Ця плодова культура нині більше відома як кизил. Але в місцевостях, де вона росте в природі, зокрема на Правобережжі та Прикарпатті України, її з давніх часів називають дереном. Слово кизил у перекладі з татарської мови означає «червоний», вказуючи на колір плодів. Саме під такою назвою кримські садівники-татари продавали дерен на ринках, хоч у Криму культивували не тільки червоно-, а й жовтоплідні його форми.
Агітувати за вирощування великоплідних, урожайних, зимостійких форм дерену, виведених у Центральному республіканському ботанічному саду АН України та садівниками-аматорами, вже немає потреби. Проблема зараз, де взяти сортові саджанці, тобто у його розмноженні.
У літературі описані і рекомендовані, крім насіннєвого, лише такі способи вегетативного розмноження дерену (для збереження сортових ознак), як літнє окулірування (вічком за кору у серпні), відсадками і зеленим живцюванням в умовах штучного туману. Правда, в останній монографії С. В. Клименко «Кизил на Украине» згадується, що садівники мають також дерен, щеплений зимовими живцями. Досі чомусь вважалось, що ця рослина не піддається щепленню зимовими і не здатна до укорінення здерев’янілими живцями.
Такий вузький вибір способів розмноження, звичайно, обмежує можливості садівників. Тому я вирішив випробувати інші і переконався, що вони придатні і для дерену, потрібні лише знання і праця.
Щеплення здерев’янілими живцями
Щеплення зимовими живцями дуже привабливе для аматорів. Адже взимку більше вільного часу і можна кудись поїхати за ними. Такі живці легше зберігати чи пересилати поштою. Та й заготовити можна чимало під час зимового обрізування, проте нині їх здебільшого викидають чи спалюють. Якось мені наші науковці відмовили у таких живцях — мовляв, не щепиться, не приживається, марна праця. А це ж безцінний скарб для садівників!
Під час першої моєї спроби нащепити дерен зимовими живцями приживлюваність виявилась дуже низькою – 20-25%. Не вищою вона була і в інших садівників. Але ж була!
Дерен від інших культур відрізняється кількома особливостями. По-перше, у нього дуже рано починається сокорух, причому за сприятливих умов він може бути настільки сильним, що маса соку витісняє живець з обв’язки, як корок, або наповнює за ніч і розриває ізолятор. По-друге, дерен дуже рано зацвітає, поступаючись у цьому лише ліщині.
На другий рік, зробивши запас живців, почав щеплення їх з проміжком у 10 днів, починаючи з кінця зими, сподіваючись визначити найбільш сприятливий час. Коли щепив весною, спостерігав набубнявіння бруньок і початок розпускання їх за всіх строків щеплення. Але далі вони засихали, деякі починали розпускати листочки, які не досягали нормальної величини, і теж гинули. Ще менше доживало до осені. Живці з недорозвиненими листочками, які не дали за літо ніякого приросту, гинули взимку. І лише ті, які дали бодай незначний приріст, зимували і вже з наступної весни починали рости нормально.
То що таке щеплення? Це не тільки правильний зріз, щільне прилягання підщепи і прищепи, захист від висихання. Це перш за все утворення калюсу з камбію прищепи і підщепи, далі його злиття і зростання (сполучення) провідних систем щеп. Чим ближче один до одного розміщений камбій підщепи і прищепи, чим на більшій площі він співпадає, тим швидше відбувається злиття калюсу і зростання.
На третій рік вирішив провести досліди на окремих пагонах, зрізаних з дрібноплідних, диких рослин. Брав із сховища живець, розрізував його косим зрізом, робив язичок і знову складав, обв’язував, замазував торці варом, клав у плівкову торбинку, зав’язував і підвішував на вулиці. При цьому повністю виключається проблема біологічної та механічної сумісності прищепи і підщепи. Через певні проміжки часу таку «щепу» розв’язував і дивився, як іде зростання. Крім того, кілька разів протягом зимово-весняного періоду вносив живці із сховища у приміщення і клав у місцях з різною температурою, щоб виявити, коли і як буде утворюватися калюс.
