Щоб смородина давала максимальну віддачу


смородина Краса Львова

Тривалість життєвого циклу куща смородини за належного догляду триває 25-30 років. Продуктивний період кожної окремої гілки в кущі коротший.
Залежно від сорту він становить 4-6 років. Плодоношення гілок з віком слабшає і вони поступово відмирають. На зміну їм щорічно виростають прикореневі пагони, які є основою майбутніх гілок (з галуженнями). У житті прикореневої гілки можна виділити три вікових періоди: сильного росту і початку плодоношення, росту і плодоношення, засихання і росту. Завдяки такому циклу відбувається заміна старих гілок новими.

Основний урожай формується на сильних приростах попереднього року і на багаторічних ділянках. Бруньки смородини (вегетативні, вегетативно-генеративні, генеративні) закладаються тільки на однорічному прирості і є укороченими пагонами з зачатками листя, пазушних бруньок і суцвіть (квіток). Отже, щоб отримувати щорічні врожаї, необхідно мати в кущі 12-15 різновікових гілок з сильними приростами. Найякісніший урожай дають гілки 1-4-річного віку. Натомість однорічні гілки несуть 1% загальної кількості врожаю з куща, дворічні — 14%, трирічні -35% і чотирирічні — 33%. На п’ятирічних гілках ягоди, зазвичай, низької якості. Врожай їх становить 17% загального врожаю на кущі. Найцінніший і щедріший урожай формують найсильніші прирости (від 25 до 40 см) першого й другого порядку галуження гілок.

У зв’язку з цим застосовують щорічне обрізування, яке спрямоване на створення та підтримання в кущі оптимальної кількості плодоносної деревини.
Є.В. Володіна виділяє два етапи в обрізуванні. Перший етап — обрізування висаджених саджанців смородини з метою формування куща. Завдяки цьому відбувається швидке формування куща за рахунок наростання прикореневих пагонів. У першу весну після садіння проводять обов’язкове обрізування рослин на 2-4 бруньки. Далі, шляхом обрізування, щорічно залишають 3-4 сильних прикореневих пагони, розміщених у кущі так, щоб не було затінення. Наступного року вони стають прикореневими гілками. Всі інші слабші й ті, що переплітаються, незручно розміщені вирізують біля поверхні ґрунту. Таким чином сформований кущ, зазвичай, має 16-20 гілок різного віку: від нульових пагонів заміщення, що виросли в поточному році, до старих гілок оптимальної продуктивності, які необхідно видалити, оскільки їх ріст у довжину до цього часу гальмується. У сформованого куща по можливості має бути однакова кількість гілок різного віку. Краще, щоб однорічних було на 1-2 більше, а оптимального віку — на 1-2 менше.

З цього моменту починають підтримуюче обрізування (другий етап), спрямоване на підтримання кількісного та вікового співвідношення гілок у кущах. Досягають цього видаленням старих гілок або таких, які мають короткий річний приріст. На заміну видаленим гілкам залишають таку ж кількість прикореневих пагонів. Якщо їх утворюється мало, то крім старих гілок, видаляють 1-2 молодші. Підтримуюче обрізування триває впродовж усього життя куща.


Інколи із залишених старіших гілок доводиться зрізувати верхню частину з короткими приростами до найближчого сильного бічного галуження. Таке обрізування на багаторічну деревину сприяє збільшенню розміру ягід на залишеній частині гілки.

Необхідно відмітити і той факт, що на обох етапах основне обрізування завжди має бути поєднане із санітарним. Видаляють спочатку гілки з ознаками захворювання, травмовані під час механізованих робіт у ягіднику, притиснутих до поверхні ґрунту тощо.

Під час обрізування необхідно враховувати біологічні особливості та генетичне походження сорту. У сортів із слабкою пагоноутворювальною здатністю для підсилення росту прикореневих пагонів зменшують кількість чотирирічних гілок.

Якщо в кущі лише 2-3 гілки, Є.І. Глєбова, В.І. Мандрикіна радять проводити кільцювання скелетних гілок, щоб стимулювати ріст нових пагонів із сплячих бруньок. У сортів з сильною пагоноутворювальною здатністю і слабким галуженням укорочують прикореневі пагони на 1/3-1/4 довжини для підсилення річних приростів. Гілки сортів, які галузяться тільки в нижній частині прикореневих пагонів. укорочують до 1/2 приросту, що стимулює скелетоутворення біля зрізу. Для збільшення закладання генеративних бруньок на сильнорослих пагонах можна застосувати їх літнє прищипування.

Останнім часом деякі аматори пропагують утримувати кущі смородини лише на однорічних пагонах. За нашими багаторічними спостереженнями, сорти-нащадки європейського підвиду (Фіттлаудер, Фараон, Сластьона, Ополана та ін.), порівняно з 3-4-геномними сортами-нащадками європейського, сибірського підвидів та смородини-дикуші (більшість сучасних сортів, де смородина дикуша є джерелом швидкоплідності), характеризуються нижчою спроможністю закладати генеративні органи на пагонах заміщення. Отже, утримання кущів згаданих та інших сортів-нащадків європейського підвиду у такий спосіб очевидно буде призводити до значного недобору врожаю. Необхідність багаторічних гілок у даному випадку не може становити жодного сумніву. Щодо сортів, які замор-фологічними ознаками є нащадками смородини-дикуші, таке утримання може бути виправдане лише за дуже щільного розміщення кущів, наприклад за способом Ф. Ларсена.

