирощування на зерно в зоні Лісостепу.

Як ранні, так і пізні строки сівби призводять до зниження продуктивності рослин. Насіння, висіяне в холодний грунт, що не набув фізичної спілості, проростає повільно і значно уражується грибними хворобами та шкідниками. Запізнення ж із сівбою підвищує небезпеку пошкодження кукурудзи осінніми приморозками.

Висівають зерно у лунки або рядки на глибину 4-6 см на структурних ґрунтах та на 3-4 см — на погано провітрюваних. Ширина міжрядь — 70 см, відстань між зернами в рядку — 15-24 см (дві зернини у гніздо). Висівати слід не менше трьох рядків, інакше качани будуть малозернистими бо на стовпчики жіночих суцвіть потраплятиме мало пилку. Для ранньостиглих гібридів ширину міжрядь можна зменшити з 70 до 45-50 см, висіваючи таку саму кількість зерен, тобто збільшуючи відстань між рослинами у рядку до 24-37 см. Щоб одержати оптимальну кількість рослин, треба висівати на 10-20% більше насіння.

Кукурудза починає проростати за температури ґрунту 8-9°С. За середньодобової 11-12°С сходи з’являються на 14-22-й день, за 18-19°С — на 7-9-й. Рослини витримують невеликі заморозки — до мінус 1°С, а при мінус 2°С гинуть. Прориваючи кукурудзу у фазі 3-4 листків, на ділянці залишають найбільш розвинуті рослини з тим, щоб на початок збирання їхня кількість була оптимальною.

Експериментальні дані свідчать: для кожного гібрида має бути певна густота рослин. Що він пізньостигліший, тим менша густота. Як загущення, так і зрідження посівів призводять до зниження врожаю. У зоні Степу та її підзонах густота для середньоранніх гібридів — 30-45 рослин на 10 м2, середньостиглих — 25-40, пізньостиглих — 25-35 рослин на 10 м2. У Лісостепу бажана густота ранньостиглих гібридів — 55-80 рослин, середньоранніх — 55-70, середньопізніх — 40-50, на Поліссі ранньостиглих — 80-95, середньоранніх — 65-70 рослин на 10 м2.

Належний догляд за посівами гарантує високий урожай. Добре відомо, скільки шкоди завдають бур’яни. За даними науковців Інституту кукурудзи Української академії аграрних наук, недобір урожаю за середньої засміченості посівів становить 30% і більше. Якщо на створення 1 кг сухої речовини рослина кукурудзи споживає з ґрунту 250-400 кг води, то такі бур’яни, як лобода біла, щириця, осот — 800-1200 кг. Крім вологи, бур’яни використовують величезну кількість поживних речовин. Щоб створити кращі умови для росту рослин, протягом вегетації ґрунту міжряддях розпушують сапами й одночасно виполюють бур’яни.

У переліку заходів, від яких значною мірою залежить урожай, багато важить захист рослин від шкідників і хвороб. Упродовж вегетаційного періоду найбільшу небезпеку для майбутнього врожаю кукурудзи становлять: з хвороб — пухирчаста сажка, гельмінтоспоріоз, іржа; із шкідників — дротяники, шведська муха, гусінь озимої совки та кукурудзяного метелика, а також гризуни — миша-полівка і хом’як.

Під час зберігання кукурудзу пошкоджують зернова міль та комірний довгоносик.

Раннім посівам дуже шкодять дротяники, а пізнім — пухирчаста сажка, гельмінтоспоріоз. Своєчасне знищення бур’янів у посівах зменшує кількість збудників хвороб. Пухирчаста сажка поширена в усіх районах кукурудзосіяння, але особливо великої шкоди вона завдає у Степу. Боротьба з цією хворобою полягає передусім у знищенні джерела інфекції — доборі здорових насіннєвих качанів. На пошкоджених міллю зернах розвиваються фузаріоз і плісняві гриби. Зовсім небажано залишати незібраним урожай кукурудзи до пізньої осені, бо зерно з підвищенням вологості й настанням морозів швидко втрачає посівні якості, а за дощової погоди качани уражують різні грибні хвороби, що знижує їхню кормову цінність.

Збирають кукурудзу на зерно у пору її повної стиглості, коли стебла рослин пожовкнуть, обгортки й листя підсохнуть, а зерно стане блискучим, твердим. Вологість у цей час становить, залежно від зони вирощування, 16-26%. До цієї фази нагромадження асимілянтів закінчується, про що свідчить чорний прошарок (чорна точка) між зерном і місцем прикріплення його до серцевини качана.

Скошену й пов’язану в снопи кукурудзу просушують. Потім обламують качани і снопи переносять у стіжок. Качани найкраще сушити в сонячну погоду на подвір’ї в один ряд або на горищі чи в іншому приміщенні. Після просушування до вологості не вище 14% їх можна обмолотити й зберігати в зерні.

Кукурудза — роздільностатева, перехреснозапильна рослина. Її легкий і сухий пилок може переносити вітер на далеку відстань. Згідно з літературними даними, одна волоть за час цвітіння викидає в повітря близько 15-20 млн. зернин пилку.

На присадибних ділянках під час збирання на качанах одного гібрида кукурудзи можна виявити окремі зернини, що вирізняються забарвленням та будовою від інших. Наприклад, серед жовтих — майже білі, сині й навіть чорні, поміж білих — червоні або брунатні. З-поміж кременистих — зубоподібні, а цукрових — кременисті. Такі зернини називають ксенійними (ксенії — прояв ознак батьківської рослини у гібридного насіння та плодів).

Наявність ксенійних зернин на качанах материнського гібрида в рік запилення свідчить про те, що внаслідок порушення правил ізоляції або сортового засмічення посівного матеріалу сталося часткове перезапилення даного гібрида не своїм пилком.

Отже, тільки ретельно виконавши всі агротехнічні заходи, передбачені технологією, можна одержувати високі й сталі врожаї. На присадибній ділянці з урахуванням погодних умов та особливостей ґрунту одержують по 80-120 кг зерна з однієї сотки. Не забудьте відвести місце на присадибній ділянці цінній зернофуражній культурі. Вона на це заслуговує.

Н.В. Здольник, В. О. Гопчак




Поділитись своєю думкою