Таким чином вдалося встановити останню і головну причину неприживлюваності живців дерену. Виявилося, що у нього клітини камбію стають активними, набувають здатності ділитися і утворювати калюс при відносно високій температурі — близько 12-14° тепла. Отже, немає рації щепити дерен, якщо температура середовища нижча за цей поріг активності. Калюс не утвориться і зростання не відбудеться. А для сокоруху і розкриття квіткових бруньок потрібна значно нижча температура — лише 3 — 7°С. Листкові бруньки розкриваються за температури 7 — 10°С.
У різних садових рослин камбій стає активним за різних температур. Найменш вибаглива, мабуть, горобина, у якої і камбій і бруньки виходять із спокою при дуже низькій плюсовій температурі, а найбільш вибагливий до тепла горіх волоський, звідси і труднощі з його щепленням.
При щепленні в кінці зими — на початку весни живці прищепи дерену зберігають життєздатність за рахунок внутрішніх запасів вологи і поживних речовин.
Набубнявіння бруньок свідчить, що живець живий, а розпускання листочків — що щеплення проведено правильно і є добрий контакт прищепи з підщепою, яка виділяє сік. Живець просто вбирає вологу з поверхні зрізу підщепи, приблизно як гніт або як живець, встромлений у вологу землю. Але оскільки зростання не відбувається, бо ще холодно, то з часом поверхні зрізів окислюються, вкриваються шаром відмерлих клітин чи просто збродженого соку. Цей прошарок ізолює прищепу від підщепи, перешкоджає зростанню зовсім або робить його неміцним чи обмежує по площі. Коли температура підвищується, бруньки прищепи розкриваються (раніше, ніж починається зростання), випаровування збільшується і живець, виснаживши свої запаси, гине.
Отже, щоб успішно щепити дерен, треба враховувати його специфічні біологічні особливості, що я й роблю у своїй практичній роботі і раджу усім, хто вирощує цю культуру.
Весною у відкритому грунті. Живці потрібно заготовляти якнайраніше, ще у стані спокою, у грудні — на початку січня, не очікуючи відлиг, які стали тепер такі характерні для наших зим, особливо на заході України. Зберігати живці найкраще у морозильнику, при мінусовій температурі.
Щеплю живцем за кору або і вприклад тоді, коли на підщепі уже розвивається листя — не раніше середини квітня і до середини травня. Живці виймаю з морозильника ще звечора, розморожую їх за ніч при 4-5° тепла, а щеплю вранці. Вони приживаються з ізоляторами або і без них на 100%. Живці, які зберігались при вищій температурі (від 0 до 5° тепла), швидше виходять із стану спокою, а це втрата часу, і приживлюються гірше – 60-100%.
Щеплення живцями з укороченими бруньками. Оскільки з морозильниками тепер скрута, доводиться використовувати і живці, які зберігалися просто у прохолодному місці при 0-10° тепла. Такі живці тримаю у плівкових мішечках. Листкові бруньки в них бубнявіють, але не розкриваються.
Щоб зменшити випаровування і витрачання поживних речовин у прищепи і відтягнути цей процес на більш пізній час, коли вже почне утворюватись калюс, випробував спосіб щеплення живцем з укороченими бруньками. Щеплю так само, але бруньки на живці гострим ножем обрізую трохи вище від основи (за 1 — 2 мм від пагона). Або обрізую не всі, а залишаю одну цілу і одну укорочену, а решту вирізую повністю.
Що тут відбувається? По-перше, зменшується кількість споживачів вологи і поживних речовин. Внутрішні запаси живця тепер (при відсутності бруньок, які пробуджуються) підуть спочатку на утворення калюсу на зрізі. По-друге, вегетативна брунька — це пагін у мініатюрі. Укоротивши її, я обрізав верхівку пагона. З часом із сплячих бруньок у пазухах листків цього ще не розвиненого із зимової бруньки пагона відростає новий пагін заміщення. Відростає, але пізніше! Пізніше аж на тиждень, ніж з неукороченої бруньки. З цілої бруньки при 12 — 16°С листя починає розвиватись на 5-10-й день, пагін рости на 7-12-й день, з укороченої — на 10 — 20-й день. А калюс на зрізі починає утворюватись на 6-10-й день.
