Чебрець є однією із самих цінних лікарських рослин, яка володіє унікальними корисними та лікувальними властивостями. Багато людей, які цінують традиційну і народну медицину вже давно про це знають, та використовують його для профілактики та лікування багатьох захвлрювань.
Розмаїтість і формоутворення
В Україні, відповідно до сучасної ботанічної номенклатури, поширено 15 видів чебрецю (Доброчаева Д Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н та ін. Визначник рослин України, 1999 р.).
Слід зазначити, що інші автори описують значно більше видів чебрецю, які ростуть на території країни: 36-40. Питання видової самостійності багатьох видів на сьогодні залишається дискусійним і остаточно не вирішеним. Справа в тому, що багато видів роду чебрець перезапилюються між собою, утворюючи нові гібридогенні види й форми рослин, відбувається постійне расоутворення. Наприклад, чебрець Паласів часто гібридизує з чебрецем Маршалла (у вищезгаданому Визначнику рослин наведено п’ять латинських назв-синонімів, по суті це виділені в межах виду нові гібридогенні види, частка яких, очевидно, поки що систематиками не визначена); чебрець молдавський, у межах якого виділені кілька нових видів, гібридизує з деякими видами, виділеними в межах виду Маршалл; у межах видів чебрецю Кальє й вапнякового описано відповідно 9 і 5 нових, і т.д.
Таким чином, ми можемо спостерігати появу нових, ще не описаних ботаніками видів, так званих флористичних знахідок, і значну розмаїтість рослин, що розрізняються за морфолого-біометричними ознаками, навіть на конкретно взятому масиві площею всього кілька соток. Тим і цікавий чебрець як об’єкт не тільки для споживання, але й для спостережень.
Види та форми чебрецю
Види та форми чебрецю розрізняються за морфологічними ознаками, строками цвітіння, складом ефірної олії, еколого-ценотичною пристосованістю. Сировина всіх видів цінна й аналогічна щодо складу та використання, а заготовляють частіше траву видів, найпоширеніших у конкретній місцевості. Необхідно уникати заготівель сировини рідкісних видів, наприклад, дніпровського і Дзевановського. Розпізнавати сировину по видах чебрецю можуть тільки фахівці-ботаніки. Городники (а ми розглядаємо можливість використання чебрецю в якості зеленної, пряно-ароматичної й пряно-смакової рослини), як і фармацевти (основний напрямок використання — лікарська рослина), такими знаннями не володіють.
У статті ми розглянули питання використання чебреців на прикладі чебрецю повзучого, як найпоширенішого виду на території Хмельницької області.
Чебрець повзучий
Чебрець повзучий — здавна шанована українцями багаторічна рослина родини Ясноткові, або Губоцвітні Стебла волосисті, повзучі, у нижній частині здерев’янілі, червоно-бурі; квітконосні пагони й гілочки без суцвіть (верхівки висотою до 15 см), як правило, прямостоячі. Листки супротивні, короткочерешкові, тверді, видовжено-обернено-яйцеподібні або довгасто-овальні, крапково-залізисті. З нижнього боку листки сірувато-зелені, з верхнього -темно-зелені, але на бідних піщаних ґрунтах у період посушливого літа вони бліднуть, забарвлення варіює від ясно-зеленого до жовтуватого, нерідко — із проявом антоціану різної інтенсивності. Квітки дрібні, рожево-лілові, досить яскраві, зібрані на кінцях квітконосів у головчасті суцвіття. У деяких гібридних рослин квітки можуть бути білими.
Цвіте чебрець із червня до вересня. Це — дрібні, овальні, гладкі, чорно-бурі горішки. Маса 1000 насінин 0,3-0,5 г. В Україні у природних умовах росте в Поліссі й у східному Лісостепу. Виростає переважно на піщаних ґрунтах. Рослина посухостійка і зимостійка.
Умови зростання чебрецю
Чебрець повзучий відносять до рослин-«піонерів» Вони першими з’являються і домінують у фітоценозах при заростанні ділянок з піщаними ґрунтами. Наприклад, такі зарості (нерідко суцільні) спостерігаються протягом останніх десяти років на полях з бідними піщаними ґрунтами, виведених із сільськогосподарського обороту після розпаду колгоспів, тоді як у період активної господарської діяльності в регіоні траплялися лише незначні вкраплення (фрагменти) чебрецю, головним чином на мало експлуатованих пасовищах і косовицях (рідше).