Отже, детальне обрізування доцільно застосовувати в невеликих насадженнях. Але у виробничих умовах на великих площах насаджень смородини цей процес доволі трудомісткий, а для нових сортів і недоцільний.

Простий і практичний спосіб обрізування на великих площах запропонований ВІС ім. І.В.Мічуріна — видалення гілок смородини, приріст яких менший 15 см, і зайвих од-норічних пагонів. Обрізують восени або рано навесні до розпускання бруньок. Допускається також літнє обрізування відразу після збирання врожаю. Щоб звести затрати ручної праці на обрізування до мінімуму, особливо за загущеного розміщення рослин, використовують технологію вирощування, за якої протягом перших 5-6 років після садіння кущі не формують. Потім замість вирізування окремих старих гілок проводять механізоване обрізування (скошування кущів спеціальною машиною з начіпною дисковою пилкою) до рівня ґрунту один раз на 5-6 років. Після збирання ягід таке скошування можна робити через ряд. Гілки видаляють і спалюють. Із закінченням робіт, пов’язаних з обрізуванням, вносять мінеральні та органічні добрива, застосовують гербіциди.

Наступного року виростає багато пагонів, серед яких залишають 16-20 кращих, усі інші виламують до початку їхнього здерев’яніння.

Плодоношення настає через рік після скошування. Після збирання 2-3 урожаїв кущі розкорчовують.

За шестирічний період з ягідника, який омолоджується з вказаною періодичністю, отриманий урожай на 30-40% більший, ніж на контролі.

Фахівці НДЗІС Нечорноземної зони рекомендують проводити лише санітарне обрізування. Порівняно зі звичайним продуктивність кущів підвищується на 15%. Смородина розпочинає вегетацію рано навесні, тож обрізування проводять восени.

За всіх видів обрізування гілки обов’язково видаляють з ягідника і спалюють, оскільки вони можуть бути джерелом хвороб та шкідників.

При обрізуванні кущів порічок необхідно враховувати той факт, що основний урожай, як правило, несуть багаторічні плодушки, які концентруються ярусами на межах приростів (букетні гілочки). Плодоносять також і однорічні плодушки, плодові пагони. Але, загалом, більший урожай формується на деревині старшого віку (4-6-річній). Таким чином, у молодому віці обрізування кущів порічок має бути мінімальним (санітарне за необхідності — обов’язкове), і без вкорочування пагонів. Основна увага має бути спрямована на накопичення багаторічної деревини в кущах.

Користуючись нагодою наводимо характеристику сортів смородини, які за результатами вивчення заслуговують на широке впровадження в приватному секторі.

Фіттлаудер (генетичне походження невідоме). Сорт пізнього строку достигання. За нашими даними походить з Нідерландів.
Кущі середньорослі, прямі, середньої густоти. Пагоноутворювальна спроможність дуже низька. Однорічних пагонів мало, вони середньорослі, товсті, прямі, зелені. Облистненість сильна.

Листок середнього розміру, п’ятилопатевий, симетричний. Характерна ознака — витягнутість середньої лопаті. Загостреність лопатей сильна. Зубчики дрібні, середньозагострені. Поверхня листка середньо-зморшкувата, зі слабким опушенням, матова, зелена, гофрованість слабка. Основа листка дрібносерцеподібна. Кінчик гострий, шкірястість сильна. Вигнутість середня. Кут нахилу листкової пластинки прямий. Черешок листка довгий, середньої товщини, зеленого забарвлення.

Строк цвітіння — пізній. Квітки великі, червонуваті. Характерна ознака — перша від основи суцвіття квітка має 6 тичинок, наступні по 5, чого не спостерігалося у жодного з досліджуваних сортів. Самоплідність висока.

Розміщення грон поодиноке і групове, від 1 до 3 на вузол. Грона середні і довгі (до 10 ягід). Вісь грона пряма, товста, злегка опушена. Одномірність ягід середня, за розміром ягоди зменшуються від основи до верхівки грона. Середня маса ягід -1,6 г, найбільших — 3,3 г. Розміщення ягід у гроні нещільне, їх достигання одночасне, відрив з невеликим зусиллям, але сухий.