Отже, укоротивши бруньку, я змінив черговість важливих процесів — утворення калюсу (зростання) і росту прищепи. Тепер калюс утворюється раніше, ніж починає рости прищепа. А значить, і постачання вологи та поживних речовин з підщепи у живець тепер можливе раніше або одночасно із розпусканням листя і ростом прищепи. Це дає змогу підвищити приживлюваність живців дерену, які зберігались не в найкращих умовах, до 90-100%.
Якщо після щеплення стоїть суха або холодна погода, можна частково або повністю укорочувати бруньки незалежно від умов зберігання живців.
Весною у приміщенні. На початку лютого відкопав заготовлені з осені сіянці-дички дерену. Одну добу розморожував їх при 3 — 5°С тепла. Нащепив живцем вприклад з язичком, висадив у горщики і поставив у кімнатну тепличку. Це не найкраща для цього тепличка, але, як кажуть, на безриб’ї і рак риба. Повітря у ній нагрівається від люмінесцентних ламп. Вмикав лампи щодня на 10—12 годин. Температура у тепличці перевищувала навколишню не більш як на 8-10° і досягала 20 — 24°С. Після вимикання ламп температура швидко знижувалась до кімнатної (10-14°С).
Квіткові бруньки швидко розкрились і цвітіння почалося на 6-7-й день. Ростові бруньки розкрились на кілька днів пізніше. Листя з’явилось на 10-12-й, а пагони почали помітно рости на 13-15-й день. У живців, в яких бруньки були вкорочені, ці фази розвитку настали пізніше — на 17 — 20-й день. Площа поверхні листочків спочатку дуже мала, але пізніше розвиваються листки уже нормального розміру. На живці із залишеними бруньками слід надіти ізолятори, бо вологість повітря у такій тепличці невисока; живці з укороченими бруньками захищати немає потреби. Приживлюваність — 100%, а при щепленні вічком з щитком вприклад — 75-100%.
При щепленні у теплицях, де висока вологість повітря, або під ізоляторами не можна саджанці, які уже дали приріст, одразу переносити у сухе місце, а тим більше ставити на підвіконня, що освітлюється сонцем. Через годину молодий приріст прищепи зів’яне, навіть якщо саджанець ви щойно полили. Привчати до нових умов потрібно поступово протягом одного-двох тижнів. За високої вологості повітря і високої температури у теплиці, листя дерену може пошкоджуватись грибковими хворобами.
Немає потреби щепити дерен обов’язково у теплиці. Це можна робити і на підвіконні, якщо температура у кімнаті досить висока – 20-25°С.
У травні чи навіть у червні щепи дерену привчаю до свіжого повітря, виставивши горщики у затіненому затишному місці під деревами чи кущами, а вже потім пересаджую у грунт.
Щеплення влітку
Зеленими живцями. Можна щепити дерен і зеленими живцями — так, як бузок. Тут також важливо отримати приріст, який зможе повністю перезимувати. Але під ізолятором майже 100%-на вологість повітря, роса, і у багатьох форм дерену листя, кінці пагонів і точки росту загнивають. Через це такий спосіб потребує постійної, щоденної уваги і придатний більше для експериментів, ніж для практичного використання.
Проростаючим вічком. Я випробував надійніший і простіший спосіб — ранньолітнє щеплення проростаючим вічком. Роблять його трохи пізніше: наприкінці травня — в середині червня. У цей час на молодому прирості прищепи, в нижній частині пагонів, уже є закладені і сформовані в пазухах листків бруньки. Ними і щеплю на сіянцях-дичках, ближче до грунту, звичайним способом — вічком за кору в Т-подібний розріз або з щитком вприклад. Приживлюваність висока, близько 100%. Через два тижні дички вище місця щеплення або зовсім обрізую, або надламую так, щоб пагін зайняв положення, близьке до горизонтального. Ще через два тижні прищепа проростає, і на осінь маю готовий саджанець.
Цим способом у наших умовах можна щепити й інші культури, особливо ті, котрі дають за літо два прирости чи швидко закладають у пазухах листків бруньки по всій довжині пагона, наприклад абрикосу, грушу китайську
Сплячим вічком. Коли доводиться щепити пізніше, наприкінці червня — в середині липня, дичку вже не обрізую, залишаю до весни. Звичайно саджанець буде тепер на рік пізніше. За ранньолітнього окулірування вічка перезимовують на 100% і на відміну від рекомендованого у літературі строку (серпень) немає проблем з відставанням кори.
Колись, щеплячи бузок у традиційні строки — в кінці липня — у серпні, я отримав стопроцентне приживлення вічок восени, проте взимку всі вони відпали, хоч не було лютих морозів. Зазнавши такої невдачі, наступного року вирішив щепити зеленими живцями. Але сортовий бузок вдалося дістати лише на початку червня, коли щепити зеленими живцями було уже пізно. Сформовані бруньки в пазухах листків викликали думку їх нащепити. Заокулірував — прижились, усі повністю перезимували і проросли весною. А пізніше цей досвід став у пригоді і для дерену та горіха. Безперечно, літературу потрібно читати, але найвищий авторитет — це власний досвід.
Щеплення восени
Осіннє щеплення є видозміною тепер дедалі популярнішого зимового щеплення плодових культур. Але обов’язково треба враховувати фізіологічні особливості дерену, насамперед глибокий природний спокій восени і температуру, необхідну для зростання прищепи й підщепи.
У дерену, як і в інших садових рослин, є два типи спокою. Перший — природний, глибокий спокій, зумовлений переважно внутрішніми чинниками, у нього рослина входить восени. Це своєрідна пам’ять предків. Якщо перенести восени гілку дерену, яка ще не знала морозів, у тепло, то вона почне розвиватися не відразу, а місяців через два. Рослина набуває здатності виходити з при-оодного спокою під впливом невисоких температур. Спочатку позитивних, але не вище 10°С, і негативних протягом певного часу, як правило, 1 — 2 місяці. Але після цього за звичайних умов надворі вже зима, рослини розвиватись не можуть і перебувають у вимушеному спокої, спричиненому зовнішніми обставинами, перш за все холодом.
Щеплення роблю на викопаних сіянцях живцем вприклад з язичком, можна і вічком з щитком вприклад. Прищепивши, ставлю їх у тепле місце, де температура не нижче 15°С, на місяць-півтора для зростання. Після цього температуру знижую до 10—15° тепла, а з пробудженням бруньок на прищепі зберігаю до весни у холоді — від 0 до плюс 5°С. Найпростіше мати справу з щепами, посадженими у горщики. Вони зберігаються на підвіконні, як звичайні кімнатні рослини.
Щеплю восени, коли листя ще зелене, але перед самим обпаданням, або зразу після пошкодження його першим заморозком. Щепити можна живцями з листям, надівши зверху ізолятор, і живцями без листя. Якщо ж живці для осіннього щеплення заготовляю заздалегідь, зберігаю їх не за низької, а навпаки, за підвищеної температури (вище +10°С).
Особливих переваг осіннє щеплення не має, оскільки цілу зиму щепи потрібно десь зберігати. Це скоріше для різноманітності. Але якщо мати підщепу у горщиках, можна нащепити її ще раніше — наприкінці серпня — у вересні живцями, взятими безпосередньо з куща, який сподобався своїми плодами. У відкритому грунті щеплення в цей час вже не вдається.
Укорінення здерев’янілими живцями
Якось не встиг прищепити живці весною. Вони так і залишились прикопаними у торфокришці з північного боку будівлі. Влітку на них з’явилися листочки і навіть невеликий приріст. Спочатку подумав, що вони розвиваються за рахунок внутрішніх запасів живця і вологи із субстрату. Проте здивуванню не було меж, коли, висмикнувши кілька, побачив на них корінці. А до цього вже прочитав у літературі про нездатність дерену укорінюватися здерев’янілими живцями, хоч і доводилося укорінювати прикопані гілки. А тут живці укоренилися на 50-60%, причому самі, без догляду. Щоправда, брав їх з 7 — 8-річного сіянця, який тільки вступив у плодоношення, а молоді рослини, як відомо, укорінюються краще.