Другою необхідною умовою для успішного поширення рослини, крім зменшення антропогенного впливу, є обмеження випасання худоби на даних ділянках. Рослина має певні вимоги до умов виростання, негативно реагує на їхню зміну або порушення.
Активно заселяє відкриті ділянки в лісах, лісові галявини, молоді насадження, але при розростанні крон дерев, появи на цих ділянках самосіву лісових порід вона відступає на нові, відкриті, як правило, підвищені ділянки. Віддає перевагу ґрунтам з нейтральною реакцією ґрунтового розчину. Максимальний урожай зеленої маси рослини в природних умовах можна одержати у популяціях, що утворюють значні масиви на піщаних ґрунтах на добре освітлених ділянках у перші роки їхнього зростання, поки рослини не витіснили інші конкуруючі види (у наших умовах — це різні види яструбинки, цмин піщаний та деякі злакові рослини).
Нині наявні ресурси чебрецю повзучого, як і інших видів, здатних його замінити (Маршалла, блошиного та ін.). в Україні недостатні для задоволення попиту на його сировину (В. Минарченко, І. Тимченко, 2002). Тому обсяги заготівлі сировини повинні бути, на думку вчених-ботаніків лімітовані й контрольовані. Сировина має проходити радіологічний контроль, оскільки більша частина сировинного ареалу перебуває на забруднених після аварії на Чорнобильській АЕС територіях.
Використання чебрецю
Сировиною слугує вся надземна частина рослини. Вона містить ефірну олію — 0,1-0,5 % у свіжій траві та 0.8-1.2 % у сухій сировині. Ефірна олія являє собою безбарвну або ясно-жовту рідину із сильним приємним запахом. Головною її складовою частиною є феноли (близько 40 %), основний з яких — тимол. Крім ефірної олії, в рослині містяться дубильні речовини, флавоноїди, мінеральні солі, вітамін С ( 52-55 мг%), тритерпенова, урсолова, олеонолова, кавова, хінна та інші, кислоти, гіркоти, смоли, дубильні речовини, сапоніни.
Чебрець має сильний, насичений, приємний аромат. Смак сировини гострий, сильно пряний, гіркий. Як пряність його широко застосовують у кулінарії; використовують як монопряність або у багатокомпонентних сумішах. Він надає стравам приємного смаку, добре поєднується з м’ясними, жирними, ситними стравами. Пряність додають до копченостей, свинини, телятини і баранини, дичини, при виготовленні ковбасних виробів, у паштети, різні соуси, овочеві салати, сири. У невеликих кількостях додають до смажених страв з овочів, риби. Чебрець добре поєднується з стравами із бобових — квасолею, сочевицею, горохом, а також із грибними стравами.
До плодоношення траву використовують у виробництві лікеро-горілчаних та безалкогольних напоїв, для ароматизації оцту, коктейлів. У салат додають молоді пагони й листки. Рослину у свіжому й висушеному вигляді додають під час соління й маринування огірків та інших овочів. Чебрець не тільки надає пікантності стравам, насичуючи їх приємним ароматом, але й у цілому сприяє кращому травленню.
Сушать надземну частину рослини, зрізану на початку масового цвітіння, у тіні або в сушарках за температури 40°С. Після висушування сировину подрібнюють, просівають через сито й видаляють дерев’янисті стебла. Зберігати пряність у висушеному вигляді необхідно в щільно закритій тарі, тоді вона довго залишається ароматною.
Через сильний аромат чебрець вживають у невеликих кількостях: в сушеному вигляді 0, 1-0,15 г, у свіжому — 0,5-1,0 г; у рибних стравах норму збільшують у 3-5 разів. У рідкі страви пряність додають за 15-20 хвилин до готовності, в інші — у процесі готування.
Трава чебрецю в період цвітіння й отримані з неї препарати завдяки наявності фенолів мають антибактеріальні властивості. Рідкий екстракт із листя використовують як відхаркувальний засіб і застосовують при бронхіті та коклюші. Надземна частина рослини входить до складу багатьох зборів: відхаркувального, в’яжучого, жовчогінного, а також у збір для ванн при лікуванні запалення суглобів. Тимол (а його вміст у ефірній олії сягає 40 %) знаходить широке застосування для дезінфекції слизової оболонки порожнини рота, горла. Він входить до складу рідини Гартмана, застосовуваної у стоматологічній практиці як знеболююче, є антифунгальним засобом при грибкових захворюваннях шкіри. Тимол також володіє протиглистяною дією й застосовується для лікування глистних інвазій. Всередину приймають тимол як в’яжуче за шлунково-кишкових розладів і метеоризму.