Ягоди вище середнього розміру і великі, плоско-округлої форми, чорні, матові, без воскового нальоту. Борозенка виражена сдабо. Рештки оцвітини середні. Шкірочка ягід щільна, як і консистенція м’якуша. Насінин у ягоді мало, вони дрібні. Обпадання ягід не спостерігається. Смак ягід солодко-кислий, освіжаючий, з ароматом (4 бали).
Сорт середньошвидкоплідний, вступає у плодоношення на другий — третій рік після садіння.
Біологічна врожайність 85 ц/га. Характеризується високою стійкістю до борошнистої роси, брунькового та павутинного кліщів, слабко уражується антракнозом та септоріозом, у середній мірі — стовпчастою іржею (в окремі надмірно вологі роки — сильно).
Переваги: висока стійкість до хвороб та шкідників, високотоварні ягоди, придатні для транспортування.
Недоліки: низька врожайність.

Улюблена Млієва (Славута х Сіянець Голубки). Сорт дуже раннього строку достигання, отриманий в ІС ім. Симиренка УААН (с. Мліїв, Городищенський р-н, Черкаська обл.).
Кущі сильнорослі, сильнорозлогі, густі. Пагоноутворювальна спроможність висока. Однорічних пагонів багато, вони сильнорослі, товсті, в середині куща -прямі, по периферії — вигнуті, світло-зелені. Облистненість середня.
Листок середнього розміру, п’ятилопатевий, симетричний. Загостреність лопатей середня. Зубчики дрібні, середньозагострені. Поверхня листка середньозморшкувата, зі слабким опушенням, матова, світло-зелена, гофрованість слабка. Основа листка середньосерцеподібна.
Кінчик гострий, шкірястість середня. Вигнутість середня. Кут нахилу листкової пластинки гострий. Черешок листка середній, середньої товщини, світло-зеленого забарвлення з незначним рожевим відтінком.
Строк цвітіння — ранній. Квітки великі, а біля основи суцвіття — дуже великі, світло зелені з червоним відтінком. Самоплідність висока.
Розміщення грон групове, по два на вузол. Грона короткі та середні (6-9 ягід). Вісь грона вигнута, середньої товщини, не опушена. Ягоди практично одномірні. Середня маса ягід — 1,3 г, найбільших — 2,3 г. Розміщення ягід у гроні середньої щільності, їх достигання одночасне, відрив середній, інколи мокрий.
Ягоди плоско-округлої форми, чорні з сильним восковим нальотом. Борозенка середньо виражена. Рештки оцвітини середні. Шкірочка ягід середньої щільності. Насінин у ягоді багато, вони дрібні. Обпадання ягід слабке, спостерігається під час їх достигання. Смак ягід солодко-кислий, з ароматом (4,4 бала). Сорт
швидкоплідний, вступає у плодоношення на другий рік після садіння, з роками швидко нарощує врожайність.
Біологічна врожайність 150 ц/га і більше. Характеризується високою стійкістю до борошнистої роси, брунькового кліща, дуже слабко уражується антракнозом, септоріозом та стовпчастою іржею.
Переваги: швидкоплідність, надранній строк достигання ягід, їх високі товарні якості.
Недоліки: надмірна розлогість кущів.

Цікавий експеримент з вивчення біологічної врожайності в загущених насадженнях провів Ф. Ларсен у Данії (1972). Укорінені живці сорту Веллінгтон XXX в ємкостях діаметром 10 см були висаджені на початку серпня на дослідні ділянки за схемами 0.75 х 0,75 м, 0,50 х 0,50 м, 0,25 x0,25 м і 0,15×0.15 м. Наступного року в кожному кущі було залишено по одному прикореневому пагону. На дослідну ділянку внесли мінеральні добрива: сульфат калію — 6 ц/га і кальцієву селітру — 15 ц/га навесні та 15 ц/га восени. Впродовж літа максимальний приріст пагонів і листкового апарата на одну рослину відмічений при садінні за схемою 0,75 х 0,75 м, а в перерахунку на 1 м2 площі — в загущеному насадженні 0,15 х 0,15 м. На третій рік був зібраний перший промисловий урожай (див. табл.). Наведені дані показують, що при садінні 0,15 х 0,15 м і 0,25 х 0,25 м знижена зав’язуваність ягід, їх маса і врожай з куща. Але загальний урожай з одиниці площі достатньо високий.

Найкращі показники отримані при садінні за схемою 0,5 х 0,5 м, де врожай сягнув 2.5 кг/м2 або 25 т/га. Ф. Ларсен вважає можливим вирощувати смородину як дворічну культуру. При цьому відпадає необхідність у застосуванні пестицидів. У результаті на виході екологічно чиста продукція ягід до 25 т/га, чого не можна досягти за інших схем садіння.

Урожайність і якість ягід смородини за різних схем садіння (Ф. Ларсен, 1972).

На наш погляд, при вирощуванні за запропонованою схемою сучасних сортів, зокрема, підібравши взаємозапильні, застосуванні органіки та повного мінерального добрива, сумарні показники продуктивності були б значно вищі. Натомість, закладання та догляд за таким ягідником, збирання врожаю до мінімуму обмежує застосування механізації і може знайти своє продовження лише на невеликих ділянках, наприклад у приватному секторі.

Г. С. Мамченко, молодший науковий співробітник, Прилуцька дослідна станція УААН, Чернігівська обл.


Інші статті по темі:





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *