Лохина (голубика) – ягідна культура яка повинна бути на кожній ділянці


Лохина (голубика) належить до роду чорниця, що налічує понад 100 видів. Найвідомішими є лохина болотна, лохина висока, американська, або щиткова. Ареал лохини охоплює всі північні і помірні райони північної півкулі, за винятком дуже сухих і жарких районів Азії. Зростає голубика переважно на вологих, заболочених ґрунтах, окремі ж види успішно ростуть на сухих кам’янистих схилах Арктики і високо в горах.

В природних умовах України поширений один вид голубики — лохина болотна. Її збирають (там, де ще залишилися ліси, болота) і використовують в їжу та для лікування багатьох хвороб. Основні запаси цієї дикорослої ягоди зосереджені в Рівненській, Житомирській, Волинській, Чернігівській, Сумській, Хмельницькій областях, зустрічається голубика і в Карпатах. Голубикою цю рослину назвали, поза сумнівом, за колір ягід, але її нерідко називають ще п’яницею, водоп’янкою. Ці назви вона отримала, швидше за все, через своє сусідство з багульником болотним, листки якого в жарку погоду виділяють ефірні сполуки, що викликають неприємні відчуття — головний біль, запаморочення. Ще голубику називають гонобобель, гонобель. Близьке до цих назв слово «гонобіть» по В.Далю означає «припасати, збирати». Видова назва — болотна — пов’язана з її зростанням на болотах, а латинська видова назва походить від слова «вологість». У нас її частіше називають буяхи, лохина.

Голубика — перспективна ягідна культура в першу чергу для Полісся та Лісостепу України. Вона характеризується широкою екологічною пластичністю, високою зимостійкістю, великим внутрішньовидовим різноманіттям форм за багатьма ознаками. Рослини порівняно стійкі до шкідників та хвороб, рано вступають у плодоношення, довговічні, при належному догляді здатні зростати 50-90 років. Росте ця світлолюбна і вологолюбна рослина на неродючих кислих ґрунтах мало придатних для використання сільським і лісовим господарством.

А ось голубика висока, яка походить з Північної Америки, добре почувається і на сухіших ґрунтах і до того ж дає вищі врожаї.


В Україні голубика висока з’явилася порівняно недавно і ще не набула значного поширення, хоча інтерес до неї щороку зростає. В себе на батьківщині вона дуже популярна. Введена в культуру вона у 1908 р. американським ботаніком Ф. В. Ковіллом. Нині в Сполучених Штатах виведено більше 60 сортів, а площа насаджень під голубикою перевищує 10 тис. га, урожайність — 100 ц/га. В Європу американські сорти високорослої голубики вперше були завезені в 1923 році до Нідерландів, потім до Великобританії, Данії, Швеції, Швейцарії, Італії, Польщі та інших країн.

Сьогодні нараховується більше 130 сортів цієї культури. Вирощування голубики впродовж 30-40 років у Білорусії, Прибалтиці і в окремих регіонах Росії показало перспективність цієї нової ягідної культури в цих країнах.

Ягоди лохини високої на смак нагадують чорницю, але солодші й ароматніші. Вони становлять цінність як харчовий продукт і як лікарська сировина. У свіжому вигляді завдяки своєму смаку, соковитості є дієтичним продуктом харчування, що не викликає ніяких алергійних реакцій. У ягодах міститься 8,4-9,5% цукрів, 0,54-0,78% органічних кислот, до 60 мг% аскорбінової кислоти, є фенольні сполуки: антоціани, лейкоантоціани, флавоноїди, дубильні речовини. Пектинові речовини, що містяться в ягодах, виводять з організму солі важких металів, мають протиатеросклеротичну і антибактеріальну дію. У плодах виявлені вітаміни групи А, В, РР (нікотинова кислота); вони містять фосфор, калій, магній, натрій, кальцій, кремній, алюміній, залізо, марганець, мідь, йод та інші мінеральні елементи.

В офіційній медицині плоди лохини рекомендують при ентероколіті, пієлітах, катарі шлунка, у народній — при дизентерії, цинзі; відвар з листків застосовують при лікуванні цукрового діабету. Ягоди є судинозміцнювальним засобом і особливо корисні людям літнього віку. З ягід готують варення, джем, соки, вино, пастилу, пюре, компот, кисіль, начинки для кондитерських виробів; їх сушать і заморожують.

Голубика висока — листопадний кущ висотою 1,5-2,5 м. Рослина відзначається швидким ростом, високою пагоноутворювальною здатністю. У голубики розрізняють пагони формування і пагони галуження. Пагони формування розвиваються з підземних бруньок або з бруньок, розташованих при основі старих гілок, за сезон вони можуть виростати до 1,5 м. Іноді пагони формування не встигають закінчити ріст до настання приморозків і верхівки їх підмерзають. Наступного року на пагонах формування розвиваються пагони галуження. Приріст їх сягає 8-20 см. Ріст цих пагонів починається наприкінці квітня — на початку травня і продовжується до середини червня. Чим вищий порядок галуження пагонів, тим вони коротші. У липні на верхівках і в пазухах верхніх листків закладаються квіткові бруньки, що формують урожай наступного року.

Листки в голубики високої еліптичні або овальні, 3-4 см завширшки і 6-8 см завдовжки, темно-зелені, гладенькі, блискучі, на коротких черешках. Перед осіннім листопадом листки набувають жовтого або червоного забарвлення і рослини в цей період дуже декоративні.

Квітки завдовжки 1,5-2,0 см, білі з рожевим відтінком, зібрані в китицеподібні суцвіття по 5-15 шт. Розпускаються квітки в суцвітті неодночасно, тому цвітіння розтягнуте. Цвітіння починається у 2-й половині травня і продовжується 3-4 тижні.

Плід — темно-синя ягода з сизим нальотом, діаметром від 5-10 до 20 мм, має численне насіння. Розміри ягід значно варіюють залежно від сорту та від розташування у гроні. Перші стиглі ягоди в гроні більші і можуть досягати 4,5 г. Середня маса ягоди — 1,5-2,5 г. За формою вони округлі, іноді п’ятигранні чи сплющені. М’якуш ягоди світлий, середньої щільності. У стиглих плодів зберігається чашечка. Смак ягід приємний, частіше кисло-солодкий, буває солодким. Плоди багатьох сортів мають приємний аромат. Достигають залежно від сорту і погодних умов через 2-3 місяці після цвітіння. Період достигання розтягнутий і може тривати більше місяця, що дає змогу збільшити період споживання свіжої продукції. За строками достигання сорти лохини поділяються на 3 групи: ранні (достигання ягід відбувається наприкінці червня — на початку серпня), середні (початок серпня — вересень), пізні (до приморозків». Для повного формування урожаю ранніх сортів необхідна сума ефективних температур вище 10°С — 1500-1700°С, середніх сортів — 1900—2100°С. Ягоди пізніх сортів в умовах України не встигають повністю достигнути.
Збір урожаю проводять 3-5 разів. Стиглі плоди у голубики не опадають до 12 днів, що зручно для збирання врожаю.

Коренева система голубики розгалужена, мичкувата, корені тонкі, проникають на глибину до 40-60 см, проте основна маса (90%) їх знаходиться у верхньому шарі ґрунту до 15 см. Характерною рисою коренів голубики, як і інших представників брусничних, є відсутність кореневих волосків, що в інших рослин всмоктують воду і поглинають елементи живлення з ґрунту. Цю функцію виконують гриби, що знаходяться в симбіозі з коренями голубики (ендотрофна мікориза).

Голубика краще росте на добре дренованих торфово-піщаних, торфово-суглинкових чи дерно-підзолистих ґрунтах. Ґрунти повинні бути досить родючі, добре удобрені, з високим вмістом гумусу, помірно вологі, кислі (pH 3,5-4,5). За нижчої кислотності рослини погано розвиваються і в них з’являються ознаки дефіциту заліза та міді. Коли pH вище 6 рослини голубики припиняють ріст і через деякий час гинуть. Тривалого затоплення, як і тривалої посухи, голубика не витримує.

Для неї виключно важливим є постійна помірна вологість ґрунту, особливо в період вегетації.

Голубика світлолюбна рослина. Зменшення освітлення на 20-30% порівняно з відкритим місцем зростання викликає порушення в розвитку квіткових бруньок. Зниження ж освітлення на 50% призводить до зменшення врожаю.

Зимостійкі сорти можуть витримувати зниження температури до -30°С. Така температура в Україні буває досить рідко. Зимостійкість високорослої голубики знижується під впливом ранньоосінніх приморозків. Проте навіть в найсуворіші зими повного відмирання кущів не спостерігається. Найменшою морозовитривалістю відзначаються квіткові бруньки. Навесні квітки витримують заморозки до -2°С.

Голубика перехреснозапильна рослина, тому для зав’язування ягід варто висаджувати не менш 2 сортів, що квітують одночасно. Запилення проводиться бджолами, джмелями та іншими комахами. При самозапиленні урожай знижується.

Саджанці вступають у плодоношення на 3-4-й рік, але нарощують урожай поволі. І лише у віці 6 років вони дають від 2,5 до 5 кг з куща. За дбайливого догляду голубика висока може рости і плодоносити 50-90 років.