У народній медицині чебрець застосовують в якості потогінного, сечогінного, протисудомного, заспокійливого, кровоочисного засобу, при коклюші, невралгії, спазмах шлунка. У вигляді мазей та примочок його використовували при ревматизмі, як ранозагоювальне при шкірних хворобах. Рослину застосовували для лікування алкоголізму. Тимол протипоказаний при декомпенсації серцевої діяльності, хворобах печінки й нирок, виразковій хворобі шлунка, під час вагітності.
Ефірну олію чебрецю застосовують у парфумерно-косметичній і консервній промисловості. Ця рослина — гарний медонос.
У пошуках нового аромату
Після того, як у 2008 році в природних угіддях я виявив рослину чебрецю із чистим насиченим лимонним ароматом, поставив за мету ретельніше обстежити поле, де зростав відібраний екземпляр. Місцевість ця займає гектарів сорок, уже більше 10 років використовується як пасовище. Досхочу обстежити її в пошуках «флористичних знахідок», а саме рослин з лимонним ароматом, у всіх напрямках (за принципом павутини) вдалося у 2009 році, причому двічі: наприкінці травня і в середині липня, коли допомагав випасати сільську череду. Часу — море, воля в пересуванні повна. Тоді тільки й залишалося відщипувати листочки з рослин, які траплялися на шляху. Такою дегустацією були охоплені хоч і не всі рослини на тім полі, але рахунок оцінених рослин йшов на тисячі. Саме рослин, а не розлогим «килимкам», у межах яких виділялися екземпляри, різні за морфологічними ознаками, а також за ароматом.
У першу свою «експедицію за сумісництвом” не виявив жодної рослини із бажаним ароматом. Зате вже тоді знав, наскільки це можливо, де виростають (зосереджені більш-менш локально) чебреці класичного, звичного й відомого з дитинства «чебрецевого» аромату, але різних тонів, відтінків, насиченості, «чистоти», усіляких домішок: «ніжні», «солодкуваті», «тьмяні», «відразливі», «квіткові” і т.д.
Іншим разом поталанило більше: знайшов п’ять екземплярів «лимонних”. Тони у них трохи відрізнялися, варіювали від чистого й насиченого, як у зразка 2008 року, до ледь відчутного лимонного аромату.
Спеціально не вдаюся до визначення видової ідентифікації відібраних рослин, швидше за все — це гібридогенні форми чебреців. Тільки одну рослину я виділив за зовнішнім виглядом, вона росла в заростях чебрецю повзучого і виявилася лимонною. Два екземпляри буквально по стеблинці витяг із заростей рослин зі звичайним ароматом. Жоден зразок з лимонним ароматом не був вилучений від загальної маси чебреців із звичайним запахом. Навіть найбільш вдала знахідка — розлогий кущик діаметром більш як півметра — був оточений заростями з «чебрецевим» ароматом. Ще один цікавий факт: сіянці, що виросли від самосіву екземпляра, виділеного у 2008 році, відрізнялися від батьківської рослини й між собою за зовнішнім виглядом, і жоден з них не мав лимонного аромату.
Таким чином, щоб у виділених із природних популяцій екземплярів «очистити» й закріпити шукану, бажану ознаку, необхідно втягнути їх у селекційний процес, провести роботу за повною схемою такого процесу. І, мабуть, уже створений сорт (або вирівняний матеріал) варто піддати видовій ідентифікації. Можна розмножувати відібрані екземпляри й вегетативно — поділом куща або вкоріненням окремих гілочок.
На початку моєї професійної діяльності були спроби переселення чебреців на нові ділянки, наприклад, на чорноземні ґрунти. Не завжди вони вдавалися: рослина погано витримує зміну умов зростання. Всі екземпляри з лимонним ароматом перенесені в умови, подібні до природних, зокрема, на аналогічні ґрунти, добре прижилися й розвиваються до сьогоднішнього дня, розпочато вивчення їхнього генеративного (насіннєвого) потомства. Матеріал для подальших досліджень є, робота попереду цікава й багатообіцяюча А, отже, пошук триває. І тепер уже не тільки бажаного аромату.
О. В. Позняк