Тепер живці для укорінення заготовляю і зберігаю так само, як і для весняного щеплення, — у грудні, при мінусовій температурі. На укорінення ставлю їх у травні, коли тепло. Чим тепліше, тим краще. Беру живці довжиною 30-40 см, вирізую повністю до основи всі бруньки (зайві споживачі) і лише на верхівці пагона залишаю 1-2 пари бруньок або і їх проріджую, залишивши по одній цілій у вузлі. Чим більший живець, тим більший у нього запас поживних речовин (вологу буде вбирати з субстрату) і тим більше сподівань на укорінення. Чим менше бруньок, тим більше поживних речовин припаде на одну точку росту і тим легше вона виживе. Крім того, точка росту на пагоні вступає у протиріччя з ростом коренів і в конкуренцію з корінням за поживні речовини. На верхівці ростучого пагона в точках росту утворюються біологічно активні речовини, котрі гальмують ріст коренів. Так рослина регулює у часі і просторі місце споживання найбільшої кількості поживних речовин — то у коренях, то у кроні. На обидва боки не завжди може вистачити одночасно. Видаливши зайві бруньки, я зменшую цю конкуренцію.
На поверхню грунту насипаю субстрат (суміш старої вивітреної торфокришки з піском чи будь-який інший, в якому добре укорінюються живці звичайних культур) шаром близько 5 см. Кладу на нього живці горизонтально і так, щоб лише верхівкові бруньки залишились на повітрі, виступали за край насипаного субстрату. Зверху на живці насипаю ще 5-7 см субстрату. І все. Догляд: полив, видалення бур’янів, притінення від сонця. Приживлюваність близько 50%. Пересаджую укорінені саджанці на другий рік.
Для кращого укорінення можна використовувати усі відомі прийоми, що цьому сприяють: живці з п’яткою, перетяжка влітку, використання стимуляторів.
Можна укорінювати здерев’янілі живці і у приміщенні, поставивши ящик з субстратом і живцями на ту ж тепличку «Флора» зверху. Субстрат підігрівається знизу до 25-28° тепла, що підвищує укоріненість до 70%.
Найкращі результати дає попереднє прогрівання живців у плівкових торбинках для утворення калюсу (як кільчування у винограду), з використанням природного спокою. Тут між кільчуванням і укоріненням допускається перерва.
Укорінення восени
У вересні-жовтні беру живці довжиною 20 – З0 см з листям, краще з п’яткою, або заздалегідь ще влітку роблю на них перетяжку. Насипаю у плівкову торбинку вологий субстрат, ставлю у нього живець, обприскую, зав’язую зверху і ставлю або підвішую його у теплому місці на світлі. Осіннє листя випаровує мало вологи та стійке до грибкових хвороб і є уже не споживачем, а коморою поживних речовин. Крім того, на світлі воно продовжує фотосинтез і додаткові поживні речовини будуть переміщуватись до зрізу і сприяти укоріненню. Тонка плівка пропускає кисень і вуглекислий газ, але затримує вологу, тому догляду такий укорінюванець майже не потребує.
Час укорінення можна змістити і на більш ранні строки, коли достигають плоди. Але чим раніше взято живець, тим швидше у нього можуть прорости бруньки. Взяті на початку серпня живці взагалі можуть не увійти у спокій, а дати повторний приріст і не укорінитись зовсім.
Укорінення здерев’янілими живцями для любителів вигідне тим, що взагалі не потрібна підщепа, бо і вона може бути дефіцитом.
Обмежені можливості не дали змоги підібрати найбільш оптимальний режим укорінення. Особливо важливо визначити найкращі умови для утворення калюсу і розвитку коренів (вони, мабуть, не співпадають), підібрати найкращий субстрат. Але проведені експерименти показали, що навіть у примітивних, любительських умовах дерен можна успішно розмножувати різними способами майже протягом всього року. Тож тепер проблема не у розмноженні, а в тому, де брати сортовий матеріал.
В. М. Баточенко