У саду під голубику виділяють захищену від вітрів, але не затінену ділянку. Рівень підгрунтових вод повинен знаходитися в межах 35-70 см від поверхні. Ґрунти переважно торф’янисті, кислі, з високим вмістом гумусу і з достатнім запасом вологи. Для весняного садіння ділянку готують з осені. З розрахунку на 1 м2 дерново-підзолистого ґрунту вносять: 5-10 кг перегною або компосту, 10-30 кг верхового торфу, 50-70 г суперфосфату, 30-40 г сірчанокислого калію. Для підкислення слабокислих або нейтральних ґрунтів використовують кислий торф або за рік до садіння вносять 10-20 г меленої сірки. На піщаних ґрунтах з pH 5,0 на 1 сотку вносять 5 кг сірки, при pH 6,0 — норму збільшують вдвічі. Після рівномірного розкидання добрив ґрунт перекопують. На присадибних ділянках особливо з важкими або бідними ґрунтами для кожного куща готують посадкові ями. У США для вирощування високорослої голубики використовують половини металевих бочок з просвердленими в дні отворами. Викопані посадкові ями діаметром 1 -1,5 м і глибиною 0,5-0,6 м заповнюють торфо-піщаним субстратом (3:1). До субстрату також можна додавати лісову, хвойну підстилку.

Висаджувати рослини краще навесні з відстанню між ними не менше 1,5 м. Поверхню субстрату після садіння злегка ущільнюють, поливають і мульчують тирсою шаром 5-6 см. Під молоді рослини рекомендується вносити ЗО г мінеральних добрив (12г сірчанокислого амонію, 12 г суперфосфату і 6 г сірчанокислого калію). Підживлення голубики мінеральними добривами починають на другий-третій рік після садіння. Його краще проводити в період розпускання бруньок. Вносять 10-15 г на кущ суперфосфату, 20 г сульфату калію і ЗО г сірчанокислого амонію. Вносячи добрива та виконуючи інші агротехнічні заходи слід пам’ятати про поверхневе розміщення кореневої системи голубики. У міжряддях ґрунт обробляють на глибину не більше 8-10 см. а ближче до кущів — на 2-3 см. Для підтримки оптимального рівня кислотності ґрунту бажано 1 раз на місяць поливати кущі підкисленою водою. Для підкислення води садівники часто використовують лимонну, щавелеву (1 чайна ложка на 3 л води), оцтову (9%) або яблучну кислоти (100 г на 10 л води), а також розбавлену сірчану кислоту в кількості 50-100 мл на 10 л води.

Мульчування є обов’язковим прийомом при вирощуванні голубики; воно сприяє збереженню вологи в ґрунті, врівноважує добові температурні коливання, частково пригнічує ріст бур’янів, покращує поживний режим. Найкращі результати дає мульчування тирсою хвойних порід, які, крім всього, ще й підкислюють ґрунт.

Важливим заходом з догляду за голубикою є обрізування. Якщо його не проводити, погіршується ріст рослин. дрібнішають ягоди, знижується урожайність. Тому з чотирирічного віку у голубики починають видалення старих гілок, пошкоджених, зламаних і слабких пагонів. У сортів, схильних до загущення, освітлюють центральну частину куща, у розлогих кущів вирізують нижні пониклі гілки. Обрізування краще проводити навесні до початку сокоруху.

Розмножують голубику насінням, вегетативним шляхом і щепленням. При насіннєвому розмноженні відбувається розщеплювання сортових ознак, більшість сіянців характеризуються дрібнішими плодами. ніж материнські рослини. В той же час сіянці з ягід культурних сортів відзначаються більшою пристосованістю до нових умов в порівнянні з сортовими рослинами. Вегетативно голубику розмножують живцями, відсадками і поділом куща.

Садівникам, які збираються вирощувати голубику високу пропонуємо звернути увагу на такі сорти (на жаль усі іноземного походження).

Ранньостиглі сорти — Weymouth, Earliblue, Bluetta, Nortland, Patriot, Duke, Reka. Кущі цих сортів невисокі, раніше починають вегетацію, менше підмерзають, стійкі до грибних хвороб. Проте ягоди за розміром і смаком поступаються ягодам середніх і пізніх сортів.
Середньостиглі сорти — Bluecrop, Blueray, Delite, Rancocas, Tifblue.

Пізньостиглі сорти — Berkeley, Darrow, Jersey, Herbert, Coville, Nelson, Elizabeth. В умовах України частина урожаю пізньостиглих сортів до настання холодів не встигає достигнути.

Є.А. Васюк, кандидат біологічних наук





Поділитись своєю думкою

Ваша елктронна адреса не буде публікуватись. Required fields are marked *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *